Передплата 2024 «Добра кухня»

Бойківський сир возили аж у Відень, Прагу та Париж…

На Турківщині відбувся колоритний фестиваль ремесел

На Турківщині шанують і відроджують славні традиції. Саме через них цей край давно манив туристів, які навідувалися сюди ще до 1939 року, за часів Австро-Угорщини та Польщі.

Дізнатися, чим багатий край і якими славиться умільцями, можна було на транскордонному ярмарку ремесел у Сянках Турківського району, який відбувся у рамках Європейських днів добросусідства «Кордон 351».

Отож бойки печуть хліб, варять сир; з меду, зібраного бджолами у лісах, виготовляють найрізноманітніші вироби, а ще гарно співають, вишивають, тчуть, збирають гриби, ягоди, смачно готують і дуже раді гостям.

Сироварня Комарницьких зі самого центру бойківських вершин — селища Борині. Тут відроджують давні сирні традиції свого краю. Як розповідає господар Богдан Комарницький, селище колись було відоме на всю Європу своїми сирами. Завдяки німецькому барону Лібіху, який живе у Борині, тут розвивався туризм і до 1939 року. Сир місцевого виробництва возили до Відня, Праги і Парижа. До слова, сироварні, де виготовляли той делікатес, збереглися й досі.

Зараз Богдан і Наталя Комарницькі виготовляють «живий» сир. Богдан Комарницький переконує, що роблять його з якісного непастеризованого молока. Такий продукт можна купити у Швейцарії, Франції та в горах Італії. Цей сир зберігається напрочуд довго. До прикладу, одна швейцарська родина зберігала сирне коло 140 років. «У нас таких історій немає, бо все припинилося у 1939 році», — зазначає Богдан Комарницький.

Дружина має свою сироварню, криту соломою, і колибу, де випікає хліб, а ще пече смачний ощипок — традиційний бойківський хліб з борошна грубого помелу власного виробництва. Ще за Австрії тут працювали пекарні, де випікали формові хліби. Не на дріжджах, а на заквасці, рецепти якої зберігали віками, передаючи з покоління у покоління.

А от користь карпатського меду не потребує порівнянь. «У нашому краї медозбір — суто з лікарських рослин, із тих, що Бог дав. Наш мед — екологічно чистий, позбавлений будь-яких хімічних домішок», — розповідає Марія Надич. Пасіка Надичів розташована у курортній місцевості села Розлуч Турківського району. Часто до них навідуються туристи зі Львова та й ті, хто відпочиває на довколишніх місцевих туристичних базах. Працює на пасіці вся сім’я. Чоловік Микола — пасічник, пані Марія — апітерапевт, допомагає син Микола, який зараз вивчає туристичну справу у Львівському інституті економіки і туризму.

Бойки шанують свої етнотрадиції. На ярмарку ремесел із зацікавленням оглядали мінімізовану виставку Турківського народного музею «Бойківщина». Це одяг бойків — чоловічі сорочки і жіночі костюми, які складалися з вишитої сорочки, спідниці; пояси-крайки і запаски, бойківські рушники. Поряд із ними — дерев’яні вироби, речі домашнього вжитку, якими користувалися предки. Для прикладу, дерев’яна маґлівниця, якою качали (прасували) одяг, і дерев’яна сільничка, у якій зберігали сіль.

На Європейських днях добросусідства була чудова нагода скуштувати страви традиційної для цього закутку Карпат кухні. Ощипки, книші, вареники з капустою, сиром, картоплею, ну і, звісно, — традиційне сало, квашені огірки, узвар, випічку…

Все це — справа рук і майстерності місцевих господинь та учнів Боринського професійного ліцею народних промислів та ремесел.

Схожі новини