Такій собачо-котячій дружбі могли б позаздрити й люди...
Приказка “живуть, наче кіт із собакою” – не про маленького помаранчевого мишолова Рудика і чорного гавкуна Тузика. Стосунки цих тваринок, які живуть на подвір’ї Василя Іванського, супердружні. Про них можна знімати прикольний сюжет для розважальної програми
Тузику півтора року, Рудикові — шість місяців. Різний вік, різні види, а, здається, виросли в однієї мами. Так здружилися, що не можуть побути один без одного і пів години. Рудик треться до лап Тузика, бавиться його хвостом, забирається на спину і лапками масажує йому хребет. Часом стане на повний зріст і передніми лапками обіймає Тузика. А коли надворі стає прохолодніше, Рудик згортається калачиком біля Тузикового живота, і собака лягає біля нього, зігріває друга своєю шерстю.
Ніхто з домашніх не міг і подумати, що матимуть таку потіху. Тузикова мама — старенька Боня, досі до котів ставилася вкрай прохолодно, їхнього духу не переносила ні на метр, відганяла від себе. Все змінила поява Рудика.
Він з’явився на світ разом з трьома іншими кошенятами. Жили своєю рудо-біло-чорною родиною на горищі. Кілька днів тому кішка пішла у мандри зі своїми пухнастиками — хотіла навчити їх полювати. Лише один залишився «на хазяйстві». Минуло кілька годин, пів дня, доба — а Мурка із трьома кошенятами не з’являлася. Не було її і наступного дня… Самотній Рудик жалібно нявчав. На ці звуки відгукнувся Тузик, що мешкає біля стайні. Підійшов до скуленого Рудика, лизнув його, сів поруч. Кошеня притулилося — і обидва так задрімали на сонечку…
А прокинулися давніми друзями. Куди побіг Тузик, туди поплентався і Рудик. Господар насипав у миску борщу для собаки — їдять його обидва. Після ситного обіду песик ляже відпочити, а Рудик забирається на нього. Котик бавиться пір’їнкою, що літає у повітрі, а друг і собі за нею мчить. Нерозлийвода!
Минулої неділі собаку вкусила оса. Куняв на сонці, а неподалік лежала соковита грушка, яку дегустували комахи. Одна з них вп’ялася сонному Тузикові у вухо. Він так заричав, що Рудик, який дивився свої кольорові сни на копичці сіна, аж підскочив.
Осина отрута робила своє — собака скавулів, вертів головою, чухав її своєю лапкою. Не реагував на миску із кісточками, яку приніс йому пан Василь. Полегшив цей біль Рудик. Він підійшов до хворого Тузика, притулився до нього, тоненько пискнув, потерся своєю рудою голівкою об голову Тузика і у такій позі немовби завмер. Котяча «терапія» зробила своє — хвилин за п’ять Тузик ожив. Став таким же рухливим, бадьорим, яким буває завжди.
Що то значить щира дружба!