Верболози нагадали травневу черешню

Два дні тому йшов до рідних місць через уро­чище Болотце. Навесні-влітку тут можна задихнутися від млосних запахів лікарських трав, духмяних ароматів че­ремх і лип. Серед тутешніх гу­щавин знаходять собі безпеч­ний притулок лісова дичина і річкове птаство. Між кропива­ми і лопухами виростають жи­вотаті гриби-дощовики. А з ве­ресня ця місцина прикрашає себе коралями калини, глоду…

На схилі листопада звіль­нене від листя Болотце відпо­відно до сезону набрало одно­манітних сірих барв. Виглядає, наче розіслане старе полотно із бабусиної скрині. Аж раптом дивлюся і очам своїм не вірю: у кількох місцях голі дерева ніби вбралися густим майським цві­том. Виглядають як хмарки цу­крової вати у руках дітлахів.

Перепитую сусіда, чи не вводить мене в оману оптичний обман. А він і собі дивується: невже глобальне потепління змусило у листопаді квітувати черешні?

Цікавість нас аж розпирає, тому, наче допитливі натура­лісти, через очерет і вільшину пробираємося до черешні. За крок до мети очікувана сенса­ція вивітрюється, як надозер­ний туман. Перед нами була не черешня, а стрімкий кущ вер­болозу (у наших краях його називають євою), який «ви­стрілив» пухнастими китицями-котиками. Ці білі «каганці» так густо обліпили гілля, що на від­стані створюють ілюзію трав­невої квітоповені. Купилися на цей міраж і ми. Але нітрохи не шкодуємо — приємні сюрпри­зи від природи тільки радують.

Пізніше місцевий природо­люб Степан Вивірка пояснив нам:

— Справді, так цвіте верба! Після перших приморозків на­стала теплінь і спровокувала лозу на цвітіння.