«Сподіваюсь, у цьому домі Ася уже назавжди...»

Мою увагу привернуло у соцмережах фото цуцика. Собаку хтось прив’язав до стовпчика… ремінцем від сумки і залишив на вулиці. Треба було бачити ці очі! Небайдужі львів’яни почали шукати, хто б міг допомогти бідоласі. Собака самотньо стояв на львівській вул. Рахівській — між особняками. Його заїдали блохи… Люди його нагодували і дали песику ім’я — Цуця.

І ось раптом дізнаюсь від во­лонтерки, що собаку забрали до себе небайдужі. Назвали її Асею. О, це джек-пот! Та щастя тривало недовго — два дні. Від собаки зно­ву відмовилися… Сказали, що ма­ють алергію на тварину. На жаль, у Львові непоодинокі випадки, коли домашніх улюбленців викидають на вулицю. Таких історій знає багато волонтерка Альона. Вона — юрист у будівельній компанії. Але допома­гає, як може, тваринам, які опини­лися у складних життєвих обстави­нах.

«З яких причин від собак відмов­ляються? Не мають чим годувати?» — запитую волонтерку. «Найімовір­ніше, ці люди безвідповідальні сто­совно тварин, не стерилізують їх, ті вільно ходять на самовигул, у ре­зультаті вагітніють і народжують. Дехто одразу топить цуценят або закопує, дехто намагається їх роз­давати. Але в села беруть переваж­но «хлопчиків», щоб був охоронець, а «дівчат» не хочуть. Не хочуть, щоб народжували постійно, ось і викида­ють. Є такі, що викидають у житло­вих кварталах, де хоча б є шанс, що їх хтось врятує. Інші — прив’язують у лісах до дерев… Є серед них здоро­ві собаки, скалічені і хворі.

У мене під опікою не лише безпо­родні собаки, а й хаскі, кокер-спа­нієлі, ягдтер’єри, — веде далі Альо­на. — Тримаю їх у селі Конопниці, що біля Львова. Їх доглядає Ірина, якій я довіряю. Вона любить тварин, гу­ляє з ними, приділяє їм багато сво­го часу. Але, на жаль, не завжди вдається знайти для усіх покинутих тварин господарів. Є собаки, які ро­ками сидять «на перетримці».

Альона розповідає історію Хаме­ра, якого теж викинули. Хамер «на перетримці» у волонтерки. Соба­ка був цілком здоровий, але… При­бився у селі до людей, з’їв курку, і йому за це селяни розбили голо­ву лопатою… Зараз вдома у волон­терки п’ять собак! Одну собачку ку­пила у розпліднику, чотирьох інших знайшла на вулиці. Когось викину­ли на дорогу прямо з машини, іншу собачку знайшла на будівельному майданчику… Довго їх лікувала. Ще у Альони є вулична кицька.

«На харчування та лікування по­трібні чималі кошти. Як даєте собі з цим раду?» — запитую. «Працюю юристом у будівельній компанії. Ось Асю знову доведеться брати з собою на роботу… (Альона на­діслала мені фото, як збирається на роботу, а в сумці тримає Асю. Каже, у неї дуже лояльні керівни­ки. Ася спить на руках або сидить під столом. — Авт.). Крім того, шию лежаки для собак в обмін на препа­рати, корм, амуніцію і все, що по­трібно для безпритульних собак. Багато людей — сусіди, знайомі, родичі — знають, що я допомагаю тваринам, і коли мають можливість допомогти, допомагають. У Фей­сбуці є багато спільнот собачників, я там активно спілкуюся з людь­ми».

«У вас так часто буває, що вже ніби прилаштували цуценя, і рап­том — віддають назад?», — запитую у волонтерки наостанок. «Цуценя — відповідальність, бо воно ще не вміє за графіком справляти свої нужди на вулиці, може скавуліти за людиною. Це як немовлята, їм по­трібен догляд. Є люди, які не готові до цього, і їх переважна більшість. Тому маскують це і вигадують різ­ні причини. Я дуже втомилась від людської безвідповідальності. У мене п’ять собак — і нічого: заби­раю, «вичухую» і не сплю по ночах, коли треба, і слину витираю…

Волонтери знову розмістили у соцмережах фото Асі, яка шукає господарів. І, на щастя, вони таки знайшлися. Альона сподіваєть­ся, що у цьому домі Ася уже наза­вжди… Тьфу-тьфу, аби не вректи!