Передплатити Підтримати

«Багато громадян не знали, чи відбудуться вибори в умовах «карантину вихідного дня»…

Отримані під час децентралізації фінансові ресурси допомогли місцевим головам обійти конкурентів, вважає експерт

Олексій Кошель. Фото Апостроф

Виснажлива виборча кампанія року позаду. Учасники місцевих перегонів можуть зітхнути з полегшенням. Зате купа роботи в аналітиків: їм належить детально оцінити багатомісячні змагання політиків, розібрати «по кісточках» тріумфи одних і фіаско інших, визначити складові успішних і провальних результатів, проаналізувати тенденції. І запропонувати для домашньої роботи політикам, владі свої вузлики на пам’ять. Чимало їх — у нашій розмові з головою Комітету виборців України Олексієм Кошелем.

— Пане Олексію, чи не кожна по­літична сила заявляє про свої ви­датні досягнення на місцевих ви­борах-2020. А чию кампанію на цих перегонах вважаєте найбільш вда­лою ви?

— Успішність можна оцінювати за різ­ними критеріями: хтось рахує отрима­ні відсотки, хтось — кількість депутат­ських мандатів, обраних голів громад. Але я б не виокремлював якусь всеукра­їнську партію. Головними переможцями на цих виборах були чинні міські голо­ви і регіональні політичні партії. Точніше, так звані партії. Бо дуже часто вони ма­ють лише назву, а насправді партіями не є. Їх можна охарактеризувати передви­борними проєктами.

Це велика проблема, що в Укра­їні впродовж дуже короткого часу з’явилося кількадесят регіональних по­літичних сил — бо наше законодавство передбачає, що в унітарній державі мо­жуть існувати лише всеукраїнські партії. Маємо перекуплені бренди, які існували на папері. Формально вони мають ре­гіональні осередки, але їхня діяльність де-факто не виходить за межі окремих населених пунктів. Поділяю тривогу екс­пертів, які кажуть про серйозні потен­ційні ризики через існування таких регі­ональних політичних партій.

— Чому це стало можливим?

— Бо парламент нинішнього скликан­ня, ухвалюючи виборчу реформу, вно­сив лише косметичні зміни. І жодним чином не моделював, не враховував можливих небезпек. У деяких регіонах вони можуть виявлятися у сепаратизмі. Одна річ, коли антидержавні гасла про­голошують або вчиняють такі ж дії окре­мі політики, інша — коли це продукують політичні партії.

— Як цьому можна було запобігти?

— Експерти попереджали законодав­ців, що у виборчому законодавстві варто передбачити списки незалежних канди­датів — і тоді не було б потреби створю­вати регіональні політичні партії.

— Як вплинула на результати го­лосування нова для українців про­порційна система виборів із відкри­тими партійними списками? Вона зробила точнішим цей вибір? Чи, можливо, дезорієнтувала людей?

— Перший млинець виявився невда­лим. Ми отримали виборчу систему, яка мала багато ознак системи голосування із закритими списками. Це сталося че­рез внесену редакційну правку у закон, яка передбачала, що для того, аби ру­хатися у партійному виборчому списку, кандидат у депутати повинен подолати 25-відсотковий бар’єр виборчої квоти, тобто набрати достатньо високу кіль­кість голосів. Через це ми й отримали досить дивні результати виборів, коли кандидати, які були розміщені на пер­ших місцях у партійних виборчих спис­ках, але за яких люди персонально не голосували або віддавали їм від сили кілька голосів, отримували депутатські мандати у місцевих радах. Це абсурдна ситуація! Тому під час реформи вибор­чого законодавства цю суттєву помил­ку потрібно буде виправляти.

— Чи помічали у КВУ масовий під­куп виборців, інші зловживання? На­скільки суттєво вони змінили розста­новку сил?

