Норвезький бог

Чи не головною інтригою на Олімпійських іграх у Сочі обіцяли стати перегони у чоловічому біатлоні. Усі чекали відповіді на одне просте питання: чи зможе 40-річний норвежець Оле-Ейнар Бйорндален, який у великому біатлоні проводить свій 24-й сезон, а на п’яти попередніх Білих Олімпіадах виборов шість золотих нагород, обійти свого легендарного співвітчизника — лижника Бйорна Делі. Той з вісьмома золотими медалями, оздобленими олімпійськими кільцями, очолює рейтинг зимових мультимедалістів усіх часів і народів.

Поціновувач жінок і пилососів

“Сьоме “золото” у нього в кишені — в естафеті норвежців ніхто не наздожене, — смакували в Інтернеті майбутні перегони. — Але де ж “Великий і Жахливий” може спокуситися на індивідуальну перемогу? Коли й у Свендсена з-під лиж іскри сиплються, і Фуркад-молодший мчить трасою зі швидкістю локомотива, і брати Бьо рвуться на п’єдестал, наче призові бульдоги. Інші також приїхали до Сочі не за тим, щоб спостерігати, як святкують норвежці”. Коли ж Улле (скандинавський бог, який навчив людей швидко бігати на лижах і влучно стріляти з лука), як звикли називати Бйорндалена співвітчизники, на другому вогневому рубежі не закрив одну мішень, інтерес до його скромної персони розвіявся як дим. Мовляв, на п’ятому десятку ноги вже не ті помічники, на п’єдестал самі не винесуть... І помилилися! На заключному колі, де накопичені опонентами секунди переваги танули на очах, де після одного кола штрафу у натовпі загубилися головні фаворити — Мартен Фуркад і Еміль Егле Свендсен, Бйорндален з кожним метром нарощував перевагу. А на фініші зафіксував час, який виявився недосяжним для усіх візаві, і відсвяткував свою 95-ту (!) перемогу на світовій арені.

Найвищою оцінкою того, що відбулося у Сочі, стала коротка фраза у Твіттері Свендсена. Того самого, який кілька років тому усім своїм виглядом показував, що у біатлоні для нього авторитетів не існує. Який не раз прозоро натякав, що зоряний час Великого Оле уже позаду, а нову історію творитимуть молоді. “Бйорндален — людина не десятиліття, а століття”, — відкинувши усю свою зухвалість, зізнався один із найобдарованіших біатлоністів сьогодення.

На батьківщині норвежця, у Симостранді, стоїть бронзовий пам’ятник Бйорндалену. Та ні блиск монумента, ні позолота усіх його медалей не засліпили йому очей. Оле-Ейнар практично ніколи не відмовляє журналістам в інтерв’ю. “Деколи я шкодую, що існують певні речі, яких про мене не знає ніхто, — зізнався Оле-Ейнар Крістіану Бернарду (журнал Esquire). — Наприклад, я офігенно добре ходжу по канату, а в дитинстві мріяв стати не лижником, а спортивним фотографом. Навіть фотоапарат купив”. У школі він не розчулював учителів до сліз глибокими знаннями чи філософськими думками. “Я норвежець з простої селянської родини, де було дев’ять корів і п’ятеро дітей, і де коровам деколи приділяли більше уваги, ніж дітям”. Щоб вибитися “в люди”, дорога у хлопця була одна — на лижах гірськими схилами.

“Є три речі, без яких я можу легко обійтися: алкоголь, розкіш і молочні продукти”. Натомість гарячий норвезький хлопець не уявляє свого життя без автівок-мотоциклів, гаджетів, годинників і жінок. В останніх Бйорндален найбільше цінує ясний погляд і широкі сідниці. Окреме місце у своєму житті страшенний акуратист і чистюля відводить... пилососам. Він не тільки всюди возить з собою пилосос, яким “зчищає бактерії” звідусіль, навіть з килимових доріжок у готелях. Його особистий психолог Ойвінд Хаммер — колишній продавець побутової техніки, який одного разу “впаяв” йому пилосос за 3,5 тисячі доларів. Після цього Оле Всемогутній найняв його у свою команду: лише людина, яка знає усі тонкощі людської психіки, може змусити заощадливого норвежця викласти за примітивну побутову техніку таку суму.

Якщо на вулиці зустрінете Бйорндалена, не подавайте йому руки. Досить буде просто привітатися. І Король оцінить такий жест. “Мені не можна хворіти. Тому я намагаюся нікому не потискати руки. У Норвегії це легко вдається, а ось в інших країнах люди так і намагаються всучити тобі свою долоню. Мене це дивує: невже вони не розуміють, яким великим є ризик заразитися?”.

Злякалася конкуренції і... стала чемпіонкою!

Жіночий спринт у Сочі також став історичним. Словачка Анастасія Кузьміна, як і чотири роки тому у Ванкувері, стала олімпійською чемпіонкою і першою біатлоністкою, кому вдалося завоювати два “золота” зимових Олімпіад в одній дисципліні.

Записавши у графу “постріли” два нулі, 29-річна екс-росіянка, яка принесла Словаччині перше в її історії “золото” Білих Олімпіад, на трасі не дала суперницям жодного шансу. Найближчій переслідувачці, росіянці Ользі Вілухіній, Настя “привезла” майже 20 сек. Свою перемогу Кузьміна присвятила молодшому братові — Антону Шипуліну, якому до “бронзи” у спринті забракло менше секунди. Третьою у спринті, нагадаємо, була українка Віта Семеренко!

Поки російські чиновники кусають лікті — наприкінці 2007-го малоперспективну спортсменку легко відпустили на всі чотири боки (найкращим результатом Анастасії Шипуліної у складі російської збірної було 13-те місце у сезоні 2006/2007) — уболівальники продовжують вважати її своєю і підтримувати, не шкодуючи горлянок. У 2007-му Настя вийшла заміж за ізраїльського лижника Даніеля Кузьміна і зовсім скоро у спортивної пари народився син Єлисей. “У Росії я не змогла би виграти медаль, тим паче золоту, — після перемоги у Ванкувері розповіла Кузьміна російській пресі. — Поява дитини, сім’ї практично перекреслила мою кар’єру. На той момент мені, ще не олімпійській чемпіонці, важко було повертатися. Підтримки я не відчувала. Ми намагалися оселитися в Росії: півроку прожили з дитиною, сподіваючись, що хтось допоможе. Але у підсумку, розчарувавшись, поїхали в іншу країну. Коли тренувалася в Росії у Леоніда Гур’єва — усі умови для тренувань у мене були, але... тільки без дитини і сім’ї”.

У Словаччині тюменська дівчина швидко стала своєю. “На новій батьківщині нескладно. Там інші стосунки між дівчатами: немає такої відчайдушної боротьби, як в Росії. Тепер багато хто каже: Кузьміна втекла від конкуренції. Мені справді було психологічно важко. Там усі “зірки”, ти приходиш, молода, нова, їм у рот заглядаєш, а віддачі ніякої. Навчитися нічого не можеш, тому що немає контакту”.