«Своєю тривожною поведінкою тварини дають нам знати про обстріл...»

На його хазяйстві водиться повно всяких тварин, цих своєрідних «антидепресантів», які під час коротких відпусток допомагали синові швидше «відійти» від суворих військових буднів…

Батько «Арахіса», Микола Івано­вич, разом з дру­жиною Тетяною, крім того, що вирощують городину, розводять в’єтнамських свиней, курей, качок, гусей, нутрій, індиків. Одне лише спостерігання за ними повертає сина у дитинство, дає щем­ливе відчуття рідного дому. А це так важливо для повноцінного від­починку втомленого ві­йною солдата…

З розповідей «Ара­хіса», тваринки є по­стійними супутника­ми наших воїнів і там, де вони несуть бойо­ву вахту. Зараз поруч з побратимами у блінда­жах живуть собаки Ри­жуха і Валет.

— Дуже віддані ці особини! — каже наш співрозмовник. — Не зрадять тебе. Не бо­яться вибухів. Попере­дять, коли хтось чужий наближається. Цивіль­ного не підпустять — лише свого, у «піксель­ній» уніформі. Був у нас ще один вірний собака. Мав кличку Фугас. За­гинув, зачепивши «роз­тяжку»…

На контрольно-спо­стережному пункті ар­тилеристів прижився і симпатичний рудий кіт. Має одну особли­вість: два дні поживе у наших воїнів, а по­тім на два дні мандрує у протилежний бік, до «сєпарів» (мабуть, має там подругу). Впізна­ли його, коли дивилися сюжет по ТБ так званих «народних республік».

— У нас цей котик завжди доглянутий, а звідти повертається весь у болоті, худий, з побитою головою, — розповідає «Арахіс». У нас йому краще… Тваринки на фронті — це не тільки своєрід­ні психотерапевти, чия енергія і м’яке хутро зі­грівають. Це ще й сиг­налізатори небезпеки.

— Нема котів на по­зиції — чекай біди! Ось-ось розпочнеться обстріл. Тварини інтуї­тивно відчувають його початок, — розкриває особливості фронтово­го життя «Арахіс». — По­чинають наші тваринки ховатися — і військовим треба подумати про свою безпеку. Так само ознакою тривоги є для нас виття собак…

Утім, веселих, при­ємних споминів про бойових друзів-тва­рин у наших захисників значно більше. «Ара­хіс» з усмішкою згадує, як сусіди-артилеристи тримали у себе трьох свинок. Дві — білої пол­тавської породи, а тре­тя — смугастий дикий веприк, маленьким пі­дібрали його у лісі. Прижився. З нашими солдатами йому добре.

Тернопільська область