За вилазки у Прип'ять хочуть саджати: новий законопроєкт

Про це пише український письменник Маркіян Камиш, передає УП.Життя.

«Законотворчість з розряду «все заборонити» не дивує, для України вона вже стала традицією, та все одно сумно, бо така ініціатива принесе більше шкоди, ніж користі.

Проголосувавши за подібні поправки, Верховна рада не вирішить проблему, а розв'яже руки тим, хто планує нажитись на природних багатствах Зони — їм сторонні очі за колючкою точно не потрібні. А чорнобильські сталкери якраз і є такими очима, які контролювати ой як не просто.

Офіційних туристів катають чітко встановленими маршрутами, від яких не відхиляється екскурсія. Сталкерам же перепустки не потрібні, вони ходять майже скрізь і часто бачать те, чого іншим не видно.

У 2016 році журналісти The New York Times саме за допомогою сталкера потрапили на незаконну вирубку в зоні і своєю статтею звернули увагу українців на цю проблему. Якби проникнення за колючий дріт тоді каралося в'язницею, навряд така стаття взагалі би з'явилася.

Та і криміналізація нелегальних проникнень стійко нагадує посадки студентів за грам коноплі. Замість посилювати відповідальність для зловмисників, які пробують виносити із зони радіоактивні предмети, збираються просто садити всіх.

Але в кримінальних справах про винос грибів чи металу за межі зони фігурують не її нелегальні дослідники, а жителі прикордоння, які в такий прикрий спосіб намагаються прогодуватися і заробити. Їх не лякала кримінальна відповідальність досі, не зупинить і зараз.

Причиною актуальності поправок автори законопроєкту називають зокрема ріст кількості проникнень в зону. Але скромно замовчують те, скільки з сотень затриманих дослідників зони (не крадіїв металу чи грибників) на виході «світилися» від радіації. Відповідь просто не зручна для лобістів заборон, бо всіх пійманих перевіряють на дозконтролі і якби хтось «засвітився» чи ніс із собою бодай щось радіоактивне, це відразу було б видно на приладах і набуло би розголосу.

Автори законопроєкту несправедливо ставлять знак «дорівнює» між відвертими зловмисниками-мародерами і людьми, які відвідують зону за покликом серця.

Це так само несправедливо, як звинувачувати сталкерів в Чорнобильських пожежах, коли поряд палає пів України.

І це вже не кажучи про те, що підвищення штрафів, виправні роботи або перспективи в`язниці за просте проникнення спричинять вибух корупції в лавах поліції. Якщо при штрафі у кількасот гривень вибір між дріб'язковим хабарем і чесною службою поки часто на користь чесної служби, то дуже просто уявити, як поліцейський не впорається зі спокусою прямо в полі отримати хабар в розмірі місячної зарплати від переляканої групи містян, які віддадуть останні штани, аби лиш не сісти.

Останнім часом звучать заклики перетворити зону в меморіал. У дискусії про переосмислення часто фігурує Аушвіц як порівняння, що має бути прийнятим за доречне, але площа Аушвіцу складала всього кілька квадратних кілометрів, а площа лише огородженої української зони — в чотириста разів більша. Зважаючи на те, що від аварії 1986 року серйозно постраждала ще більша площа, меморіалізувати можна пів Київської області.

Безумовно, меморіал зоні потрібен. Меморіал-нагадування про те, як небезпечно Україні втрачати суверенітет, ставати безправною частинкою імперії та випробувальним майданчиком реакторів з конструктивними дефектами. Нагадуванням про те, що наші необдумані дії можуть коштувати нам же здобутків цивілізації.

Втім, місце такого меморіалу біля ЧАЕС та в місті Прип'ять, яке сподіваюся, отримає нарешті статус світової спадщини ЮНЕСКО.

Решту зони вже поглинув невблаганний ураган джунглів. І процес відходу світу людей сам по собі яскраво демонструє ціну помилки. Тож заповідник і є найкращою формою існування зони навколо Прип'яті і ЧАЕС.

Не кажучи вже про те, що людей, які потай йдуть туди за покликом серця — нема за що кидати в тюрму".