Після городу — на грядку, після квітника — у ліс…

Марії Антонівні Михальчук, цій доброзичливій, з теплим поглядом жінці недавно виповнилося 84 роки, а їй дають на десяток менше — надто вже енергійною виглядає на свої літа. Ось як у цьому випадку. Донька Наталя із зятем Михайлом, подолавши 250 км дороги, забрали її на кілька днів із рідного Костополя до себе додому. Хотіли, щоб рідненька, яка кілька місяців тому поховала чоловіка і залишилася в хаті сама, бодай трохи розбавила свої сумні пенсіонерські будні в їхньому колі. А вона, як тільки почула, що молоді запропонували їй погоститися і прилягти з дороги — а самі збираються за місто поратися на городі, вибухнула праведним гнівом: «Не треба мені ніякого дивану, ніякого телевізора! Я їду з вами!».

Того осіннього дня мо­лодий ґазда із кількох ряд­ків на своїй «фазенді» на­копав сім мішків великої моркви (собі на зиму вистачить і двох). І поки випрямляв натомлену спи­ну, непосидюща теща всі ці ко­ренеплоди обчистила від гички та землі. Ще й кореспондента, який став мимовільним свідком її роботи, гарненько, із дотеп­ними жартами припрошувала до корисної фізичної праці…

Пані Марія із тих, кого, як співалося колись в одній пісні, старість не застане вдома. Все життя працювала — то на домо­будівному комбінаті, то на ме­блевій фабриці. Разом із покій­ним чоловіком збудували у місті хату, а біля неї - літню кухню, два гаражі. І далі працює. По­робивши всі хатні справи, по­рається на городі, у квітниках. Може пропадати там годинами!

Марія Антонівна — великий фахівець з вирощування помі­дорів, доньку навчила догляду за ними. Минулої весни поса­дила у себе 130 кущів томатів і 85 корчів перцю. Гляділа за ними ліпше дипломованого аг­ронома! І врожай, як завжди, видався нівроку! Продала помі­дорів десь на дві тисячі гривень, багато цих овочів пороздавала людям. І собі на зиму всяких за­круток наготувала повно, всю комірку закладено різнокольо­ровими банками зі смакотою.

Одним домом поле діяльнос­ті цієї поважної костопільської господині не обмежується. Не­зважаючи на поважний вік, сі­дає на велосипед і їде до лісу по гриби та ягоди. З порожніми руками не повертається. Після кожної такої поїздки береться поратися на кухні - і домашній склад харчових запасів попо­внюється десятками нових ба­нок з усілякими делікатесами.

Марія Антонівна не уявляє себе без квітів — ними причепу­рене все подвір'я, оселя. Серед цієї краси, здається, і ночувала б. Всі квіти у неї пестунчики, але чи не найбільше подобаються ароматні лілії…

Є від чого втомитися цій тру­дівниці. Проте і слухати не хоче, коли радять відпочити. Ще один різновид її улюблених занять — вишивання. Вся хата обстав­лена її власноруч змайстрова­ними, яскравими килимами. Очі розбігаються від краси!

«Літа на зиму повернули…» — співається ще в одній пісні. Навряд чи такі тужливі рядки сподобалися б цій завзятій до всього українці. Вона не дає собі нудьгувати. Повсякденну радість життя вбачає у спілку­ванні з дітьми-внуками, сусіда­ми. І неодмінно — у праці.