Передплата 2024 «Добрий господар»

«Коли глина розуміє, що ти сильніший за неї, — вона твоя»

«Закоханий» у кераміку архітектор Олександр Бондарчук продає свої вироби на Різдвяному ярмарку.

На Різдвяному ярмарку — безліч речей ручної роботи: вишивки, свічки, іграшки… Один із постійних учасників ярмарку, гончар Олександр Бондарчук, розповів журналісту «ВЗ» про труднощі й «магію» свого ремесла.

Архітектор за освітою, пан Олександр наприкінці 80-х «закохався» в кераміку. «Зустрів майстра з Латвії. Леон Аксніс — професор кераміки й дуже гарна людина, — розповідає. — Я захотів навчитися. Майстер повірив у мене. Три роки я їздив до нього вчитися. Спочатку мені дозволяли тільки прибирати майстерню. А потім пан Леон почав відкривати мені гончарство».

Ремесла Бондарчук вчився у 90-х роках також у селищі Опішня Полтавської області, що славиться своєю керамікою. Тепер вже й сам навчив багатьох охочих гончарства, зокрема дітей з художньої школи. Дружина Тетяна теж ліпить, а ще в’яже й робить м’які іграшки в техніці «валяння».

Подружжя приїхало до Львова на ярмарок з Дніпра, уже третій рік поспіль ярмаркують. Гончар каже, колись їздив до Польщі, Італії, Вірменії, але Львів особливий і неповторний, тому тепер їздить сюди. Також щороку буває на Сорочинському ярмарку, на ярмарках у День міста в Києві та Дніпрі, на Дні гончара в Опішні. Продає роботи й через Інтернет. Дуже велика конкуренція. На ринок вийшло багато молоді, ціни ставлять високі, хоч декому ще вчитись і вчитись! Має постійних покупців.

На прилавку в пана Олександра виробів до кольору до вибору: посуд, підсвічники, піали, кавові джезви, сувенірні дзвіночки (звучить кожен по-різному). Свого часу він вивчав каргопільську, опішнянську, грузинську традиційні іграшки. Та розробив власний стиль — мультяшний. «Я людина весела, — сміється гончар. — Мої козаки пізнавані по всій Україні й за її межами. Роблю й малесеньких звіряток — кожне неповторне й неодмінно смішне, щасливе, радісне на вигляд. Не обійшлося і без символу 2019 року — свинки. Такі вироби колись називали „копієчками“: гончарі ліпили їх з решток глини й ви¬давали покупцям замість решти».

«Найголовніше — це сама глина. Вона якась чаклунська, — ділиться секретами майстерності пан Олександр. — Береш у руки — про все забуваєш, неприємностей і проблем ніби й не було. Гон¬чарі практично не хворіють. Глина, напевно, цілюща. Вона пластична, прислухається до тебе. Коли глина розуміє, що ти сильніший і любиш її, — вона твоя».

Схожі новини