Передплатити Підтримати

До блакитних штанів українцям «виписали» жовті сорочки...

Уповноважений президента Польщі з прав людини ініціював перевірку заводу під Варшавою – через можливу дискримінацію працівників з України.

У Польщі розгорівся скандал. Міжнародна компанія Lindab, яка має завод під Варшавою, зобов’язала робітників-українців носити уніформу у кольорах національного прапора. Про інцидент повідомила польська Gazeta Stoleczna. У діях роботодавця правозахисники побачили ознаки дискримінації за національною ознакою.

Компанія спеціалізується на виробництві дахів, дощоприймачів та труб для вентиляції. Як пише Gazeta Wyborcza, польська філія розташовується у Вєрухові, селі під Варшавою. У ній працює 40 українців. Роботодавець змусив їх одягнути жовто-блакитну “спецовку”, у кольорах націо­нального прапора. 160 інших працівників (поляків) також носять різну уніформу, її колір залежить від відділу, в якому працюють. На українців це правило не поширюється. Як повідомляє польська антирасистська організація Nigdy Wiecej (“Ніколи більше”), про поділ працівників на “касти” дізналися від співробітника компанії, який працює у Швеції.

“Усі працівники мають блакитні штани і різного кольору сорочки. Механіки мають зелені, бригадири – червоні. Це – система ідентифікації. Жовті сорочки українців – це знак, що не володіють польською”, – прокоментував виданню керівник заводу Міхал Вроблевський. Запевнив: трактують українців нарівні з поляками. А позначити робітників з України вирішили, щоб... полегшити їм роботу.

Цю неоднозначну заяву активно обговорюють у соцмережах. Один із працівників заводу зауважив: ті українці, які володіють польською або англійською, носять помаранчеві сорочки. Щоб порозумітися з тим, хто носить жовту, треба кликати його земляка у помаранчевій сорочці, – аби той переклав, що і як. Поляки висловлюють незадоволення конкурентами з України: “Безробіття у Польщі – 6,6%. Це майже 2 млн. поляків. Продавати у магазинах, будувати помешкання, прибирати чи обслуговувати у ресторанах можемо й ми – до Великої Британії чи Німеччини не всі поїдуть. Це міф, що Польщі бракує робочих рук, і тому потрібно стягувати працівників. Роботодавці розуміють, що українцеві можна платити половину з того, що треба заплатити поляку. Українці занижують вартість праці”.

Наталія Панченко, засновник організації “Євромайдан-Варшава”, каже, що почувалася б приниженою, якби їй довелося працювати у такого роботодавця. Однак припускає, що українські працівники не будуть скаржитися: “Боятимуться втратити роботу. Коли опиняться на вулиці, за місяць мусять знайти нового роботодавця, який погодиться їх офіційно працевлаштувати, та виробити нову “карту побиту” (документ, який підтверджує законність проживання у Польщі. – Авт.)”.

Уповноважений президента Польщі з прав людини Адам Боднар ініціював перевірку підприємства через можливу дискримінацію працівників з України. З цим проханням омбудсмен уже звернувся до інспекції праці Польщі. У ситуацію готова втрутитися Міжгалузева профспілка українських працівників у Польщі – за умови, що потерпіла сторона звернеться до них з відповідною заявою. Ще одна вимога – працівники заводу повинні бути членами профспілки. “Ми – не благодійна організація. Захищаємо права тільки членів профспілки, – коментує “ВЗ” голова профспілки Юрій Корягін. – Минулого року повернули українським працівникам 300 тисяч злотих (понад 2,4 млн. гривень. – Авт.). Відібрали ці кошти у нечесних на руку роботодавців, які не розрахувалися з працівниками, та посередників, котрі обіцяли посприяти у пошуку роботи, взяли авансом винагороду за свої послуги, але нічого не зробили. Домоглися відшкодування витрат на лікування постраждалих на виробництві. Зобов’язали працедавців видати робочий одяг, забезпечити житлом, якщо це було зазначено у контракті. Звернулися до роботодавців (і ті позитивно відреагували на наше прохання) зробити 24 серпня – День незалежності України – вихідним днем для українських працівників. Написали листа прем’єр-міністру Польщі, щоб контракти польських роботодавців з українськими працівниками писалися двома мовами. Людина повинна розуміти, на які умови пристає. Водночас, розуміючи, наскільки важливо володіти мовою тієї країни, в якій працюєш, плануємо організувати мовні курси для новоприбулих”.

“Закликаю українців шукати можливості легального заробітку, – веде далі пан Корягін. – Безвіз не дає права на роботу. Вам можуть обіцяти золоті гори, але якщо посередник гарантує, що можете протягом трьох місяців легально перебувати на території Польщі і працювати там без жодних дозволів, знайте: вас хочуть обдурити. Європа надсилає чіткий сигнал: якщо українці зловживатимуть правом перетинати кордон ЄС без візи, призупинять з нами безвізовий режим”.

Журналістка Ольга Жук також спробувала заробітчанського хліба (збирала яблука та печериці у Польщі). Каже, якщо працівник працює нелегально, то й ставляться до нього як до людини “другого сорту”: “Роботодавець, який не хоче платити податків, не зможе гідно оцінити чужу працю. Такий буде називати українців “бидлом” та “сміттям”, бо знає, що йому за це нічого не буде. І тут справа навіть не у національності – молдаван ображають ще більше. Якщо погоджуєшся працювати як безправний раб, то й ставитися до тебе будуть відповідно. Роботодавець знає: ти – людина без амбіцій, все стерпиш, головне – аби гроші платили. У поліцію не поскаржишся, бо депортують. Утім, більшу порцію презирства можна отримати не від “польського пана”, а від... земляків. Якщо чимось відрізняєшся – ти більш освічений, не п’єш – змішають із землею... Але якщо знаєш мову (навіть якщо на початках говориш з помилками), відповідально ставишся до своїх обов’язків, якщо у тебе є гонор – тебе поважатимуть, і ти зможеш претендувати на більш високооплачувану та престижну роботу. Мої знайомі влаштувалися на роботу у польський супермаркет: одна касиркою, інша – на склад. Запевняють: зарплату їм платили таку ж, як полякам, робочий час – також однаковий. Ще один хороший знайомий, українець, знайшов роботу на фабриці – складав картонні коробки. Тепер працює менеджером в офісі. Роботодавець-поляк помітив у ньому потенціал, і йому було байдуже, якої хлопець національності”.

76% Стільки поляків переконані, що українцю можуть відмовити в обслуговуванні у польському ресторані тільки тому, що він – “не тієї” національності (згідно з опитуванням, проведеним польською урядовою організацією, що займається захистом прав людини, торік).

Фото Reporter