«Сподобається людина — привітаються Hello! Не сподобається — мовчатимуть»

Папуги мають славу найбалакучіших птахів у світі. Чемпіони з наслідування співу, гри на музичних інструментах, людської мови (можуть завчити до ста слів та фраз). Пернаті вихованці Володимира Городецького унікальні тим, що речення вимовляють «до місця». Спеціально говорити пан Володимир їх не вчить. Що каже він, те й птахи повторюють. Настільки довіряють дресирувальнику, що дозволяють себе перевернути на спину, покласти на долоню і на очах у тисячної публіки легко підкидати угору. Ревнують пана Володимира як один до одного, так і до дружини Ірини, дресирувальниці папуг.

В артиста цирку Володимира Городецького їх четверо: білий какаду Аріша, ари: синьо-жовті Флінт та Герда і червоно-зелений Джек. Під час шоу-програми «Льодове королівство» у Львівському державному цирку його крилаті улюбленці здивували тим, що робили… стійку на голові. Аріша, лежачи на спині, лапками… жонглювала паличкою, а на прощання усім робила «па-па».
— 12-річна Аріша для мене як партнер, — каже артист. — Посаджу її на плече і ходжу по цирку. Варто підвищити комусь голос за лаштунками, Аріша на місце може поставити. «Чого кричиш?!», — втихомирює. — Що таке? Ану тихо!". Коли на репетиціях папуги на моє прохання граціозно здіймали крила, я жартував: «Оре-л-л!». Запам'ятали. Тепер варто одному птаху розправити крила, його друзі протяжно вихваляють: «Оре-л-л!». Щоранку з ними вітаюся. «Привіт! Привіт!», — ввічливо відповідають мені усі четверо. Людей дуже відчувають. Герда побачить чужого — спочатку уважно розгляне. Сподобається їй людина — привітається англійською: «Hello!», не сподобається — мовчатиме.

З папугами Володимир Городецький працює близько 20 років. Птахи його люблять, слухаються і довіряють. Аріша зазвичай сяде господареві на плече і дзьобиком тягнеться до його щоки, — цілує по-пташиному. Він п'є каву — вона тягне дзьобик до горнятка. Варто пані Ірині зробити їй зауваження, відразу чубчик піднімає, — висловлює обурення.

-У нашої артистки, пригадую, жив малукський какаду, — продовжує Володимир Городецький. — Жінок любив, а чоловіків терпіти не міг. Бачив чоловіка — кидався на нього. Аріша — найревнивіша. Був випадок. Аріша сиділа на моєму плечі, інших папуг я тримав на руках. Саджу їх у клітки, «Спасибі за гарну роботу!» — кажу, пригощаючи кедровими горішками. Аріша як приревнує і як клюне мене в щоку, — аж прокусила. Мовляв, я в тебе — одна і найкраща! При мені Ірину не чіпатиме. Та варто дружині самій зайти у приміщення, какаду може її поганяти.

На харчування чотирьох папуг артист витрачає щонайменше 200 гривень на день. Годує сухим гранульованим кормом, який замовляє в Європі, — 85 євро за десять кілограмів. Його крилаті розумники обожнюють купатися. Найкращий для них душ — біле сухе вино, навпіл розбавлене водою.

— Воду з вином наливаю у пляшечку, — пояснює пан Володимир. — У кришечці роблю отвори й обпризкую пір'я. Сухе вино допомагає уникнути пташиних паразитів. Після такого купання пір'я блищить, його колір стає насиченим. Такий душ — двічі на місяць. У жаркі пори року — водні процедури майже щодня, раз на тиждень — з додаванням сухого вина. Кожен має окрему клітку. Посади їх разом — будуть стосунки з'ясовувати: хто крутіший, головніший, хто де має сидіти, — ієрархія. Щоб птахів повезти на гастролі в Європу, треба купу документів: про стан їхнього здоров'я, довідку про родовід. Вантажна машина спеціально обладнана для їхнього перевезення. Тож усе робимо для того, аби наші пернаті таланти були здоровими. Не дивно, що в дикій природі папуги живуть в середньому 50 років, а в неволі — довше. В зоопарку Німеччини, наприклад, какаду прожив 90 років.

— Був випадок, — продовжує Володимир Городецький. — Поїхали ми на гастролі. Адміністратор цирку поселився в одному готельному номері зі своїм какаду, а наступного дня, вдосвіта, поїхав у справах. О пів на сьому ранку артисти прокинулися від того, що в номері адміністратора телевізор почав «гриміти» на повну гучність. Увечері приїжджає адміністратор — ми до нього: безсовісний, поїхав на цілий день, а телевізора не вимкнув. «Я його і не вмикав», — виправдовується чоловік. Відчиняє кімнату і бачить картину: його папуга, який дзьобом відкрив дверцята клітки, сидить на столі, а навколо — рейвах… У кімнаті погриз усе, що міг: навіть годинник і пульт… Коли дзьобом схопив пульт від телевізора, то спочатку натиснув на кнопку «увімкнути!», потім — «гучність!». У великих папуг дуже міцні дзьоби, ними можуть навіть цвяхи з огорожі витягати. Тим, хто мріє про пернатого говоруна, порадив би придбати молодого хвилястого папужку. Будете з ним розмовляти, гладити, обіймати, любити — виховаєте собі вірного і розумного пернатого друга.