Юрій Журавель: «Суспільство вимагає одягати маски толерантності, розуміння і штучних усмішок, а от на сцені — роби що хочеш...»

Лідер гурту OT VINTA Юрій Журавель — співак, художник, сценарист, весела та запальна людина. Його хіти «Балада про сіль», «Дарма я наївся цибулі» та «Не мала баба клопоту» добре відомі не лише поціновувачам українського рокабілі, а й іноземним любителям драйву. Про всі грані своєї творчості, колектив та доньку Юрій розповів кореспонденту «ВЗ».

— Юрію, пригадуєш, що мотивувало тебе вийти на сцену?

— Приїхав вперше до Рівного, потрапив на концерт тоді популярного колективу «Черный Кофе». На розігріві у них виступав рокабільний гурт «Містер Твіcтер», творчість якого мене настільки «зачепила», що, не вміючи грати на гітарі, купив цей інструмент і, не знаючи нот, сам його освоїв. Потім, працюючи у рівенському театрі «Від ліхтаря», ми писали музичне оформлення до вистав «Пеппі Довгапанчоха» та «Звичайне диво» і спробували заграти як живий театральний оркестрик. Згодом, на одному з благодійних марафонів, виступили з повноцінною концертною програмою.

— Ти започаткував новий стиль у музиці — украбілі. Це досить консервативний напрям. Чому вирішили грати саме його?

— Я б не сказав, що він надто консервативний. Украбілі — один із видів року, але дещо легший. Він наближений до стандартів роке-н-ролу — музики 50-60 років. Можливо, ми і повернулися до самих витоків, щоб знайти якийсь окремий, ні на що не схожий шлях. Проте це дало свої плоди. На естраді немає жодного виконавця, схожого на нас. Якась розумна людина, по-моєму, Мік Джаггер, сказала, що якщо хочеш залишити слід за собою, не варто йти за кимось. До того ж мені весь час здається, що я лише на початку творчого шляху, що найкращу пісню та картину напишу в майбутньому. Ловлю себе на думці, що й досі не зробив чогось важливого і вартісного у своєму житті.

— Керуєшся забобонами перед виходом на сцену?

— Перед концертом завжди беремося з хлопцями за руки і я кажу: «Щасливого польоту! З Богом! От вінта!». Буває, забуваємо це зробити, тоді проробляємо це крадькома на сцені. А ще перед виступом не роздаємо автографів і не фотографуємося...

— Чому?

— Бо в такі моменти відбувається обмін енергетикою, а вона не у всіх позитивна. Помітив, що іноді, спілкуючись з прихильниками після виступу, втомлююся більше, ніж на самому концерті.

— OT VINTA багато гастролює за кордоном. Як там сприймають творчість гурту?

— Іноді здається, що за кордоном нас сприймають краще, ніж в Україні. Нещодавно були на гастролях в Америці, й після концертів до нас підходили люди і казали: «Ви ж найкращі. А чого вас не чути?». Пояснювали їм, що ми андеґраунд, мейнстрим. Щоправда, вихідців з України на тому концерті було більше, ніж корінних американців, але все одно приємно чути такі слова. У такі моменти дратує, що на своїй батьківщині не можеш показати себе на повну, на нормальному рівні — або звук нікудишній, або організація, або ще щось.

— Ти самостійно просуваєш свій колектив. Ніколи не думав «віддатися» у руки продюсера?

— Ні, я сам собі продюсер. Колись після фестивалю «Перлина сезону», який ми виграли, до мене підійшов перший продюсер «Океану Ельзи» — сказав, що збоку ми виглядаємо настільки самодостатньо, що до нас навіть страшно підходити. Воно так і є. OT VINTA — справжній хенд-мейк. Можливо, ми й не на перших позиціях музичних чартів, але ми чесні. Наша публіка не притягнута до нас за вуха. Наш фанат завжди буде з нами. Значно приємніше, коли твою пісню слухають не тому, що вона стоїть у проплаченій ротації, а тому, що вона справді хороша. Не хочу, щоб з наших пісень створювали штучні хіти.

— На сцені ти запальний, енергійний, веселий, легко заводиш натовп. Який ти у звичайному житті, коли немає камер, фотооб’єктивів, журналістів?

