«Якщо ти психологічно не готовий боротися з дистанцією, ніколи її не пробіжиш…»

Біг, як на мене, — це стиль життя. Бігати можна почати у будь-якому віці. Ти ні від кого не залежиш, взуваєш кросівки, одягаєш спортивний одяг і… біжиш! Зізнаюсь, це так красиво тільки звучить. Насправді тут потрібна психологічна готовність… Я не заморочувалася з новим вбранням та взуттям для бігу. Знайшла все вдома, можливо, не зовсім те, що треба. Але я чітко зрозуміла, що мушу сконцентруватися на бігу, регулярно виходити на пробіжку, а далі — дасться чути! Причому вирішила не прив’язуватися до якоїсь певної години. Зручно вам вийти о 12-й, значить, так і робите.

Мої старенькі шкіряні кросівки стали мені у пригоді. Якими були мої перші враження? Ноги болі­ли так, що сходами я заледве спускала­ся… Але я спеціально не надавала цьому значення. Думала лише про біг. Як я за­втра знову піду у парк, включу музику у навушниках… Прокручувала цей момент у голові. А біль у ногах з часом минув, я і не помітила. Тепер люблю біг, відчуваю повне розслаблення, ейфорію! Зловила себе на думці: щойно підходжу до парку, у крові з’являється гормон щастя…

51-річний Валерій Шажко — підприє­мець, координатор і тренер бігового клу­бу «Шипшина». За його плечима близько 40 півмарафонів, 9 марафонів і до десят­ка ультрамарафонів — у Польщі, Угорщині, Україні.

— Сьогодні мати хорошу фізичну фор­му — модно, — каже Валерій Шажко, коли розпитую його про здоровий спосіб життя. — Модно бути у спортивній тусовці. У наш біговий клуб «Шипшина» приходять спо­чатку просто як у хорошу компанію, але біг затягує, і наші учасники досягають непога­них результатів. Можуть нарівні виступа­ти з колишніми професіоналами. Я, напри­клад, почав бігати у старших класах, потім бігав в університеті, армії. Кілька пробіжок на тиждень постійно робив. Активно тре­нуватися і виступати на змаганнях почав шість років тому.

— Середній марафонець за світови­ми стандартами повинен пробігати мара­фонську дистанцію «у районі» 3 годин 30 хвилин, — веде далі Валерій Шажко. — За умови серйозних тренувань, бігуни про­бігають цю дистанцію навіть швидше. У кожного марафонця є мрія пробігти шість основних світових марафонів — у Лондо­ні, Парижі, Чикаго, Нью-Йорку, Берліні, То­кіо. Потрапити туди доволі складно. Якщо ти швидкий бігун у своїй віковій категорії, тебе можуть включити поза конкурсом. Ін­ший варіант — лотерея (заявки розігру­ються між учасниками). Або через внески у благодійну організацію. Мої досягнен­ня у марафоні — 3 год 4 хв. Щоб позбутися цих чотирьох хвилин, тобто прибігти швид­ше, треба багато працювати. Це буквально кілька секунд на кілометрі. Але це дуже не­просто. Найкращий результат у марафо­ні у лідера нашого клубу, діючого чемпіона України з 24-годинного бігу, Володимира Ханаса — 2 год 41 хв 7 сек.

— Є така думка, що біг — дешевий вид спорту. Можна дорогі кросівки і не ку­пувати.

— Людина повинна під час бігу не лише отримати задоволення, а й не завда­ти собі шкоди. Я не кажу купувати дорогі кросівки. Кросівки мають мати ресурс. Як шини в автомобілі (усміхається. — Авт.). Дехто купує спортивне взуття на секонд-хендах, стоках, відповідно, такі кросів­ки свій ресурс частково вичерпали. Я, на­приклад, купую кросівки за 1,5−2 тисячі грн, коли на них є знижки. Якщо бігун бере участь у змаганнях, на це потрібні кошти. Якось підрахував, у мене було 18 стартів, я на них витратив 23 тисячі грн (переїзд, готель тощо). А заробив призових близь­ко 12 тисяч грн.

— Чи всі, хто приходить у «Шипши­ну», мріють про марафони?

— Який солдат не бажає бути генера­лом (усміхається. — Авт.). Спочатку вони в думках цього не мають. Коли бачать, що хтось досягає результатів, кажуть: «Чому вони можуть, чому не можу я?». А у нас є на кого рівнятися! Чимало наших учасників клубу не лише бігають, а й на велосипедах катаються, плавають, у гори підіймаються. У нас є тренери, розроблені програми для марафонців. Комплекс вправ, які форму­ють техніку бігу, щоб не було травм, а був результат. Якщо хтось має певні проблеми зі здоров’ям, може бігати повільно, або хо­дити. У нас є групи «равлики» і «черепаш­ки». Решта — лідери, до яких всі тягнуться.

