«Претензії Зеленського до США шкідливі, можуть завадити майбутньому просуванню України в НАТО…»

Початок цьогорічного політичного сезону в Україні ознаменувався багатьма резонансними подіями. Здебільшого зі знаком «мінус». Влада продовжила колекціонувати скандали, які стали наслідком її непрофесіоналізму, непатріотизму. Такої думки дотримуються не тільки аналітики, а й політики-опоненти, які донедавна самі були владою. Серед них — член двох «постмайданних» урядів Остап Семерак. Розмовляємо з ним про кризові явища на українському «Олімпі» та їхні корені.

— Минуло 17 місяців з того часу, як ви перестали бути мі­ністром екології та природ­них ресурсів. Чи стежите за тим, як працює команда «но­вих облич»? Які враження від її роботи?

— Невеселі. З великою при­крістю спостерігаю за спроба­ми монополізувати владу в од­них руках. Ця спокуса може спричинити недемократичний розвиток країни. Дивуюся з ве­ликого рівня непідготовленості людей, яких залучають до дер­жавного управління. Відсутність досвіду, помножена на брак по­літичної зрілості, а у багатьох випадках — ще й відсутність па­тріотизму, призводять до недо­лугого керівництва державою. Немає стратегії розвитку краї­ни, нема комунікації з громадя­нами про те, що треба робити, що і як робиться…

— До порушеного вами пи­тання кадрів — у новинах про­читав, що наш міністр обо­рони Таран не розмовляє і не вітається з начальником Генштабу Хомчаком. Наче малюки у дитсадку…

— Більше того, з’явилася ін­формація, що ці воєначальники судяться між собою… Таких екс­цесів, на жаль, багато. Згадайте «НП» у Службі безпеки, де одно­го високопоставленого офіце­ра звинуватили у тому, що ор­ганізовував вбивство генерала СБУ. А візьміть провалену спецоперацію із затримання «вагне­рівців». Ще один штрих до тієї ж теми — корупційна історія із заступником глави Офісу пре­зидента Татаровим. Якщо по­дивитися на все це здалеку, то складається враження, що ма­ємо справу з антиукраїнською, проросійською агентурою, яка пронизала весь державний ор­ганізм, маніпулює суспільною думкою, скеровує урядові рі­шення у бік, протилежний від тих цілей, які українське сус­пільство ставило під час Рево­люції Гідності.

— Різко негативну реакцію у суспільстві отримали недавні «енергетичні» рішення Каб­міну. Зокрема, про відкриття українського ринку для росій­ської електроенергії, яку спо­чатку постачали нам із Біло­русі, а тепер уже роблять це напряму…

— Це справжня катастрофа! Бо у Росії немає ринкової ціни на електрику, на газ чи нафту. У Росії є політична ціна на енер­горесурси! Це політична зброя Кремля! Проти всіх. «Північний потік-2» — політична зброя про­ти Європейського Союзу, Спо­лучених Штатів і України. У цій війні електроенергія сьогодні виходить на перше місце навіть порівняно з вуглеводнями. Тому, що нею живляться верстати, електромобілі, холодильники, комп’ютерні мережі… Купуючи електроенергію не у вітчизняних виробників, ми гробимо їх. Наші потужності не працюють. Не ін­вестуємо у власний розвиток, у людей, які працюють на наших енергооб’єктах. Не поліпшуємо технологій ядерної енергети­ки — те саме із вугільною, гідро-енергетикою. Купуючи нібито дешеву російську електроенер­гію, призводимо до занепаду власного виробництва. Вже не кажу про те, що у такий спосіб фінансуємо армію країни-агре­сора. Уявіть собі, що ми, не дай Боже, у своїй енергетиці прохо­димо точку неповернення, коли не матимемо свого виробни­цтва. Росія виставить нам ціну у двадцять, у сто разів вищу, ніж тепер! І ми станемо повністю залежними від Москви.

— Кілька днів тому прези­дент Володимир Зеленський дав розлоге інтерв’ю про­грамі Axios, що виходить на американському кабельному каналі НВО. Як би ви оціни­ли висловлені тези — зокре­ма докори на адресу Заходу щодо відсутності його рішу­чої підтримки України під час анексії Криму, нашого «не­членства» у НАТО, зволікання з постачанням вакцини проти коронавірусу?..

