Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Такій собачо-котячій дружбі могли б позаздрити й люди...

Приказка “живуть, наче кіт із собакою” – не про маленького помаранчевого мишолова Рудика і чорного гавкуна Тузика. Стосунки цих тваринок, які живуть на подвір’ї Василя Іванського, супердружні. Про них можна знімати прикольний сюжет для розважальної програми

Тузику півтора року, Руди­кові — шість місяців. Різний вік, різні види, а, здаєть­ся, виросли в однієї мами. Так здружилися, що не можуть по­бути один без одного і пів годи­ни. Рудик треться до лап Тузика, бавиться його хвостом, заби­рається на спину і лапками ма­сажує йому хребет. Часом ста­не на повний зріст і передніми лапками обіймає Тузика. А коли надворі стає прохолодніше, Ру­дик згортається калачиком біля Тузикового живота, і собака ля­гає біля нього, зігріває друга своєю шерстю.

Ніхто з домашніх не міг і по­думати, що матимуть таку по­тіху. Тузикова мама — старень­ка Боня, досі до котів ставилася вкрай прохолодно, їхнього духу не переносила ні на метр, відга­няла від себе. Все змінила поя­ва Рудика.

Він з’явився на світ разом з трьома іншими кошенята­ми. Жили своєю рудо-біло-чор­ною родиною на горищі. Кілька днів тому кішка пішла у мандри зі своїми пухнастиками — хотіла навчити їх полювати. Лише один залишився «на хазяйстві». Ми­нуло кілька годин, пів дня, доба — а Мурка із трьома кошенята­ми не з’являлася. Не було її і на­ступного дня… Самотній Рудик жалібно нявчав. На ці звуки від­гукнувся Тузик, що мешкає біля стайні. Підійшов до скуленого Рудика, лизнув його, сів поруч. Кошеня притулилося — і обидва так задрімали на сонечку…

А прокинулися давніми дру­зями. Куди побіг Тузик, туди по­плентався і Рудик. Господар на­сипав у миску борщу для собаки — їдять його обидва. Після сит­ного обіду песик ляже відпочи­ти, а Рудик забирається на ньо­го. Котик бавиться пір’їнкою, що літає у повітрі, а друг і собі за нею мчить. Нерозлийвода!

Минулої неділі собаку вкуси­ла оса. Куняв на сонці, а непо­далік лежала соковита грушка, яку дегустували комахи. Одна з них вп’ялася сонному Тузикові у вухо. Він так заричав, що Рудик, який дивився свої кольорові сни на копичці сіна, аж підскочив.

Осина отрута робила своє — собака скавулів, вертів го­ловою, чухав її своєю лапкою. Не реагував на миску із кісточ­ками, яку приніс йому пан Ва­силь. Полегшив цей біль Ру­дик. Він підійшов до хворого Тузика, притулився до ньо­го, тоненько пискнув, потерся своєю рудою голівкою об голо­ву Тузика і у такій позі немовби завмер. Котяча «терапія» зро­била своє — хвилин за п’ять Ту­зик ожив. Став таким же рух­ливим, бадьорим, яким буває завжди.

Що то значить щира дружба!

Схожі новини