«Коли вперше прочитала сценарій, була шокована...»

Документальну п’єсу під назвою «Сім» (Seven) днями презентували у Львові. Єдиний показ у місті спричинив чималий ажіотаж. Безкоштовні квитки розійшлись за лічені години. Багатьом охочим потрапити у зал Львівської філармонії так і не вдалося...

«Сім» - це унікальна документальна п’єса, в основу якої покладено реальні життєві історії сімох жінок з різних країн — від Афганістану до Камбоджі. Кожна з них пережила своє горе, кожна була за крок до смерті. Однак усі вистояли і почали відчайдушну боротьбу з дискримінацією жінок у своїх країнах, не побоялись сказати своє слово там, де інші воліли мовчати. В історії кожної героїні є багато болю — домашнє насильство, сексуальна наруга, війна, вигнання, осуд...

Постановку «Сім» вже побачили тисячі людей у десятках держав. У кожному місті, що отримало ексклюзивне право на показ вистави, історії незламних жінок зачитували місцеві громадські активісти, музиканти, письменники, політики, журналісти. Українська прем’єра вистави «Сім» з чималим успіхом нещодавно відбулась у Києві. У Львові до постановки підійшли неординарно: більшість текстів актори-читці зачитували з пам’яті, а не з листків, як це було в інших містах; образи доповнювали темні однострої і живий музичний супровід.

На волонтерських засадах погодились на участь у постановці письменниця Наталка Сняданко, вокалістка гурту «Джалапіта» Соломія Чубай, депутат Верховної Ради України Ірина Подоляк, музикант Павло Табаков, громадський активіст Алім Алієв, соліст «Піккардійської терції» Ярослав Нудик і журналіст Остап Дроздов. Режисер вистави Володимир Борисюк провів з акторами понад десять репетицій.

Кожна з семи пронизливих історій є потужним проявом боротьби за демократію і права людини. Так, Фаріда Азізі (Соломія Чубай) боролась за права жінок під час правління “Талібану” в Афганістані, аби ті мали змогу навчатися медицини. За традиціями, жінку міг оглянути лише лікар-жінка. А жінок до навчання не допускали... Чи не найважча роль дісталась Павлу Табакову. Мухтар Май з Пакистану зазнала групового зґвалтування, і була змушена повертатися додому пішки майже оголеною — як покарання за нібито скоєний злочин проти честі своєї сім’ї. Однак її історію дізнався весь світ. Замість вчинити самогубство, як це було прийнято у їхньому суспільстві, Мухтар відважилася притягти ґвалтівників до відповідальності перед судом. І домоглася справедливості. Пізніше жінка будуватиме школи, аби пакистанські діти мали освіту, а відтак — могли відстоювати свої права. Табакову вдалося пропустити крізь себе біль знедоленої жінки і водночас передати енергію і внутрішню силу Мухтар Май.

Марина Пісклакова-Паркер (Наталка Сняданко) відкрила перший у Росії телефон довіри для потерпілих від домашнього насильства. Жінка рятувала від смерті і каліцтва жінок, сама при цьому отримуючи щоденні погрози. Камбоджійка Му Сокуа (Остап Дроздов) переживає вигнання і війну. Її слова моторошно правдиві: «Скільки б грошей не вкладати у відбудову своєї країни - а душу не відродиш. Війна нескінченна. Нескінченна... Це ніби плеснути кислотою в обличчя людини. Рубці залишаться назавжди. Можна відбудувати мости, можна розмінувати поля - але неможливо відтворити обличчя...»

Коментар для «ВЗ»

Соломія Чубай, вокалістка гурту «Джалапіта»

Коли вперше прочитала сценарій, була шокована. Це такі трагічні і водночас сильні історії реальних жінок. Мене найбільше здивувало те, що вони, попри всі негаразди, які випали на їхню долю, не зламались. Знайшли сили, щоб продовжувати жити. А найголовніше — допомагати іншим, таким як і вони. Важливо, що вистава не несе озлобленості на світ. У цих історіях є багато життєвої снаги і внутрішньої сили.