Передплата 2024 «Добра кухня»

18 дітей з діабетом 1 типу у Кам’янці- Подільському здійснили політ на повітряній кулі

Життя — це подорож, сповнена викликами і насолодами.

Здійснити політ на повітряній кулі, побувати на цікавій екскурсії денним та нічним Кам’янцем-Подільським, навчитися ліпити глиняні глечики, фотографувати та створювати Storytelling за допомогою справжнього письменника.

Насиченою та цікавою була програма навчально-оздоровчого табору «Діа Кемп», який відбувся цими вихідними у мальовничому і неповторному Кам’янці-Подільському. Його учасниками стали 18 дітей з діабетом 1 типу віком від 7 до 16 років з різних куточків України — переможці Всеукраїнського конкурсу історій серед дітей «Діабет. Твоя історія». Його ініціювала компанія Санофі в Україні — провідна компанія у сфері охорони здоров’я.

Проект став продовженням Всеукраїнського конкурсу малюнку серед дітей із цукровим діабетом, який компанія реалізовувала впродовж десяти років. Мета цих заходів — аби маленькі пацієнти, які захворіли на цю невиліковну недугу, соціалізовувалися, спілкувалися, знаходили нових друзів, розвивалися і пізнавально проводили час. Ці історії — різні, але мотивуючі, є можливістю поділитися своїми почуттями. Адже життя цих дітей щодня супроводжується стресом від щоденного контролю хвороби.

Оцінювали дитячі роботи 38 лікарів-ендокринологів з різних областей України і творче журі — відомі письменники Іван Андрусяк, Сашко Дерманський і журналістка Ірина Стороженко.

Директор Санофі в Україні Гієм Граньє зазначив, що читаючи ці історії, захоплювався дітьми, які можуть бути прикладом для нас, дорослих, своєю мужністю, наполегливістю і силою духу. І ще пан Гієм Граньє, розповідаючи про гуманну і благородну мету, яку переслідує Санофі, організовуючи такі табори для наших дітей, зазначив: «Ми усвідомлюємо потребу дітей з діабетом в підтримці батьків, лікарів та суспільства в цілому. Власною сміливістю та новими звершеннями ці діти спонукають інших дітей з такою ж хворобою вірити в себе та свої сили».

Переможець конкурсу 14-річний Артур Шиманський зі Львова зізнався, що не дуже вміє писати, але у нього було велике бажання потрапити у табір. У попередні роки він уже брав участь у ньому, оздоровлювався у санаторії в Миргороді.

Торік йому не вдалося перемогти у конкурсі і разом з учасниками підкорити гору Говерла, бо не мав натхнення, аби закінчити малюнок. Тому цього року хлопець надзвичайно старався і переміг. І жодної миті не пожалкував, що потрапив до Кам’янця-Подільського. Окрім незабутніх вражень, він знайшов ще одного друга — Михайла Ковалевського із Запоріжжя.

Михайло Ковалевський свою історію присвятив розповідям про подорожі, які він дуже любить. Написав про те, де вже встиг побувати, а також поділився тим, де мріє побувати в майбутньому.

Про свої мрії, бажання і вподобання ділилися між собою учасники табору. Вони вражали своєю активністю, серйозністю. Переважна більшість з них займається спортом, що є необхідним при діабеті. веде активний спосіб життя, вивчає іноземні мови, бере участь у позашкільному житті школи, має цікаві хобі.

15-річна Діана Каракузова — з Хмельницької області. Як з’ясували під час розмови, ця симпатична дівчинка з неймовірними кучерями навчається одна в класі у своєму селі. Було четверо, але пішли до іншого навчального закладу. Ще Діана танцює, і якщо відбуваються якісь заходи, вона обов’язково на них ведуча. Також її запрошують у дитячий садочок на роль Снігуроньки. Днями з мамою повернулася з поїздки з танцювальним ансамблем із Польщі, де близько тижня танцювали і гостювали у польських родинах.

