Коренями з Криниці

Родина Петра Сметани походить з містечка Криниця, що на Лемківщині (тепер територія Польщі). Сім’я була велика, дружня та заможна. Тоді у них жив, малював свої малюнки український художник-примітивіст Єпіфаній (Никифор) Дровняк. Дідусь часто розповідав Петру про ті часи, про дивного художника, про те, що навчаючись в школі і сам малював. Якось він попросив у Єпіфанія срібної фарби, щоб намалювати ніж. Той відповів, що на такі дрібниці не варто витрачати таку дорогоцінну фарбу. Можливо саме розповіді дідуся про цього художника і підштовхнули його на шлях до мистецтва.

Петро Сметана навчався в Львівському лісотехнічному інституті. Було тоді тільки дві пари рисунку і дві пари живопису на тиждень. Це практично нічого — пригадує він. В студентські роки доля звела його з художником Остапом Патиком, який став його першим вчителем. Той переглядав його малюнки, давав корисні поради. Жив тоді в майстерні його батька - львівського художника Володимира Йосиповича Патика. Мав ключі від майстерні і більшість свого часу проводив там. Життя було цікавим, насиченим. Чимало малював. Міг наочно оглядати багаті фонди Володимира Йосиповича. Захоплювався його розкішним, кольоровим живописом, який справляв на нього велике враження і мав великий вплив на його творчість. Та й енергетика Маестро, що переповнювала майстерню, спілкування з цим художником та його поради сприяли цьому. На чисельних полицях було багато книжок, мистецьких альбомів та журналів. Тоді його увагу привернув альбом французького художника Моріса Утрілло, живописця старого Парижа. Це був експериментатор, який не дав захопити себе якоюсь однією течією. Петро захоплюється творчістю цього художника по сьогоднішній день.

Відбувалося ознайомлення з творчістю провідних художників світу: Ніколя де Сталя, Моріса де Вламінка, Андре Дерена, Жоржа Брака, Оскара Кокошки, Рауля Дюфі… Всі вони в якійсь мірі впливали, допомагали в творчих пошуках митця. Художник поступово збагнув, що те, що намальоване ним є добрим, але прагнув знайти щось своє, оригінальне. Треба було якось виходити з-під впливу старшого вчителя. Нарешті переїхав в першу свою майстерню і мав можливість відійти від тих творів, які досить добре вже вивчив. Почав шукати нові технології, експериментувати.

Знайомство з львівськими митцями Сергієм Гаєм і Борисом Буряком мало великий вплив на молодого художника. Ті з радістю порадами підтримували побратима по фаху. В творчому процесі перед художником повставали все складніші і складніші питання, які потрібно було вирішувати. Вони поглиблювалися. Частково Сергій Гай давав відповіді на ці запитання; а питання виникали знову і знову. Формувався вектор розвитку його живопису. Поступово розмови відходили від цього і переходили в філософсько — концептуальні сентенції. Часті зустрічі і розмови з Борисом Буряком на мистецькі теми почали художнику давати нові напрямки руху в мистецтві. Той пояснював причини того, що виходило на полотні і їх наслідки. У Петра Сметани все це асоціюєтеся з сценічною формулою. Там багато інгридієнтів. Певна консистенція і їх пропорції забезпечують в результаті якусь субстанцію, яка є прийнятною і яка називається мистецьким твором. Дуже важко їх чітко збалансувати. Але як цього досягнути, щоб вийшло так, як цього хоче автор — це знову питання. Борис Буряк допомагає, підказує які пропорції потрібно додати в живописі, щоб він почав працювати.

Спочатку художник багато малював на пленерах, але потім відчув, що це йому заважає. Тепер робить тільки ескізи. Коли приходив зі своїми картонами до дому Володимира Патика, то той показував йому грубі альбоми з ескізами, малюнками. Питав його, як він може те все пам’ятати, коли малює з ескізів. Тоді зрозумів, що головне не те, що побачив, а те, що намалював потім на полотні.

Митець певний час займався і дизайном. Часто виникали такі обставини, коли потрібно було догоджати замовнику з певним своїм естетичним розумінням. Той мав свої вподобання і не хотів прислухатись до порад. Петро розумів, що це погано. Це не подобалось і викликало у нього внутрішній конфлікт. Адже тільки спільна праця дизайнера і замовника могли призвести до якісного результату. Тепер, час від часу, виступає тільки в ролі консультанта.

Петро Сметана в цьому році отримав польський Грант „Gaude Polonia”. Перебуваючи зараз у Кракові, готує свій третій мистецький проект "Міста, що зникають." Це дослідження проблем зникнення або трансформації нетуристичної частини міст. Непомітно, проте невпинно, змінюється простір навколо нас: щоденний рух містом, споглядання тих самих вулиць, звикання до буденного маршруту позбавляють нас здатності помічати постійні зміни, що відбуваються довкола. Характерні елементи міста, яке ми знаємо, появляються та зникають формуючи цілком нові реалії — говорить митець. Цей проект здійснюється вже протягом чотирьох років. Два попередні етапи в картинах були вагомо представлені у Львівській галереї “Дзиґа”. Проблеми руйнування та занепаду деяких районів Кракова і Львова дуже близькі. Ознайомлюючись з прекрасним Краковом, він відвідував музеї, галереї. В одній з них його увагу привернула робота Никифора, яку з радістю придбав. Навернулися спогади його діда про цього художника. Єпіфаній Дровняк теж любив малювати старі будинки, церкви, костели, вулички міста.

