Ця Муха працьовита як бджола

Цю собаку за її невеликі га­барити і активний непосидю­чий характер (постійно снує туди-сюди) назвали Мухою. Вона — улюблениця родини Гу­менюків і людей, що живуть і працюють біля них. Хоча за по­родою — двірняжка, за стилем поведінки — аристократка. Лю­бить, щоб із нею поводилися ґречно.

Насамперед Муха — вірний невтомний сторож. Регуляр­но оббігає-обстежує все чи­маленьке ґаздівство госпо­дарів. Даремно не гавкне. За інтервалом і гучністю її позив­них можна визначити, хто на­ближається до подвір’я: соба­ка, людина чи лис, що занюхав курей у загородці. Хоча сама невеличка, не побоїться біль­ших за себе, сміливо іде в ата­ку на них, голосно кличе на до­помогу.

А три роки тому Муха була на межі життя і смерті. Се­ред лютої зими невідомі ко­лишні власники викинули цьо­го цуцика у лісі при дорозі. Інакше це песенятко не мо­гло з’явитися у такій глуши­ні. На ніч Муха заховалася у сарайчику із сіном. Ниніш­ні її опікуни почули жалібне скавуління-плач покинутої го­лодної собаки і взяли нещас­ну до себе. Нагодували, дали дах над головою (живе у бу­динку Юрія та Олени Гуменю­ків). І Муха тепер своєю вірною собачою службою відпрацьо­вує цю довіру. Більш відпові­дального песика поблизу не знайти.

Одного разу у поселення, де живе Муха, приїхали із віддале­ного села охочі купити поросят. Свинок не придбали (бо ще не народилися), зате кинули оком на енергійного песика. Дуже він їм сподобався. Коли покуп­ці поїхали, господарі із сумом зауважили, що за їхньою Му­хою (а вона без команди з рід­ного обійстя ні на крок) й слід прохолов. Видно, вкрали її.

Лише через два тижні згу­ба знайшлася. Сама прийшла додому. Судячи з втомлено­го вигляду собаки, дорога із чужого до рідного дому була далекою. Виснажену Муху ві­дігріли, відгодували. Відтоді вона запам’ятала: на улесливі чужі слова і гостинці не купува­тися — вони можуть бути при­манкою…