Три хвилини на людину

“МакДональдс” — чи не найвідоміша у світі мережа ресторанів. Як виявилося, стати одним з тих, хто кричить «вільна каса!», не так просто. Спочатку я намагався з дозволу менеджерів влаштуватися бодай на тиждень, аби написати матеріал; писав офіційного листа в центральний київський офіс — мовчання. Потім заповнював анкету як громадянин: клеїв фотокартку, писав, що вже маю 18 років, і не маю жодних протипоказань, проте мене попередили: якщо зателефонують, то нескоро, адже наразі в компанії повний штат. Та раптом я пригадав свого доброго знайомого Стаса, що протягом минулого року працював у київському “МакДональдсі”, а тепер звільнився. Якраз він і розповів мені про секрети фастфудівського успіху…

Стас запевняє, що насправді анкета — це тільки початок. Після цього кожен кандидат мусить пройти дві співбесіди: першу — з менеджером, а другу — з директором закладу. Запитання на зустрічах такі, щоб зрозуміти мотивацію. (чому хочете працювати саме в нашому закладі? що сподіваєтесь отримати від роботи?). Цікаво, що перевагу надають кандидатам, які не мають жодного кулінарного досвіду: «Є чіткі інструкції щодо приготування їжі у “МакДональдсі”, кількості спецій, усі пропорції — як аксіома. А до правил легше привчити людину, що не має розвиненого смаку й власних міркувань стосовно приготування страв». За умови проход­ження двох співбесід потенційного працівника скеровують на медогляд, потім він підписує договір й отримує форму (штани, ремінь, сорочку, кепку та бейджик). Починається місяць випробувального терміну — звикання до нових обов’язків і повноцінна зарплата.

Перший тиждень новобранець працює за розкладом, вказаним у анкеті, — надалі також самостійно планує робочі дні, але на сім днів заздалегідь і узгодивши зі своїм інструктором. Такого інструктора приставляють до кожного новачка. Головна мета наставника — ознайомити з усіма видами роботи (станціями), а таких, як мінімум, чотири. Стас, наприклад, працював на касі (сервісі), а тому мусив виконувати такі обов’язки: фритюр (смаження картоплі та її пакування), бек-ап (збір і видача замовлень), каса (збирання грошей і видача чеків) і зал (прибирання зі столів, чистота закладу). На кожній станції можна працювати не більше, ніж 4 години за 2 дні. Наприкінці зміни працівник здає менеджеру конт­рольний лист нормативів, де він має вказати, чи дотримався під час роботи зазначених стандартів якості.

День у співробітників “МакДональдса” починається приблизно однаково: передусім — роздягальня, потім обов’язкова реєстрація за допомогою індивідуальної картки з магнітною стрічкою, ну і, звичайно, запитання до менед­жера: «Ким я сьогодні працюю?». Найчастіша відповідь — «касиром». Тоді треба взяти так званий депозит (сума рівно в

500 грн., аби розраховуватися, видавати решту). Після цього касир береться за свої безпосередні обов’язки…

«Нам із першого дня сказали: усміхайтесь і бадьоро вітайтесь, по-українськи. Потім мусили переходити на мову клієнта. Коли гість замовляє позицію (будь-яку страву з меню “МакДональд­са”), ми забов’язані щось запропонувати. Для цього існує спеціальна схема — СКДН (сандвіч, картопля, десерт, напій). Якщо, наприклад, хтось замовив ріжок, ми маємо запропонувати «фанту», і так по колу… А ще є часовий стандарт — три хвилини, щоб обслужити одну людину, незалежно від обсягу замовлення. Якщо говорити про драйв (віконечко для видачі продуктів “МакДональдс” водіям), там наш ліміт скорочується до 1,5 хвилини. На практиці ми майже ніколи не можемо впоратися з такими темпами», — розповідає Стас.

Загалом робочий день у працівників «МакДональдса» проходить напружено — три перерви по п’ять хвилин (перекури), а також 30-хвилинна обідня перерва. Під час цих перерв можна охолонути за допомогою п’яти безкоштовних напоїв і перекусити за півціни. У випадку Стаса, який працював у київському «МакДональдсі» біля вокзалу, іноді справи йшли зовсім кепсько: «Цей «МакДональдс» — другий за відвідуванням у світі. Коли приїжджають поїзди, починається пекло». За рік лише два аврали. Перший раз вимкнулись витяжки на кухні — скрізь був дим, відчуття, мов справжня пожежа. Звичайно, усіх гостей виводили з ресторану. Інша пригода відбулася в березні 2013-го, коли Київ занесло снігом, і до нас три дні не могла доїхати фура з їжею. Використали резерви зі складу, а потім довелося взагалі зачинитися. В один з тих днів отримали найменшу виручку за цілий рік — півмільйона гривень».

Запитую про догани. Стас каже, що сварили за брудні руки, адже мити треба щогодини, без кепки ходити не дозволяли… Але більше уваги звертає на мотиваційні «фішки» «МакДональдса». Є постійні конкурси на краще реалізовану акцію, кращий чек, який, до речі, іноді підробляють у фотосалонах поблизу (змінюють цифри, аби збільшити суму). Деяких працівників навіть посилають улітку працювати в Крим, де не вистачає в курортні місяці персоналу. Там забезпечують безкоштовним житлом, компанія також оплачує проїзд. Премію видають тим працівникам, що приводять на роботу друга, також є призи для фастфудівських старожилів: 5 років — непоганий годинник, 7 і 10 — сертифікати на 5 000 грн. Звичайна ж зарплата кожного члена бригади становить 20 грн./год. Нічна зміна оплачується на 20% краще.

Запитую про якість їжі. Можливо, щури, антисанітарія? «Ні, такого в “МакДональдсі” не бачив. Технологія приготування розписана до дрібниць. Наприклад, усі соуси в пістолетах, як монтажна піна, сіль — у солонці з диспенсером (затвор, що точно відміряє порції), усі страви готуються за таймером, причому кожна секунда має значення. Продукти в “МакДональдси” постачають з Європи. В Україні є лише один виробник, молочна продукція якого відповідає стандартам “МакДональдса”, — Білоцерківський молочний комбінат».