Не хочеться вірити, від такої правди волосся дибки стає

Ще в 1990 році у внутрішньому дворику приміщення фізико-математичного факультету Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, де свого часу розміщувалась катівня НКВС, місцеві активісти розпочали пошукові роботи, внаслідок яких із землі було видобуто останки численних жертв комуністичного режиму. Саме тут, як свідчили очевидці, у 1939 -1941 рр. та після другого повернення червоних «визволителів» у 1944 році було закопано в землю тіла замордованих місцевих жителів. Їх більшовицька влада, звинувативши у нелояльності та підривній діяльності, стратила. Кати — червонопогонники по-звірячому розправились з найкращими представниками місцевої інтелігенції.

Всього під час проведеної у 1990−1991 рр. першої пошукової акції віднайдено останки 486 жертв радянської влади. Згодом їх масово поховали. Довго після цього місто не могло отямитися, тривалий час люди перебували в шоці. Дрогобичани не вірили побаченому та почутому: це не вкладалось у рамки здорового глузду. Але жахіття на цьому не закінчилися.

Відреагувавши на нові свідчення більшовицького терору в Дрогобичі, через 30 років комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля» у 2018−2019 рр. продовжило розпочаті багато років тому пошуки. Цього разу копали не під самими мурами корпусу фізико-математичного факультету, а трішки далі — у саду. Місце пошуків змінили на прохання свідків кривавих подій, тих дрогобичан, чиї обійстя розташовані по сусідству з приміщенням колишньої катівні. Майже всі вони відійшли у небуття. Але залишилися їхні діти. Це вони передали розповіді батьків про криваві розправи над їхніми краянами. Знайдено останки ще 78 жертв.

Ким були ці люди? Ідентифікувати деформовані скелети важко. Як сьогодні інформує керівник меморіально-пошукового центру «Доля» Святослав Шеремета, встановлено, що страчені були особами 20−30, 30−40, 50 і більше років. За його припущенням, у землю вбитих закопували в нічний час в кілька етапів. На це вказує хаотичність поховань. Тіла засипали землею по два-три, і більше в одну яму. Після цього робилося все для того, щоб знищити сліди страхітливого злочину. Ніщо у заквітлому за приміщенням фізмату саду не вказувало на те, що в землі на глибині 2−2,5 метри лежать останки замордованих людей. Згодом Святослав Шеремета, звернувшись до учасників церемонії поховання останків жертв комуністичного режиму в Дрогобичі, поставить їх до відома про взяття з кожного скелету проби на ДНК. Це означає, що деякі з останків можна ідентифікувати, якщо знайдуться спадкоємці тих, кого силоміць, запроторивши до катівні, стратили. Достатньо буде, щоб родичі дали згоду на проведення відповідного аналізу.

Все таємне рано чи пізно стає явним. Так сталося і з трагічними подіями, які відбулися за товстими мурами колишньої катівні НКВС у Дрогобичі. Правда прорвалась назовні. Учора в оголошений на території Дрогобицької ОТГ День жалоби тисячі людей вийшли на вулиці, щоб віддати данину християнської пам’яті замордованим, взяти участь у похоронній процесії, яка розпочалась о 14 год 30 хв на території монастиря святих Апостолів Петра й Павла. Через деякий час колона з домовинами рушила на площу Ринок. На знак скорботи за невинно убієнними на адміністративних будівлях було приспущено Державний Прапор України з чорною стрічкою. Ніде не лунали розважальні мелодії. Уздовж руху траурної процесії, яка розтягнулась на кількасот метрів, призупинили роботу літніх терас. Все завмерло. Так стародавнє місто попрощалось з тими, хто не був байдужим до своєї історії, мав пієтет до рідного слова, шанував українські традиції. Домовини з останками, які несли військові, вишикували на площі Ринок перед самим входом до Дрогобицької ратуші. Тут за участі двох владик — Григорія Приріза (УГКЦ) та Якова (Православна церква України) провели поминальну службу. Про наслідки більшовицького терору у колишній Дрогобицькій області свідчили перший демократично обраний голова Дрогобича, один із тих, хто долучився до ініціювання розкопів у 1990−1991 рр. Мирослав Глубіш, а також гості зі Львова — перший заступник голова облдержадміністрації Андрій Годик та заступник голови Львівської обласної ради Євгеній Гірник. Як заявив теперішній керівник Дрогобицької ОТГ Тарас Кучма, про злодіяння більшовиків на нашій землі має знати цілий світ. Українці не повинні вивчати свою історію за стереотипами радянської пропаганди. Слід докопуватись до справжньої правди. Нелегко, боляче це робити. Але іншого виходу не дано. Якби російська комуно-більшовицька ідеологія була засуджена, як свого часу німецький фашизм на Нюрберзькому процесі, Україна не мала б сьогоднішньої війни на своїх східних теренах. У цьому міський голова Дрогобича, який сам брав участь у бойових діях в Донецькій та Луганській областях, твердо переконаний.

До Поля Скорботи, де останки 78 жертв були віддані землі, похоронна процесія рушила пішки. Тут до людей зі словом вдячності звернувся епископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Григорій Комар. Пролунав Гімн України. Полеглих багато років тому українських патріотів, серед яких, як припускають сьогоднішні дослідники-історики були члени ОУН-УПА, вшанували військовим салютом. Про страхітливу трагедію у місті Котермака суспільству нагадує недавно відзнятий фільм «Дрогобицька Голгофа», одним з авторів якого є Заслужений журналіст України Тарас Метик. Свою книгу із документальними фактами про злодіяння енкаведистів на нашій землі видав головний ініціатор розкопок у 1990−1991 рр., трускавчанин Мирон Бучацький.