Сучасне мистецтво це не тільки вміння тримати пензель чи мати диплом про професійну освіту. Митець повинен вкласти свою душу, щоб відбувався процес одушевлення картини. Коли у глядача, захопленого твором мистецтва, перехоплює дихання, ось тоді і відбувається спілкування цих душ. Саме це намагався пояснити Поль Сезан, коли говорив, що найважче в картині «маленьке відчуття». Це «маленьке відчуття» є не що інше, як душа, яку Петро Сметана приєднує до вкладеного ним праці. Кожна з його картин на цій виставці — це відкриття, експеримент, пошук, наполеглива творча праця, де художник веде діалог у чуттєво-інтуїтивній площині.

За словами Джеймса Вістлера робота художника вважається вдалою тільки тоді, коли в ній не помітні сліди важкої праці. Важливо, що б не було відчутно поту на полотні. Бо відразу, що художник хотів покращити вже зроблене. Петру Сметані це вдається, оскільки для нього важливий процес творення, а не тільки результат. Він працює традиційно і спеціально не демонструє свою майстерність і працездатність.

Твір мистецтва відноситься до категорії духовної, тому він повинен нести якесь послання, володіти глибоким сенсом. Петро Сметана піднімає гострі соціальні питання, бунтує, сперечається, протестує. Це спосіб рефлексії для суспільства, дзеркало, в яке дивиться наша цивілізація. Теми робіт, які автор вибирає є органічними для нього. «Усе, на чому може зупинитись око, полишено не нами, але нами занедбане і осквернене», — таку цитату Юрія Андруховича наводить художник, аби проілюструвати суть своїх картин. Відштовхуючись від реальності, художник пише пейзажі старого міста. На них похилі будинки, ніби виринають з імли часу, і здається, що час на них завмер. Здебільшого це старі будівлі Львова, яких вже немає, або такі, що невдовзі впадуть. Для нього наше місто сьогодні виглядає не солодким і сонячним, а таким, яким воно є в цілому. В якому відбувається руйнування і недбале поводження з архітектурною спадщиною. «Як багато місць, збережених в нашій пам’яті, і як мало їх в нашій реальності, — каже митець. — З кожним роком масштаб знищення збільшується, набирає обертів, залишаючи по собі тільки руїни спогадів». Його міські пейзажі, доволі похмурі і в його живописанні знайшов своє втілення нетуристичний Львів. Ще в інституті один з викладачів порадив не малювати гламурний Львів, що зображений на відкритках, туристичних буклетах, на картинах, які можна побачити в сувенірник крамницях і таких характерних для міста. Петру Сметані цікаві старі будинки, які поступово руйнуються, зникають з різних причин — від старості, перебудови, євроремонту. Змінюються будинки, вулиці, місто.

На виставці представлені натюрморти з простим, не перенасиченим деталями сюжетом, в стриманій, вишуканій кольоровій гамі. Вони заворожують глядача. В них є душа, яка збуджує емоції та викликає переживання. Ці предмети, змальовані художником на полотні, зберігають якусь таємницю. Вони живуть спільним загадковим життям з ним. Ми підсвідомо відчуваємо, що це світ самого митця. Глядач, зосереджено спостерігаючи створені автором предмети, стає їх свідком і не тільки розкриває їх для себе, але й аналізує, порівнює з іншими, використовуючи свій багаж знань та пам’яті. Внаслідок чого відбувається матеріалізація почуттів.

Петро Сметана витворив власний неповторний стиль, який спостерігаємо на його полотнах. Стиль — акт чистого натхнення, пошук ходу. Тут потрібен не тільки хід ока. Треба в себе заглибитись, співпереживати з тим, що бачиш, що відчуваєш. Стиль це обличчя художника.

Ця виставка значно поглибить наше знання про творчість митця. Експозиція є вдало продуманою, з чітко розставленими тематичними акцентами та якісно відібраними творами. У кожному з них — таємниця його душі. Не перед кожним вона розкривається. Для цього і глядач має докласти зусиль, дати волю почуттям. Тоді і від картини підуть імпульси, чуттєві флюїди, вона стане зрозумілою, близькою. Ці картини, це спроба піймати один важливий момент — зображення, яке є сумою позиції і настрою того, хто дивиться.

Митець постійно стикається з різними перешкодами, долаючи їх, він поширює свої горизонти. Він будує свою творчість на відчуттях. Рух серця і проникливість художнього бачення, прагнення до глибинного дослідження дійсності і трепетне її сприйняття — такі риси притаманні художнику Петру Сметані. Він прагне «принести у нашу свідомість ключ до розуміння і поваги оточуючої нас матеріальної естетики». Його творчість незмінно викликає зацікавлення глядача. Вона дає значну інтелектуальну поживу для мистецтвознавців.