— Це було ганебне інтерв’ю! Боюся, що Зеленський так і не усвідомив, якої шкоди завдав нашим національним інтересам своїми «розглагольствування­ми»…

Це інтерв’ю могло бути дуже важливим для України, бо було першим після вступу на посаду нового президента США. Джо­зеф Байден зробив серйозні повороти у зовнішній політиці США, вони торкнуться й Украї­ни. Америка є промоутером цін­ностей, на яких будується світ. Україна проголосила принци­пи свого демократичного роз­витку, означила перспективи членства в ЄС і НАТО. І коли лі­дер демократичного світу почи­нає вибудовувати оновлені від­носини з іншими державами, дуже важливо, якою, в якому світлі він бачить у цих процесах Україну. Дуже важливо також було почути ініціативи офіційно­го Києва. США є нашим страте­гічним партнером, допомагають нам у воєнному протистоянні з Росією. Надають нам зброю, фі­нансову, експертну допомогу, допомагають обстоювати енерге­тичну незалежність. Тому всі хоті­ли почути голос України, очікували ініціатив від Зеленського…

Для прикладу, відразу піс­ля перемоги Байдена Європей­ський Союз ухвалив Декларацію трансатлантичної співпраці із но­вою адміністрацією США. ЄС за­пропонував Штатам спільну ро­боту із глобальної модернізації системи охорони здоров’я, спіль­ну роботу зі збереження плане­ти — починаючи від змін клімату, закінчуючи новими технологія­ми. Інші напрями співпраці — ді­джиталізація всього світу, захист прав людини, розвиток демокра­тичного устрою у всьому світі. Ми побачили прозорий амбітний план відновлення співпраці між Європою і США. Україна як час­тина Європи, як країна, яка на­магається інтегруватися до ЄС, повинна була проявити себе при­близно так само.

А що ми отримали? Почули інтерв’ю ображеного молодо­го чоловіка, який два роки пра­цює президентом і який за цей час нічого не досяг. Заяви Зе­ленського завдали шаленого удару по нашому іміджу, по на­шій співпраці зі США — ми це ще відчуємо. Прямим текстом президент України звинуватив Сполучені Штати, в особі прези­дента Байдена, у тому, що ми не є членами НАТО. Зеленський не розуміє, що НАТО — це військо­во-політичний союз, який, крім обов’язку захищати своїх чле­нів, встановлює критерії набут­тя цього членства. І робить пра­вильно! У кожного з нас теж є свої стандарти. Ми, скажімо, не запрошуємо до себе в гості лю­дину, з якою нам некомфортно, яка не відповідає загальноприй­нятим правилам поведінки, — бо не впевнені, що ця особа може вчинити. Так само і в НАТО, у цьому клубі серйозних світових країн. Там не хочуть непрогно­зованих членів, які поводяться не так, як заведено. Досягти ви­соких критеріїв членства у НАТО через внутрішні реформи — це наша домашня, а не чиясь інша робота!

Зеленський міг би вислови­ти якісь критичні зауваження на адресу США, якби, скажімо, упродовж двох років свого пре­зидентства зробив усе можли­ве і неможливе для того, щоб в Україні відбувся поступ, а НАТО ігнорувало б ці досягнення. Лише у такому разі можна було б апелювати до країн-лідерів Північноатлантичного альянсу. Претензія Зеленського до США щодо нашого «нечленства» у НАТО є не те що безпідставною — вона є шкідливою, такою, що може завадити майбутньому просуванню України в НАТО.

— У згаданому інтерв’ю Зе­ленський також сказав: «Якби я тоді (у 2014 році. — І. Ф.) був президентом, ми б усі вмерли в Криму, але ми б туди „зеле­них чоловічків“ не пустили»…

— Коли Російська Федерація анексувала Крим, у мене, як у тодішнього члена уряду, був до­ступ до «червоних папок» з ін­формацією найвищого рівня секретності. Не можу розкри­вати змісту цих папок, але ска­жу таке: краще впоратися із си­туацією, аніж впоралася Україна тоді, за керівництва в. о. прези­дента Олександра Турчинова, не можна було. Мета і завдан­ня України та її очільників тоді полягали не в тому, щоб «по­класти» всю армію, всіх добро­вольців. Нам тоді потрібно було виграти час — щоб зміцнитися, створити світову антипутінську коаліцію. І при тому — зберегти життя людей. Усе це було зро­блено.