— Не повіриш — справжній я саме на сцені. Там я знімаю маску. Якщо мені щось не подобається, кажу про це зі сцени. Іноді думаю: «Що ти робиш? Ану пригальмуй!». Буває, хлопці з гурту кажуть: «Юрку, тримай себе у вузді, ти ображаєш людей, які прийшли нас послухати». З іншого боку, це вже стало моїм стилем — підколювати тих, хто з нами не танцює або не співає.

— У буденному житті ти не настільки відвертий?

— Коли сходжу зі сцени, розумію, що повертаюся в суспільство... А в суспільстві треба одягати маски толерантності, розуміння і штучних усмішок.

— Юрій Журавель — музикант, співак, актор, сценарист, художник. Кого в тобі більше?

— Я просто неспокійна людина, от і все. Мене постійно кудись тягне, хочеться займатися чимось. Весь час кудись їжджу, вічно поспішаю… Я абсолютно не домашній чоловік! Мене можна назвати і музикантом, і актором, і сценаристом, але найбільше я вважаю себе художником. На жаль, на це заняття залишається найменше часу. Люблю малювати абсолютно все: відомих людей, історичних постатей, природу, оголених дівчат (сміється. — М.М.). Страшенно не люблю працювати на замовлення, адже образ повинен виникати спонтанно. Коли ти знаєш, що від тебе чекають певного результату, — на 60% робота не вдасться.

— Нещодавно ти проілюстрував книжку братів Капранових «Мальована історія Незалежної України»…

— Так. Вперше про цей проект я почув ще минулого року. Якось сиділи з Капрановими в сауні, вони розповідають, що придумали зобразити історію України в коміксах. Окрім опису історичних подій, книга містить мапи, комікси та портрети історичних діячів. Спочатку я брався зображувати все, але це виявилося непросто. Зрозумів, що через щільний гастрольний графік не осягну всього обсягу роботи. В результаті над коміксами та картами працювали сім інших художників. Я ж взяв на себе лише портрети історичних діячів. Зараз готується перевидання, сподіваюся, до того часу встигну намалювати більше видатних людей.

— Багато артистів йдуть у політику. Тобі не пропонували поповнити ряди народних обранців?

— Декілька разів пропонували. Але, аби писалися гарні пісні й добре малювалося — треба бути чесним. В політиці чесним бути не можна. Вважаю, що люди йдуть туди з однією метою — захистити свої бізнесові інтереси. Звичайно, й серед політиків є нормальні люди, яких я поважаю. Проте краще не мати з ними справи. До того ж я ще можу щось робити своїми руками, крім того, що сидіти й говорити ні про що. Як казав колись Жванецький, мені дуже страшно, що одного разу встану зранку, а талант закінчився. Так-от, поки в мене є талант — я залишуся вірним йому.

— Над чим зараз працює колектив?

— Над акустичним альбомом «Пілотка». Поки ще гарна погода, хочемо зняти декілька кліпів. Можливо, не транслюватимемо їх по телебаченню, адже інтернет-можливості нині значно ширші.

— Попри постійну зайнятість, багато часу проводиш з донькою. Ти хороший батько?

— Як на мене, найкращий спосіб виховувати дитину — дати їй можливість самій себе виховати, не нав’язуючи своїх бажань. Ми з нею друзі. Іноді можемо просто сидіти і говорити ні про що. Насправді, я дуже горджуся Катею. Нині вона навчається на журналіста у Варшаві — професію їй ми обирали разом. Іноді допомагаю у навчанні. Зараз, наприклад, разом вчимо англійську мову. Перше її інтерв’ю написали зі мною. Причому вийшло доволі непогано, а Каті запропонували проходити практику на польському MTV. Іноді вона присилає свої статті, а я повірити не можу, що це пише моя дитина.

Довідка «ВЗ»

Юрій Журавель народився 6 травня 1972 року у місті Овручі Житомирської області. Закінчив факультет педагогіки та методики початкового навчання Рівенського державного педагогічного інституту за спеціальністю “основи дизайну та образотворче мистецтво”. Винахідник та засновник нового стилю музики «украбілі». Автор слів та музики альбомів гурту OT VINTA “Дригтиндимба” (2004 р.), “Дарма я наївся цибулі” (2005 р.), «Попереду» ( 2006 р.), «Потом і кров’ю» (2011р.) У 2005 році став одним з організаторів громадського руху «Не будь байдужим». Девіз життя: «Розумний вираз обличчя — не ознака розуму. Усміхайтесь!».