Та кому ті школи потрібні?..

Держстат України опублікував інформацію про кількість загальноосвітніх навчальних закладів України за станом на початок 2013-2014 навчального року. Дані свідчать, що за період діяльності уряду Азарова в Україні ліквідували найбільше загальноосвітніх шкіл за усі роки Незалежності. А за останні три роки найбільших “успіхів” у закритті шкіл досягли у Хмельницькій, Полтавській та Сумській областях.

«Я б назвав це спланованими діями цього уряду, які і були націлені на закриття загальноосвітніх закладів, — пояснює директор “Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти” Ігор Лікарчук. — До 2010 року цей процес можна було назвати природним. Одні заклади закривали, інші відкривали — ситуації ніхто не стимулював. А з 2010 року закриття шкіл, яке назвали гарним словом “оптимізація”, ввели мало не у рамки державної політики. Кожне обласне управління освіти розробило плани “оптимізації”, чітко визначило, які школи “оптимізують”, читаємо — закриють. Тобто це був планований процес. Мета одна — зекономити гроші. От тільки, згідно із дослідженням Світового Банку, яке провели у 2011 році, економія на цьому настільки незначна, що усі процеси девальвації, знецінення грошей цю економію “з’їдять”. Можна було говорити про економію, якби ці гроші йшли на освіту, але ми цього не бачимо. Бюджет освіти, порівняно з минулими роками, особливо і не змінився... Як вистачало грошей на найелементарніші потреби, так більше і немає. Куди йдуть зекономлені кошти? А ви подивіться на бюджети правоохоронних органів, Генпрокуратури, МВС. Ось туди і йдуть гроші”.

Здебільшого закривають сільські школи. Влада мотивує це тим, що демографічна ситуація із року в рік стає гіршою, дітей немає, а отже, і заклад якісно не функціонуватиме. Чиновники наводять приклади, коли у школі не більше десяти учнів, яких навчають два вчителі, а ще директор, кочегар, техпрацівник. Приміщення школи типове, утримання потребує чималих коштів. Невигідно “тримати” таку школу, чи то пак 1300 подібних шкіл... От тільки невідомо, наскільки психологічно та фізично (доїзди до нового закладу. — Авт.) почуватимуться учні із закритого “старенького” загальноосвітнього закладу.

Протягом 2010-2013 років найбільше закрили шкіл у Хмельницькій, Полтавській та Сумській областях. А це — 113, 76 та 47 шкіл відповідно. “Пояснення одне — чиновники у цих областях виконують усе те, що їм кажуть зверху, — продовжує розмову пан Лікарчук. — Немає дослідження, чи закривають лише україномовні заклади. Але з огляду на те, що більшість із них — це сільські школи, таке припущення можна зробити. Для того, щоб виправити ситуацію в цілому по Україні, потрібно, аби такі наші потужні інституції, як Національна академія педагогічних наук та Інститут інноваційних технологій і змісту освіти розробили методично-наукові рекомендації, як працювати малокомплектній школі, як зробити так, щоб школа функціонувала і її не закривали. Ми отримали листи від цих двох інституцій, у яких вони пишуть, що такими розробками та науковими пошуками не займаються взагалі”.