А Зеленський тоді виступав на концертних майданчиках. Мене вразив його виступ у Юр­малі, де він знущався з Украї­ни, порівнював її з порнозіркою. Зеленському разом з його коле­гами, які нині керують країною, треба було записатися у добро­вольці, взяти зброю у руки, йти на Перекопський перешийок і там тримати оборону. Він цьо­го не зробив. Більше того, у ЗМІ була інформація, що він уникав повісток в армію…

Якби ми діяли так, як нині пропонує Зеленський, це при­звело б до краху української армії, добровольчого руху, вся територія країни була би безза­хисною перед російською агре­сією.

Жаль, але з уст Зеленсько­го ми знову чуємо непрофесій­ний наратив, який транслюють російські медіа. Наші громадя­ни повинні критично мислити, а не купуватися на будь-які дезін­формаційні вкидання.

— У своєму інтерв’ю аме­риканцям наш президент ви­словив незадоволення і щодо постачання вакцини проти коронавірусу…

— Це теж була дуже дивна претензія до представників За­ходу. Зеленський сказав, що йому соромно стояти із простяг­нутою рукою і просити вакцину. Так, сьогодні нам, на жаль, уже доводиться стояти із простягну­тою рукою. Тому що всі далеко­глядні лідери держав давно за­контрактували цю вакцину ще на етапі, коли фармакологічні компанії тільки-но почали робо­ту над вакциною. Скажімо, Єв­ропейський Союз, дбаючи про своїх громадян, законтрактував вакцину як мінімум у шести ви­робників із дво-, триразовим за­пасом… Я не чув, щоб наша уря­дова команда вела які-небудь переговори про такі закупів­лі. Президент, прем’єр-міністр, міністр охорони здоров’я заяв­ляли, що ми отримаємо сучас­ну вакцину через європейський інструмент Covax. Ця ініціатива передбачає забезпечення вак­циною бідних держав, по суті, країн третього світу. Україна та­кою, слава Богу, не є. Торік у нас з бюджету було виділено при­стойні гроші у так званий ковід­ний фонд (які, до слова, так і не було освоєно у повному обся­зі). Із цього фонду будували до­роги. Колишній міністр фінансів Ігор Уманський назвав цей про­єкт «Великим крадівництвом»…

Вчасна вакцинація була важ­лива ще і з точки зору розвитку нашої безпеки, економіки. Якщо країну не вакциновано, якщо тут лютує пандемія, вживають об­меження щодо середнього і ма­лого бізнесу, страждає і вели­кий бізнес, падає споживання. Посилюється соціальна напру­га, страх у суспільстві.

Як колишній член уряду не можу уявити, щоб Кабмін не працював над питанням вак­цини. Не проведено роботи із закупівлі вакцини, хоча кошти були. Це або антидержавниць­ка дія, або дурість. І одне й дру­ге вимагає усунення цих людей від державного управління.

Чинний прем’єр-міністр Із­раїлю (там найбільш високий рівень щепленого населення) сказав, що до 1 квітня вакцина­ція в його країні завершиться. І що для того, аби забезпечити Із­раїль необхідною кількістю вак­цини, він особисто провів 16 ра­ундів переговорів із директором американської компанії Pfizer. Ось вам рівень відповідальнос­ті! Ізраїльському прем’єру не впала шапка з голови. В умовах війни ця країна є мобілізованою, знає свої загрози і виклики. Ро­зуміє: якщо ізраїльські вояки на фронті будуть лежати хворими, а з «тамтого» боку щеплені вої­ни противника наступатимуть, це створить загрозу існуванню їхньої країни.

В Україні така ж ситуація. Крім одного нюансу — у нас ін­ший президент, інший прем’єр. Я переглядав сайт глави держа­ви. За останні декілька місяців там немає жодного повідомлен­ня, що він спілкувався з керів­ництвом Pfizer чи AstraZeneca. Зате є повідомлення про те, хто привітав Зеленського із днем народження, або інші дивні но­вини.

Ми бачимо приклади зовсім різних типів політичної культу­ри…

Зеленський не просто якийсь феномен, який не знати звідки взявся. Цю людину привели до влади виборці. Вони можуть по­милятися — так буває. Але вони повинні розуміти, що сталося. І готуватися до наступних вибо­рів у парламент. Вони будуть до­волі скоро — через два з полови­ною роки. Часу залишилося не так уже й багато. Людям треба навчитися критично мислити, оцінювати…