У спальні замироточила ікона святого Миколая

Велике випробування випало на долю родини Рокицьких. Сергій та Марія вихову­вали двох діток. Жили в любові та злагоді. Та раптом молода жінка відчула себе пога­но. Поїхали на обстеження у Луцьк — і там повідомили невтішну новину.

— У жінки пухлинка була, — розповідає вдівець. — Лікар сказав, що ми вчасно при­їхали, але треба оперуватися. Просив не зволікати, приїхати на операцію якнай­швидше. А знаєте, як то воно виходить… Привіз я Марію через півроку, а в лікарні сказали, що вже запізно, там таких опера­цій не роблять, бо метастази всюди пішли.

— Толі я впросив у Луцьку в онкодиспан­сері взятися за дружину, — веде далі Сергій. — І вони подовжили їй життя на кілька років. До цієї біди ми були люди віруючі, але у церк­ву ходили не так часто. А як жінка захворіла, стали їздити по монастирях. В одному з них Марія вибрала собі іконку святого Миколая. Ми купили її і повісили в себе у спальні.

…Якось образ впав зі стіни. Марія його повісила, але невдовзі святий Миколай знову опинився на підлозі. І всередині з’явилися краплі.

— Пам'ятаю, я у полі був. Дзвонить жінка: «У нас щось в хаті з іконою. Почав Миколай плакати, з очей сльози йдуть». Я — додому. Дивлюсь, і справді образ мокрий. Поста­вили ікону на стіл, а під неї — тарілку.

І стала з ікони стікати рідина. Спочатку прозора, потім кольорова. Барви мінялися ледве не щодня. Бувала зелена, як травичка, темно-фіолетова, жовта чи блакитна й чер­вона, аж кривава… При цьому своїх кольо­рів сам образ не міняв. А ще запах від ікони йшов сильний і теж щодня мінявся. Навіть на подвір’ї стало незвично пахнути, як у церкві.

Новина про диво в родині Рокицьких миттю облетіла село. Стали сходитися до їхньої хати люди з усіх вулиць, тоді — при­їжджати з околиці, сусідніх районів і навіть областей.

— Тут щодня стільки машин стояло! — згадує чоловік. — Тисячі людей щодня при­ходили. Були навіть із Києва.

Коли в кімнаті сиділи люди, образ не мироточив. Та тільки виходили всі, навіть на кілька хвилин, — миро йшло з великою силою, мисочка ставала враз повна. А в останній день перед тим, як ікону ми вирі­шили віддати в монастир, ладаном кидало!

Рокицькі передали святиню в жіночий монастир у селищі Млинів — Свято-Возне­сенський скит.

— Часто до нас на Службу Божу приїж­джала і Марія, — розповідає клірик монасти­ря Петро Набочук. — Минулої неділі її при­везли геть слабку на колясочці, аби могла послухати слово Боже. Так вийшло, що тоді востаннє посповідалася і причастилася…

У труну Марії вклали образочок свято­го Миколая — небесного заступника, че­рез якого Господь показав у Гнатівці свою присутність.

Рівненська область