Дятел живе у квартирі й захоплюється музикою

Ви не повірите, але до списку пернатих, яких можна приручити і навчити жити у міських апартаментах, потрапив лісовий… дятел. Цей «перфоратор» прекрасно почувається у помешканні пенсіонера з Дніпра Валерія Баранникова. Подібно до папуги чи дресированої ворони, він бере їжу з рук, невідступно ходить за господарем, робить кумедні вчинки. А ще має неабиякі музичні уподобання.

Безпомічного червоно­голового пташка пан Валерій підібрав біля со­сни, що росте неподалік його багатоповерхівки. Пробував по­класти малюка назад у дупло, з якого, ймовірно, випав — дарем­но. Тоді вирішив забрати небо­гу додому, щоб його не вполю­вали хижаки. Пересторога була слушною: вслід за рятівником летів десяток галок, незадово­лених тим, що трофей, на якого вони кинули оком, їм уже не діс­танеться…

Перше, що зробив пенсіо­нер, коли прийшов до хати, — дав дятликові пити. Поїлкою послужив пластмасовий кор­пус шприца. Пташка з переля­ку жадібно ковтала воду, а зго­дом, трохи оговтавшись, почала їсти. Комашок, жучків, якими зазвичай живляться пернаті, пан Валерій не шукав — за по­радою товариша замінив цей білковий корм сумішшю до­машнього сиру з вареним яєч­ним жовтком. «Дієту» подавав на дерев’яній паличці. Так годує свого підопічного досі.

Улюблене місце дятла — ліве плече ґазди. Із цієї висотної по­зиції йому добре видно, що від­бувається довкола. Заодно про­бує займатися тим, що роблять усі дятли, — шукає поживу. Що­правда, об'єктом для пошуку обрав потилицю і голову свого господаря. Дзьобиком він не­мовби розчісує його волосся.

А ще любить вмоститися у кріслі і щосили довбати його дерев’яні деталі, м’яку части­ну. Як мовиться, спрацьовує ін­стинкт. Ця робота спростовує припущення орнітологів, що одомашнений дятел на волі не виживе, бо, мовляв, не вміти­ме шукати собі їжу. «Розминка» дятла Валерія Баранникова до­водить, що до життя у дикій при­роді він призвичаїться швидко.

Є у цього домашнього літу­на одна слабинка: любить слу­хати приємну музику. Перевагу віддає класиці. Особливе задо­волення відчуває, коли пан Ва­лерій вмикає іспанську роман­тичну баладу Besamе mucho.

Домашніх улюбленців у нас, як правило, називають. Дні­провський хатний дятел клички поки що не має, бо не знають, якої він статі. Це стане відомо, коли птах подорослішає. Якщо червона шапочка на його голо­ві залишиться, значить, це — він.