На новорічному столі... новорічні гриби! (фото)

Маємо в сім’ї традицію: ялинку прикрашаємо 31 грудня — за кілька годин до Нового року. Хоч вдома є два штучні деревця, завжди ставимо ще й живі гілочки, аби пахнуло в хаті лісом. Саме під ці гілочки зайчик кладе дітям новорічні подарунки… Ось і напередодні цих свят ми вирушили на прогулянку лісовими стежками.

Люблю маневицький ліс. Тут неймовірно гарні пейзажі: що не галявина — картина для художника. Під ногами — мохи та лишайники, гарні чорничники та багато молодих деревець. А головне, нема чагарів, як в багатьох інших лісах на Волині, тож не страшно заблукати. А ще, це грибний край, бо навіть в найбільш посушливу осінь звідси ніколи не вийдеш з порожніми руками — у кошичку завше знайдеться білий. У гарний сезон гриби з Маневич возять бусами!

Восени часто сюди приїжджаємо. І не лише за справжніми, польськими, маслюками, рижиками, зеленицями та підзеленками. По дорозі — знамениті Оконські джерела, де кришталево чиста вода, в якій рибне господарство розводить форель. Набираємо кілька бутликів цілющої водиці, неодмінно купуємо до столу рибку і гуляємо досхочу довколишніми лісами… А ця передноворічна вилазка була сповнена несподіванок.

— Зайчик! Зайчик! — заплескала у долоні донечка, щойно ми відійшли на кілька метрів від лісової стежки.

Справді, тут на відстані витягнутої руки можна побачити дичину. А коли в дитині жива віра, що саме цей лісовий куцохвостий залишає їй смаколики та подарунки, така зустріч з вуханем — безцінна… Трішки далі натрапляємо на сліди косуль. Лісівники облаштували годівничку — звірина недарма довкола бродить. А як вистукують десь у верхів’ях дерев дятли! Уже звичних лісових трелей, що від весни до осені виводять птахи, не почути. А от санітари лісу дають про себе знати.

Перекусивши на пеньочку серед модрин (знайшли таке дивовижно гарне місце!), обережно зрізали одну нижню гілочку додому. До «букету» доклали пухнастої сосни та ялини, ще подихали лісовими пахощами й поспішили назад, до дороги.

Аж раптом мої очі зупинилися на чомусь руденькому, що виглядало з-під моху та кори. Зупинилася, придивилася — та це ж лисички причаїлися! Певно, грілися. Зрізала — немаленькі й чисті-чистюсінькі, хоч відразу в суп кидай. Неподалік донечка два польських знайшла.

Аж тут чую — мама, Наталя Недільська, гукає:

— Ходи-но глянь, хто мені трапився.

Підходжу — а це білий! Справжнісінький! Шляпка коричнева, зі світлими «розводами». А на ній — слимачок обідає. Скажіть, хіба не новорічне диво? Це найпізніший білий гриб, що будь-коли потрапляв до нашого сімейного кошика.

Удома ми зміряли красеня. Мав ніжку довжиною 17 сантиметрів і шляпку в окружності — майже 38. І ще встигнули до новорічного столу напекти млинців. Начинили їх свіжозібраними грибами. Дивовижна смакота!