Знайдений у психлікарні «шедевр» виявився підробкою... 

Знайдено розгадку «містичної» історії про картину «Хлопчик, який плаче», яку називають «проклятою». Маємо на увазі відому роботу італійського художника Джованні Браголіна. Вона загадково опинилася у колишньому палаці графа Скарбека, відведеному цим меценатом під сиротинець, а нині - приміщенні психіатричної лікарні «Заклад» на Львівщині. Своєю появою у цій специфічній установі картина спричинила великий резонанс. «Високий Замок» розповідав про це у тижневику від 25 лютого.

Нагадаємо, автор скандального полотна спеціалізувався на відтворенні дитячих страждань. У його колекції було 65 портретів заплаканої малечі, зокрема зображення сина. За розповідями сучасників Браголіна, щоб домогтися «справжності» почуттів, художник лякав свого хворобливого нащадка запаленою перед його обличчям свічкою, чим провокував сльози. Кажуть, натерпівшись знущань, син спересердя вигукнув до батька-деспота: «Щоб ти згорів!». Слова стали пророчими: з часом пожежа знищила майстерню Браголіна (сама картина вціліліа!), а він сам «згорів» від раку шлунка...

Ця історія обросла легендами. Багато хто захотів мати у себе це містичне полотно, тож замовляв його репродукції. У 80-х роках минулого століття особливо популярними вони були в Англії. Та згодом почали помічати одну особливість: у власників копій виникали пожежі та інші катаклізми. Згоряли дотла помешкання, однак сама картина залишалася неушкод­женою. Люди вважали, що «заплаканий хлопчик» приносить нещастя. Забобони перекочували на сторінки англійських газет, які підігрівали ажіотаж. Одне з видань організувало публічне спалення копій скандального творіння Браголіна, після цього нещастя у помешканнях британців начебто припинилися…

І ось відголосок цієї історії докотився до Галичини. За одними даними, на горищі, за іншими — у слюсарній майстерні чи десь під сходами психлікарні «Заклад» надибали “шедевр Дж. Браголіна”. Дехто з персоналу так прой­нявся цим «раритетом», що угледів у ньому “оригінал у позолоченій рамі, який може коштувати мільйони доларів». Однак згодом, дізнавшись з Інтернету про негативну енергію, яку нібито випромінює ця картина, поспішив після дотику до неї вмитися освяченою водою…

Щоб розставити всі крапки над “і”, перевірити підстави для очарування, а також страхів-фобій, «Високий Замок» запросив оцінити цю знахідку відомого художника, реставратора з великим досвідом Анатолія Сидоренка. Вердикт пана Анатолія багатьох розчарував.

- Маємо справу з копією, яку виконав професіонал, хоча й робив це не зовсім майстерно, - каже експерт. - Умовно, спрощено написано очі хлопчика, зіниці, вії. Зображення виглядає плоским, а не об’ємним. Підхід до копіювання — суто радянський. Західний художник ніколи б так не малював. Малювали у

50-60-х роках ХХ століття. Матеріал — штучний, будівельний картон. Він з’явився у Німеччині до війни, у радянський час його називали оргалітом. Нині цей картон використовують як упаковку для меблів. Не виключено, що оригінал цієї картини висів у такому місці, яке спокушувало знайти художника, котрий зробив би копію, щоб підмінити цю картину. Підміна - очевидна, бо для чого художнику оббивати оригінальну картину картоном? - простіше було купити раму і вставити туди полотно... Рамка не позолочена, як дехто подумав, а вкрита бронзовою фарбою. Зверху її підлакували коричневою, тією, що і “задраповано“ картон.

Про магічність картини… Не треба «накручувати» себе! Жодних пожеж картина викликати не може. Пристрасті довкола неї мені нагадують події тридцятирічної давності в одному із сіл Львівщини, коли на зрізі дерева “побачили” Матір Божу. Одна бабуся комусь сказала про “диво”, а та переказала іншій бабусі — і пішло-поїхало.

Якою мали би бути подальша доля цієї картини? Її мистецька цінність невелика. Але її можна повісити на стіні як психологічний портрет — він співзвучний з нашим складним теперішнім часом. Можливо, викличе у когось сентиментальність. Ця картина точно нікому не зашкодить. Вона стала б своєрідною пам’яткою дитячому сирітству...

Анатолій Михайлович порадив персоналу «Закладу», як доглядати за «Хлопчиком, який плаче», щоб привести його у порядок. Каже, для цього треба взяти ватку, намилити дитячим милом і обережними круговими рухами протерти полотно...

Адміністрація лікарні “Заклад”, яка документально “оприходувала” знайдену картину Дж. Браголіна, планувала передати її у музей або у галерею. Однак потім передумала.

- Як тільки наші пацієнти почули, що цю картину, можливо, кудись передадуть, - розповідає керівник реабілітаційного центру Тетяна Микитка, - то запротестували. Кажуть: вона — наша! У “Закладі” колись був дитячий сиротинець, тож і картина сироти має бути у нас. На хворих вона впливає позитивно, бо на ній зображене миле дитя...

А ми почули ще одну версію появи “заплаканого хлопчика” у “Закладі”. Колишня лікарка цієї установи, нині вже пенсіонерка, розповіла, що на початках Незалежності зарубіжні благодійники привозили сюди гуманітарну допомогу для психічно хворих: одяг, білизну, продукти, медикаменти. Можливо, іноземці на додачу подарували цим нещасним людям ще й сумну картину Дж. Браголіна. Чи то пак, її копію, яка викликала стільки емоцій.

Відтепер, сподіваємося, вони вляжуться...

Коментар для «ВЗ»

«Жодної пожежі картина викликати не може...»

Олександр СТРАЖНИЙ, лікар-психотерапевт, письменник, дослідник з питань менталітету

Живопис, поза всяким сумнівом, є езотеричним способом спілкування митця з глядачем, коли дійсність можна відчути серцем, інтуїцією, так званим шостим відчуттям. Закодовані митцем посилання доступні лише підсвідомому світу людини. Тому будь-яка, а тим паче - талановита художня робота, має містичну силу. Однак навряд чи варто цю силу перебільшувати, адже «містика» існує не десь ззовні, а лише в голові містично налаштованої людини. Жодної пожежі ніяка картина викликати не може. Лише людина може запалити сірника, і «в містичному екстазі» підпалити свою хату. Але це вже не містика, а шизофренія...

Фото Юлії Підлужної