У таборі панувала неймовірна атмосфера, та й програму для дітей організатори склали цікаву, захоплюючу і пізнавальну. Діти разом із мамами побували на денній та нічній екскурсії неповторним Кам’янцем-Подільським. Навіть вдалося побачити та дізнатися більше про історію чарівної Хотинської фортеці яка належить до семи чудес України і розташована у сусідній Чернівецькій області.

Кульмінацією та й ключовим моментом табору став політ на повітряній кулі. У перший день, як планувалося, через погодні умови теплові аеростати не могли полетіти у небо. Але наступного дня небо все-таки було привітним до дітей і діти разом з мамами зібралися у політ. Усе було дуже серйозно. Прийшли справжні пілоти, зібрали свої екіпажі, проінструктували і полетіли. Захопленню дитячому не було меж. «Ми пролітали над чарівним Кам’янцем-Подільським. Бачили будинки, куля зачіпала дерева, пролітала над лініями електропередач. Потім куля сіла в поле», — розповів Артур Шиманський.

Але політ — це надзвичайно цікаво, море вражень і почуттів. Не менш захоплюючою була церемонія посвяти у повітроплавці. Здійснювали її справжні пілоти під керівництвом президента Федерації повітроплавців України Вячеслава Гардашника. Кожен учасник отримав від свого пілота Сертифікат здійснення польоту.

У Кам’янці-Подільському упродовж усієї поїздки дітей у таборі «Діа Кемп» їх супроводжувала лікар-ендокринолог Хмельницької дитячої лікарні Надія Муляр.

За словами Надії Муляр, в Україні з цукровим діабетом І типу живуть 9 500 дітей, і ця кількість продовжує зростати. Саме тому про цю проблему треба говорити, збільшувати обізнаність людей про цю хворобу, інтегрувати людей із діабетом в активне життя, — переконана лікар-ендокринолог.

Запитали у нашої землячки мами Артура Мирослави Шиманської про те, як вони дізналися про хворобу сина, як це пережили і як тепер живеться їхній родині, у якій Артур найстарший син, у нього є дві молодші сестрички.

«Артур захворів, коли йому було сім років. Це сталося місяць після дня його народження, після закінчення першого класу. Для нас, батьків, це був шок. Він різко почав худнути, і ми пішли здавати аналізи. Через 2 дні нам зателефонували і сказали, що цукор становить 18. Також нас попередили, щоб ми не думали, що це помилка, бо вже двічі перевірили в інших лабораторіях. Я на той момент розгубилася», — розповідає Мирослава. Потім була реанімація, лікування. Але на той момент вирішили синові поки що не говорити про хворобу, яка, на жаль, супроводжуватиме все його життя. Хоч Артур запитував, чому його так часто колять і часто міряють цукор. Коли дізнався всю правду, лише дивився на матір і був дуже засмучений, а мати — плакала. Повернувшись з лікарні, вночі годувала його що дві години. На початку мати взяла весь контроль за цукром на себе. Інсулін колола 5, а то й 6 разів на день. До 5 класу Мирослава постійно супроводжувала сина в школі. Сиділа на 1 поверсі, і коли він на перерві виходив, міряла цукор, і він йшов до їдальні. З часом адаптувалися. Згодом, коли хлопець підріс, він дає собі раду у школі самостійно. І найголовніше, що допомагає йому — це розуміння і підтримка, яку він знайшов серед однокласників не без допомоги вчительки.

…Швидко минули кілька днів табору. Нові цікаві знайомства, зустрічі, спілкування, неймовірна атмосфера. Але наступила мить покидати табір. Дітям не хотілося розставатися, настільки все було захоплююче і цікаво. «Я не хочу їхати», — казала Маргарита Мороз із Запоріжжя, збираючись із мамою з готелю на вокзал. Мама ж розповіла, що дочка надзвичайно цікаво і пізнавально провела вихідні: «Завдяки професіоналізму організаторам було підібрано цікаву навчально-оздоровчу програму. Подбали про багато-багато моментів, зокрема, про здорове харчування для наших дітей. Разом їм цікаво, їм є про що поговорити, ніхто не дивиться, не примружує очі, коли треба колоти інсулін».

Отож, мрійте і ваша мрія обов’язково здійсниться!

Схожі новини