Передплатити Підтримати

“Завжди була на передовій життя...”

Відійшла у засвіти журналіст Іванна Русин

Безжальний вірус, який, мов навіжений, безкарно галопує світом, забрав із життя і нашу колегу-журналіста — головного редактора сколівської районної газети «Бойківська думка» Іванну Русин. Від цієї печальної звістки, здається, здригнулися і тяжко зітхнули дорогі їй гори Карпати, тисячі таких близьких її серцю краян-бойків. Про Іванну Русин вони пам’ятатимуть як про чарівну і душевну українку, берегиню роду, великого професіонала, яка жила і творила для людей.

«Високий Замок» попросив згадати про Іванну Мар’янівну тих, хто багато років з нею був пліч-о-пліч.

Олексій Тренич, головний спеціаліст з гуманітарних питань Сколівської районної ради, журналіст, краєзнавець:

— Запам'ятав Іванну, коли вона ще вчилася у школі (закінчила її із золотою медаллю) і була юнкором тодішньої районної газети «Радянська Верховина». Починала із теплих замальовок про нашу мальовничу природу, гарних людей. Після навчання на факультеті журналістики прийшла до нас кореспондентом, ми з нею працювали в одному кабінеті. Написала безліч статей, в яких прославляла працелюбів, популяризувала унікальних майстрів нашого краю, заступалася за тих, кого незаслужено образили.

В останні роки відчайдушно боролася за збереження районних медіа. Їй вдалося не тільки врятувати рідну «районку», а й розширити мережу місцевих ЗМІ. У Сколе було створено інформаційно-просвітницький медіа-центр: жителі нашого гірського району отримували газету, слухали FM-радіо, черпали оперативну інформацію зі створеного нею сайту. Завдяки Іванні Мар’янівні отримали свою газету і жителі Славської об’єднаної територіальної громади.

На радіо разом зі співачкою Василиною Питлак Іванна Русин розпочала цикл цікавих передач про наш край. Завжди актуальними і гострими були її статті на політичні теми. Не боялася нічийого кривого погляду — доносила до людей правду про всіх і про все. Допомагала тим, хто потерпів від чийогось беззаконня. Відстоювала наш краєзнавчий музей, боролася за збереження стадіону. А як переймалася подіями на Майдані, у зоні АТО! Її боліла доля України. Завжди була на передовій життя. Її син теж захищав Україну на фронті…

Іванна Мар’янівна була заточеною на справедливість. Зі сторінок «Бойківської думки» виступала проти високопосадовців, які ігнорували проблеми рядових громадян. Її принципові публікації не раз ставали переможцем обласних, республіканських журналістських конкурсів.

Світлана Федевич-Снігур, працівниця газети «Бойківська думка»:

— Вона всіх любила, за всіх заступалася, всіх відстоювала. Не ділила людей на ранги. Тяжко говорити про нашу Іванну Мар’янівну у минулому часі…

Здружила наш колектив, впевнено вела його за собою. Часто у своїх публікаціях і в усному спілкуванні цитувала Ліну Костенко, казала, що її слова допомагають їй жити… В Іваночки було море ідей, які реалізовувала важкою та наполегливою працею. Вважала, що кожен, хто доклав зусиль до розвитку краю, повинен бути представлений на сторінках газети чи у радіопередачах.

Іванна Мар’янівна над усе шанувала роботу, сім’ю, родину, друзів. Була великим природолюбом, грибаркою. Обожнювала тварин. Жодного разу не пройшла повз покалічену тваринку, щоб не допомогти їй. Якось на подвір"я, що біля редакції, хтось підкинув трьох маленьких цуценят, шукала для них новий дім. Удома в Русинів теж є собаки. Захоплено розповідала нам про їхні витівки.

А якою квітникаркою й садівницею була? Куди б не поїхала, звідусіль везла додому пагінець, цибулинку квітів, декоративні та плодово-ягідні дерева. Біля її дому — справжня зелена оранжерея. Хто не зайде у редакції, обов’язково зверне увагу на чудові вазони, посаджені нею. Вони якісь особливі, пишні, ростуть, як на дріжджах…

Важко повірити, що обірвалася життєва ниточка нашої дорогої Іваночки — нашого теплого промінчика, живчика, співучого соловейка, талановитої журналістки, громадської діячки, чудової колеги, редакційної берегині, прекрасної подруги та світлої людини.