Генерал став на коліно, аби вручити Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня старшому лейтенанту

Та й сам боєць не очікував, що йому передадуть державну нагороду саме у такий спосіб. «Цього ж ніде не було написано!». Про це повідомляє inlviv.in.ua.

«Я працюю в Національній академії сухопутних військ імені Сагайдачного, яку очолює генерал Ткачук, але ніколи не був його підлеглим. Але, очевидно, генерал поважає те, що я зробив, і тих, хто брав участь у бойових діях. Я гадаю, він став на коліно із відчуття поваги і вдячності, що має змогу навчати курсантів під мирним небом, — припускає Кіреєв. Такими думками 28-річний боєць поділився у розмові з прес-службою 93-тя ОМБр.

«Для мене ця нагорода дуже важлива, бо це ж орден!», — каже боєць.

Артур Киреєв — випускник академії 2013 року, офіцер. Вивчав саперну справу. Від початку російської агресії на Сході України командував ротою. Підрозділ Кирєєва воював біля Пісок та Авдіївки.

У листопаді 2015-го Артур із підлеглими встановлював протитанкові міни й потрапив під мінометний обстріл. Його було поранено: з осколком у спині Артура повезли до лікарні. Тоді ж загинув старший сержант Віталій Благовісний, а ще п’ятеро бійців дістали поранення.

«Зазвичай, коли чуєш вибухи, за інерцією падаєш на землю. У той раз я теж упав, але зрозумів, що то не я, а воно само», — так Кіреєв згадував ті події в інтерв’ю Цензор.НЕТ. Він отримав складні травми хребта, руки та ноги і нині може пересуватися лише на інвалідному візку. Боєць пройшов інтенсивний курс реабілітації й продовжує займається на тренажерах вдома.

«Разом зі мною дуже серйозно було поранено Вову Отінова. У його легеню потрапив осколок, і почала збиратися рідина. Якби не вчасна і фахова робота медиків, він там у Водяному би і помер. А на сьогодні Вова, здається, єдиний із тих п’яти, хто продовжив службу, — каже Кіреєв. — Я сам теж служу, але планую звільнятися і вивчати IT-технології».

«Навіть якщо б я знав, що буде війна, і що я буду поранений, все одно пішов би вчитися на військового. Ну куди б я подівся? Я ж справжній військовий, знаю, що 2 на 2 дорівнює 5, все нормально. Доля приготувала і погане, і хороше. Для чогось же вона мені залишила життя. Можливо, для якихось важливих речей. Дружина підказує — можливо, щоб ми завели котика», — сміється боєць.

«Якби я міг впливати на ситуацію в сучасній армії, то оновив би кадровий склад, дав би дорогу молодим. Звільнив би всіх, хто продовжує запроваджувати радянські маразми. У 2014−15 роках почалися позитивні зміни в армії: техніку почали ремонтувати, волонтери підключилися, люди стали мислити по-іншому. А зараз знову регресуємо. Усе в папірцях. Через це молоді лейтенанти, старлеї, капітани звільняються з лав ЗСУ, біжать звідти, бо не можуть перемогти паперову армію. Треба, аби було більше генералів, які б не соромилися ставати на коліна перед пораненими солдатами, лейтенантами. Мали би більше поваги до тих, хто воює на передку, і самі не боялися б туди їздити. Тоді все стало би краще. Ну і поменше оцієї бумажніни».