— Один з цікавих марафонів — 48-го­динний біг. Розкажіть як це — бігти дві доби?

— Це — ультрамарафонський забіг, швид­ше, на витривалість, ніж на швидкість. 48 годин учасник має бути на дистанції. Біжи­мо по колу — 1300 метрів. А скільки ти бу­деш відпочивати, спати, масаж робити, їс­ти-пити — це твоє особисте право. Рекорд України з 48-годинного бігу — 370 км. Його встановив Андрій Ткачук з Хуста Закарпат­ської області. Тепер не швидко хтось до нього добереться. Мій результат — 314 км. Забіг відбувся у Вінниці, у міському пар­ку ім. Горького. Чотири рази на добу усіх учасників годували. Там була гаряча їжа. Правда, усі харчі вегетаріанські. Різні запі­каночки, кашки.

— Відчутні зміни, коли біжиш вдень, а коли вночі?

— Удень я старався бігти повільно і мало. Спека була 26−28 градусів. Де міг, шукав тінь… Вночі стало прохолодніше. Доводи­лося додатково одягатися. Декілька разів міняв кросівки. Я основний кілометраж на­бирав вночі. Першу мету, яку я собі поста­вив, — не зійти з дистанції! Друга — пробіг­ти 300 кілометрів. В Україні 300 кілометрів за 48 годин пробігають лише чотири лю­дини. У тому числі і я. Мої суперники зізна­лися, що стратегічно я виграв. Вони пішли відпочивати не у той час. У мене були чіткі плани: скільки я повинен вибігати за кожну половину доби. Скільки часу йде на відпо­чинок. У певний момент план міг перевико­нати (усміхається. — Авт.). Математичний розрахунок у марафонах теж присутній.

— З вашого досвіду, що найважче у марафонських забігах?

— Змусити себе піднятися на трену­вання, коли якийсь інший голос говорить: «Поспи…». Чому я погодився брати участь у 48-годинному забігу? У нашому клу­бі є 63-річна Ольга Стадник — вона рекор­дсменка України з 48-годинного бігу. Ко­лишня спортсменка-байдарочниця. Коли вийшла на пенсію — почала бігати. Цього року Оля побила свій особистий рекорд. Її результат — 261 кілометр. Вона мене і під­била до цього забігу.

— Є якісь ризики для бігу у холодну пору року?

— Погода, яка не дозволяє бігати на від­критому повітрі, — понад 23 градуси мо­розу. Якщо на вулиці холодно, треба пра­вильно одягатися. Є спеціальні куртки, термобілизна, рукавиці, шапочки, баф — на обличчя, або шалик. Можна маску з тканини одягнути. Бігати зранку чи ввече­рі — індивідуально. До речі, достатньо три-чотири рази в тиждень бігати — для того, щоб тримати себе в хорошому тонусі, на­віть брати участь у змаганнях. Я люблю ранкові тренування. Ввечері людина більш виснажена — фізично та емоційно. Перед пробіжкою з’їдаю канапочку з бездріжджо­вим чорним хлібом з сиром та медом. Це додає енергії.

— А на дієтах сидете?

— Багато хто приходить у клуб і каже: «От почну бігати, схудну!». Біг допоможе, але якщо не переглянути своє харчування, ре­зультату не буде. Я не їм смаженого, шкід­ливої їжі. У моєму меню більше фруктів, овочів, свіжовичавлених соків, бобових. Багато риби. Хліб їм лише бездріжджовий. Біг допомагає схуднути, я у 48-годинному забігу втратив чотири кілограми, але він, у першу чергу, покращує емоційний стан людини. До речі, у марафонських забігах більш важливіша психологічна готовність, ніж фізична. Якщо ти психологічно не гото­вий боротися один на один з дистанцією, ти ніколи її не пробіжиш.

— У Львові є легкоатлетичні арени для бігунів-аматорів?

— Спортивний комплекс «Скіф» на вул. Черемшини ще не відкрили. Не знаємо, чи туди пускатимуть усіх охочих. У Львові є багато бігових клубів, зокрема приват­них. Але за жодні гроші з вас спортсмена не зроблять, якщо не будете викручувати футболки від поту…