«Мій конкурент Рафаель щиро привітав мене з перемогою. Але в очах читалося розчарування»

32-річний львів’янин, відомий каратист Станіслав Горуна (посідає 4 місце олімпійського рейтингу та 3 місце світового рейтингу у «категорії смерті» — найскладнішої та найнасиченішої топ-зірками світового карате категорії «-75 кілограмів») у фіналі чемпіонату Європи у хорватському Поречі здобув феєричну перемогу на чемпіонаті Європи. Українець здолав легенду світового карате Рафаеля Агаєва з Азербайджану.

На українського чемпіо­на чекав складний бій проти п’ятиразового чемпіона світу, 11-разового чемпіона Європи, переможця Всесвітніх та Євро­пейських ігор Рафаеля Агаєва. Станіслав Горуна здобув пере­могу влучним ударом ногою у голову суперника за шість се­кунд до завершення поєдинку. Саме це і принесло переконли­ву перемогу з рахунком 3:1.

«Перемогти такого сильного суперника, як Рафаель, мені до­помогла хороша підготовка до чемпіонату та розуміння бою, — сказав в інтерв’ю для «ВЗ» Ста­ніслав Горуна. — Коли мене оголосили переможцем, від­чув неймовірну ейфорію. На це і розраховував. Бо відчував, що здобуду перемогу! Був упевне­ний у своїх силах і на «золото».

— Чи привітав вас Рафаель Агаєв з перемогою?

— Чемпіонат Європи він ви­гравав одинадцять разів. І, во­чевидь, був упевнений, що ви­грає і цей чемпіонат. Після поєдинку Рафаель був помітно розчарований своєю поразкою. Це читалося у його очах. Приві­тав мене з перемогою, побажав подальших успіхів на Олімпіа­ді, де ще раз з ним зустрінуся. Це було щиро, не награно. Ра­фаель відвертий і прямоліній­ний. Якщо щось не подобається чи мав би до мене якісь уперед­ження, сказав би в очі. Ми з ним друзі.

— Що дасть вам статус чемпіона Європи з карате?

— Для мене це проміжне… Це змагання я мав виграти давніше. Щасливий, що цей титул нарешті здобув. Карате займаюся вісімнадцять років. Тепер вперше став чемпіоном Європи. Досі вигравав Всес­вітні ігри, Європейські ігри, здобував медалі на чемпіона­ті світу. На чемпіонатах Європи кілька разів був другим, кілька разів — третім.

На черзі — Олімпійські ігри у Токіо, які відбудуться через два місяці. Буду активно готувати­ся. Там теж розраховую на пе­ремогу!

— З чого почалася ваша любов до карате? Чому обра­ли саме цей вид спорту?

— Це сталося випадково у підлітковому віці. Ходив у різ­ні спортивні секції. Потрапив у секцію карате до заслуженого тренера України Антона Нікулі­на. Мені сподобалося з першо­го заняття. Згодом з’явилися спортивні амбіції. Це сталося у 16 років, коли вперше поїхав на молодіжний чемпіонат Євро­пи. Сам собі ставив мету і йшов до перемоги. Як і у підлітковому віці, так і зараз тренуюся півто­ри години на день.

— Вас боялися хлопці у школі?

— Деякі боялися, деякі ні… Я справді був «грозою школи». Ні­коли не давав себе скривдити (сміється. — Авт.).

Поза спортивним манежем також доводилося битися. Були інциденти і у нічних клубах. У кого з хлопців немає таких істо­рій?

— Бились через дівчат?

— Ні. У моїй присутності ді­вчат ніхто не ображав.

— Що, крім моральної та кар’єрної сатисфакції, дав вам професійний спорт?

— Найголовніше — самореалі­зацію. Завдяки спорту можу по­бачити світ. Отримую від дер­жави фінансову підтримку. Працюю на пів ставки у Мініс­терстві спорту України, отри­мую на місяць орієнтовно 400 доларів. Мав ще стипендії від Львівської міської ради, а та­кож президентську стипендію. Сподіваюся, після приїзду з Олімпіади мені у Львові дадуть у нагороду квартиру.

— Розкажіть про свою сім’ю.

— Виховую сина Лева, йому — два роки. З чотирьох-п'яти ро­ків віддам його у якусь спор­тивну секцію. Звичайно, поведу його на карате, щоб ознайоми­ти з цим видом спорту. А чи буде він займатися карате — син мені сам має сказати. Якщо сподо­бається, буду його підтримува­ти у починаннях.

Дружина Марічка працює моїм спортивним менеджером, зараз у декретній відпустці. Ми разом уже десять років. Познайомили­ся в університеті. Вчилися разом на юридичному факультеті.