— Наші активісти фіксували низку фактів адмінресурсу з боку органів дер­жавної влади, партійних лідерів, керів­ників органів місцевого самоврядуван­ня. Такі проблеми виникають під час кожної виборчої кампанії. Цього року всі спостерігали використання адмін­ресурсу і незаконної агітації з боку гла­ви держави. Президент Володимир Зе­ленський упродовж серпня-вересня під час своїх регіональних турів включався у виборчу агітацію. Були випадки, коли він представляв майбутніх кандидатів до місцевих органів влади, виступав із трибуни, на якій була атрибутика «Слу­ги народу», її кольорова гама. У всьому світі такі вияви вважають політичною ко­рупцією. Мені складно оцінювати, яку кількість балів ця агітація додала пар­тії «Слуга народу». Але знаю точно, що наша держава через це отримала до­статньо серйозний репутаційний ляпас. Такої поведінки глави держави не могли не помітити і не оцінити критично міжна­родні спостерігачі…

— Більшість міських голів, особли­во у великих містах — Києві, Дніпрі, Харкові, Львові — зберегли свої поса­ди. Завдяки чому? Вони — добрі гос­подарники чи талановиті піарники?

— Упродовж останніх років у рамках реформи децентралізації бюджети міс­цевих громад суттєво зростали. І чинні міські голови мали достатньо серйоз­ні фінансові ресурси для того, щоб по­казати результативність своєї робо­ти. Мало хто з них може похвалитися серйозними інфраструктурними про­єктами, пов’язаними із водогонами, каналізаційними мережами, сміттєпе­реробними заводами. Але виборці тих міст помітили невеликі, хоча й очевид­ні зміни: ремонти доріг, тротуарів, об­лаштування парків. Це все грало на руку міським головам. Тому, обираючи під час першого-другого турів, виборці орі­єнтувалися не лише на обіцянки, а й на конкретику останніх років. Через це чин­ні голови перебували у більш виграшній ситуації, ніж їхні конкуренти.

А ще свою роль зіграла недовіра до центральної влади, до її інституцій. Тому політичні проєкти «місцевих господар­ників» виборці сприймали краще, ніж класичні партії, яким не довіряє великий відсоток виборців.

— Чи не вважаєте дискримінацій­ною щодо громад норму про призна­чення сільських старост, а не їх об­рання?

— Я є противником запровадження такої норми. Вона загрожує тим, що го­лови територіальних громад матимуть «ручних» старост. На «гарячу лінію» Ко­мітету виборців України надходили пові­домлення від громадян, які висловлюва­ли занепокоєння тим, що під час виборів не могли самі визначитися із кандидату­рою старости. Вважаю, що громадяни повинні отримати право обирати його. Сподіваюся, таке правило пропишуть під час наступних етапів адміністратив­ної реформи.

— Чим би ви пояснили рекордно низьку явку виборців на цьогорічних місцевих виборах? Пандемією? По­літичною апатією?

— Одна з основних проблем, яка вплинула на відвідування виборчих дільниць, — коронавірус. А ще запрова­дження «карантину вихідного дня» під час другого туру виборів мерів. Зна­чний негативний чинник низької явки — відсутність будь-якої інформаційно-роз'яснювальної роботи серед вибор­ців. Для прикладу, 22 листопада жоден із представників центральної влади, насамперед міністр охорони здоров’я Степанов і головний санітарний лікар Ляшко, не пояснили виборцям того, що, попри обмеження, вибори відбу­дуться. Що під час голосування важли­во зберігати соціальну дистанцію, ви­мірювати температуру, брати зі собою окрему ручку для заповнення бюле­тенів, пред’являти паспорт, а не дава­ти його в руки членів виборчої комісії. Це одна із причин, яка досить серйоз­но вплинула на явку виборців. Багато виборців розповідали нам, що не зна­ли, чи відбудуться вибори в умовах «ка­рантину вихідного дня»…

— З огляду на досвід цієї виборчої кампанії, у чому її недоліки, чим ще треба нагально вдосконалити вибор­че законодавство?

— За підсумками місцевих виборів треба обов’язково провести серйоз­ну ревізію Виборчого кодексу. Нам по­трібна не декоративна, а ефективна ви­борча реформа. Вона, зокрема, має передбачати зняття згадуваного вище відсоткового бар’єра для кандидатів — для того, щоб вони могли вільно руха­тися у відкритому партійному списку, який, по суті, є закритим. Потрібно та­кож заборонити виборцям без жодних пояснень змінювати виборчу адресу — бо це вже призвело до масової появи «виборчого туризму». Варто обмежи­ти і політичну рекламу, запровадити по­вну прозорість виборчих коштів у фор­маті онлайн.

Це лише окремі із багатьох принци­пових пунктів, які має бути втілено у ході виборчої реформи. Вона має включати не лише перегляд Виборчого кодексу, а й реформу законодавства про політич­ні партії і реєстрацію місця проживання/перебування громадян.