«Проклята» картина у палаці графа Скарбека

Події у цій історії розвивалися як у захоплюючому трилері. На горищі психіатричної лікарні “Заклад”, яка розташована в однойменному селі на триста з гаком душ, у колишньому палаці графа Станіслава Скарбека, місцеві працівники випадково знайшли притрушену пилюкою картину, на якій зображено заплаканого хлопчика. Погляд семирічної дитини зі сльозами на обличчі буквально заворожував, гіпнотизував, притягував магнітом. Від нього годі було відірвати очей. Не передбачаючи жодних колізій, слюсар Володимир Власюк, «аби не пропадало добро», відніс знахідку у домашній гараж, що у сусідньому селі Демні. Та як тільки дізнався драматичну “біографію” цього полотна, відразу повернув його назад. А коли містичну бувальщину почула одна з колег, яка минулої п’ятниці торкнулася раритету, то бігом кинулася мити руки освяченою водою...

Синівське прокляття для батька-деспота

За картиною, про яку йдеться, і справді ходить погана слава. Приблизно у 60-70-х роках минулого століття її намалював італієць з іспанськими коренями Бруно Амідо, котрий узяв собі творчий псевдонім Джованні Браголін. Живописець із Венеції відтворював історичні, побутові сценки, зображав пейзажі, натюрморти. Однак найкраще йому вдавалися (і давали солідний заробіток від туристів) портрети дітей — намалював їх майже сім десятків. На відміну від конкурентів по малярському цеху, зображав малечу не усміхненою, а... заплаканою.

Найбільш скандально відома робота Браголіна — якраз та, що її (чи майстерну її копію) знайшли на стриху у “Закладі”. Дослідники живопису кажуть, що заплаканий хлопчик на полотні - син ексцентричного венеціанця. Аби домогтися “справжності” дитячих страждань, батько малого, що з ранніх років ріс хворобливим, лякав запаленими перед його лицем сірниками. І тоді нажаханий малюк заходився плачем. Це було якраз те, чого домагався художник-деспот: акварельні сльози на полотні, як ні у кого з інших митців, виглядали правдоподібними.

Кажуть, виснажений цими єзуїтськими експериментами хлопчик (невдовзі він помер від запалення легень) прокляв батька, у відчаї побажавши, аби той... згорів. Дитячі слова виявилися майже пророчими. У 1981 році Браголін “згорів” від раку шлунка. А перед тим пішла з димом його художня майстерня з усіма роботами. За винятком “Хлопчика, який плаче” - вогонь анітрохи не пошкодив цей портрет. Дехто угледів містичну силу у “деспотичному” шедеврі...

Чутки про “прокляту картину” швидко розлетілися світом. Копії “Хлопчика, який плаче” з ажіотажним успіхом демонстрували провідні галереї. Підкоряючись віянням моди, репродукції масово купували заможні і рядові поціновувачі прекрасного. Особливо багато таких шанувальників виявилося в Англії. Утім, згодом вони пошкодували про своє придбання. Бо в їхніх помешканнях виникали надзвичайні події, так званий полтергейст. Десь без усяких на те причин вибухав газ, десь — замикала електропроводка, виходили з ладу телевізори, холодильники, інша побутова машинерія. Пожежники, які приїжджали за викликом, переживали шок, коли серед суцільних попелищ знаходили вцілілі картини Джованні Браголіна. На них навіть не було кіптяви! Щоб розвіяти забобони, брат одного з вогнеборців демонстративно купив репродукцію картини і повісив її у своєму помешканні. Не минуло багато часу, як і до нього завітав “червоний півень”...

Британці запанікували. Через загадкові пожежі і значні фінансові компенсації погорільцям “вилітали у трубу” страхові компанії. Олійки у вогонь долила найтиражніша на берегах Темзи газета The Sun, яка розповіла про «мстивий дух» зображеного на картині хлопчика. Десятки жителів Туманного Альбіону, які прикрашали свої інтер’єри творінням Браголіна, сповіщали про пов’язані з ним нещастя. Аби поставити крапку у цій містичній історії, репортери влаштували на одному з пустирів публічне спалення копій роботи Браголіна. Відтоді дивні пожежі у будинках британців припинилися...

Тут були рай і пекло…

Ніхто з персоналу психлікарні «Заклад» не може пояснити, звідки і за яких обставин в її стінах з’явився шедевр Браголіна. Не знає цього, зокрема, Володимир Павличак, який довгий час був головним лікарем і не пригадує в установі якихось аномалій. Можливо, той, хто привіз сюди картину, хотів підкреслити особливе призначення цієї споруди, наголосити на її місії — тамувати чужі страждання…

Фундатором цієї, колись розкішної будівлі, був польський граф Станіслав Скарбек, відомий своїм подвижництвом. Один з його меценатських дарів Галичині — перший у Львові (а у середині ХІХ століття - найбільший в Європі) театр. Його збудували з каменю, добутого у сусідніх селах Демні, Поляні, на фундаменті із 16 тисяч дубових паль. Цю споруду львів’яни знають нині як театр ім. Марії Заньковецької.

Інше своє «неабищо» граф Скарбек задумав неподалік села Дроговижа під містечком Миколаєвом. У 1843 році великий землевласник започаткував тут великий палацовий комплекс зі стилізованими вежами, що був копією його улюбленої резиденції під Віднем. Очевидці пригадують прекрасну оздобу маєтку, його галерею, бібліотеку з рідкісними книгами, теплицю, відпочинкову зону з фонтаном, озером, сосновим лісом, садом, парком (у його залишках досі росте тюльпанове дерево). Працювати сюди приїжджали відомі письменники, художники, музиканти, з числа сиріт тут утворили хор і духовий оркестр. За велінням своєї щирої душі Скарбек облаштував у цих апартаментах «Доброчинний інститут для сиріт та убогих», де готували до самостійного життя чотири сотні обділених долею дітей різних національностей і опікувалися кількома десятками немічних стариків.

З приходом радянської влади палац Скарбека втратив аристократичну красу. У ньому «квартирував» кавалерійський полк Будьонного, тут була катівня НКВД (кажуть, у підземеллі «Закладу» замуровано десятки жертв комуністичних репресій). Більшовики спалили унікальну книгозбірню, розікрали, знищили інші цінності. У війну значну частину сиротинця було зруйновано, його центральна частина і праве крило згоріли. З приходом «других совєтів» тут облаштували табір для військовополонених німців, які будували у Миколаєві цементний завод. У 1954 році у «Закладі» розмістили колонію для психічно хворих, а згодом вона стала психлікарнею і притулком для хронічних алкоголіків. Душевно хворих лікують у «Закладі» досі.

Світовий шедевр чи його філігранна копія?

І ось ми поруч з живописним портретом, який зчинив такий переполох. Рамки старі, почорнілі, ззаду — цвіль, гачки, до яких причеплено сталевий тросик-кріплення, вкрилися іржею. А от саме полотно не відчуває плину часу, віддає свіжістю, ніби щойно намальоване. У правому верхньому кутку — автограф художника.

Двері у кабінет, що тимчасово став «галереєю», не зачиняються — місцеві медики і обслуга психлікарні спішать подивитися на містичну картину. Заступник головного лікаря з технічних питань Микола Вітровий звертає увагу: «Погляньте-но, з якого боку не підійдеш, а хлопчик завжди тобі в очі дивиться. Неспроста це…». Погляд і справді несамовито проникливий. У ньому — біль і мольба. Завідувачка пральні Романа Ямрозяк зізнається, що три дні після того, коли вперше побачила «Хлопчика, який плаче», у неї розколювалася голова. Зле почувалися і її товаришки.

Хтось принагідно згадує, що у чоловіка, який певний час зберігав картину у себе, замолоду помер син, стався викидень у невістки, була купа інших негараздів. Цю версію заперечують інші «знаючі люди». Кажуть, «заплаканий хлопчик» до цього не причетний…

Котрась співробітниця через лупу під шаром темної фарби на рамі угледіла елементи прихованої позолоти. Каже, що хтось зробив це спеціально, аби замаскувати «шедевр» від лихого ока. Жінка таємничо шепоче: «Дівчата, це — оригінал! Бо де ви бачили, щоб копії вбирали у таку дорогу оправу?!». Їй вірять і не вірять.

У коридорі одна пані переповідає іншій: ця картина приносить пожежі, від неї божеволіли. Прочитала молитву на її звороті - аж кістки звертає…

Читаємо молитву і ми. Написано її кульковою ручкою на аркуші з арифметичного зошита. Напевно, зробив це хтось із сучасників, щоб «нейтралізувати» можливу негативну енергію, яку приписують творінню Джованні Браголіна. Одна з відвідувачок Оксана Лящук вголос декламує ці рядки:

Молись в день радості і щастя!

В турботах, в боротьбі молись

Молись в загрозі від нещастя.

Коли тривожишся — молись!

Молись, коли ти кривду

терпиш,

У небезпеці ти молись,

Молись, коли за рідних

просиш,

За злого ворога молись.

Молись, коли слабіють сили,

Коли міцнішаєш — молись!

Молись також і за могили

І за народжених молись.

Молись, коли прийде спокуса,

Як переміг себе — молись!

Молись Спасителю Ісусу,

Щоб він простив тобі,

молись…

Незвична знахідка (її зберігають у надійному місці) потішила, але водночас трохи спантеличила персонал, адміністрацію психлікарні. Вони вагаються, що робити далі. Одні кажуть: оскільки картина оповита моторошними чутками, треба чимшвидше забрати її із «Закладу» з його специфічним контингентом. Щоби, бува, не сталося якогось лиха. Інші ж, навпаки, вважають цей твір добрим знаком, а тому виступають за те, щоб зберегти його у стінах колишнього палацу Скарбека. Бачать у цьому певний символізм.

Ось що сказав кореспондентові «Високого Замку» керівник установи Сергій Гейшев:

- Факт знахідки цієї картини ми задокументували. Склали відповідний акт, сфотографували. Оцінити цей твір і вирішити його подальшу долю мали би фахівці-мистецтвознавці. Напевно, добре було б, щоб ця картина стала експонатом галереї. Ми вже зв’язувалися з краєзнавчим музеєм у районному Миколаєві — можливо, там візьмуть її на зберігання. А, можливо, вона вартує експозицій державного рівня…

Фото автора. Миколаївський район, Львівська область