Передплатити Підтримати

«Мої роботи вводять глядача у казку»

Розмова з відомим львівським художником Ігорем Кухарським, який створює свої картини без пензля

Ігор Кухарський

Як більшість творчих людей, львівський художник Ігор Кухарський воліє висловлювати свої думки, емоції і почуття не так словами, як художніми засобами. Хочете знати про митця — перегляньте його твори. Небагатослівний і лаконічний, пан Ігор поділився з кореспондентом «ВЗ» своїми думками щодо мистецтва, натхнення й творчості. А також розповів про роки навчання, про замовників його картин і про родину.

— Пане Ігоре, коли відчули в собі художника?

— Це було у дитинстві. Усі діти талано­виті, кожному Бог дав уміння зобража­ти навколишній світ. Маю брата, він теж гарно малює, але пішов іншим шляхом. Вчителька малювання звернула увагу моєї мами, що в мене є здібності. По су­сідству жив товариш, котрий малював етюди надворі. Ми з хлопцями спосте­рігали. Я вирішив спробувати. Але вирі­шальну роль зіграли бажання і любов до цієї справи.

— Після коледжу імені Труша ви закінчили Львівську академію мис­тецтв. Зараз працюєте в жанрі стан­кового живопису. Розшифруйте, що це таке.

— Колись станком називали моль­берт. Це устаткування, на якому працю­ють художники — ставлять полотно. Та­кож може бути дерев’яна основа. Ще є таке поняття, як монументальний живо­пис, — розписи зовні чи всередині бу­дівлі. Останні чотири роки співпрацюю з колективами, які займаються оформ­ленням інтер’єрів: сакральний живопис, храми, приватні будинки, палаци. Мене переважно впізнають за міським пей­зажем, хоч я працював у різних жанрах. Дуже люблю анімалістику, багато малю­вав море, натюрморти, абстрактні по­лотна…

— Чи маєте найбільше враження від студентських років?

— Була дуже цікава практика, коли на­вчався в коледжі імені Труша на рестав­рації. Ми їздили у різні музеї Західною Україною автобусом, обладнаним під реставраційну майстерню. Практикува­ли у церквах, монастирях, самі готува­ли їжу в казані, спали у спальниках про­сто неба у скиті Манявському. Там було більш безтурботне навчання, бо в ака­демії графік був насиченіший. Тоді я вже одружився, в мене була маленька дити­на. Там навчався на відділі художніх ви­робів з дерева, нас більше готували як дизайнерів. Ми проєктували меблі, різ­номанітні декоративні речі.

— Кажете, любите працювати в жанрі міського пейзажу. Те, що є в Ін­тернеті, це, в основному, Львів. Це тому, що ви тут народилися, чи, мож­ливо, є ще щось?

— Я виріс у самому центрі, на Високо­му Замку. Батько мене з дитинства во­див по всіх музеях. Львів люблю, знаю — і це природно, що люблю малювати його архітектуру. Проте малюю також євро­пейські міста. Є багато робіт з видами Венеції, Праги, Дрездена, Кракова…

— Ви там бували?

— Я побував у двох десятках країн, ба­гато подорожували з сім’єю. Але малюю і ті міста, в яких не бував. Наприклад, Прага — місто, яке я часто малюю, але там ще не був.

— Пригадуєте першу роботу, яку у вас купили?

— Коли вчився на реставрації, ми ба­гато часу проводили в картинній гале­реї, де вчилися майстерності і технік живопису в світових майстрів. Перше замовлення було від пана з Німеччини. Був з перекладачкою. Підійшов до мене і запитав, чи я не взявся би зробити ко­пію великого полотна з голландським пейзажем.

— Працюєте під замовлення чи ку­пують вже готові ваші роботи?

— Я малюю більше готові картини, а дружина Наталя частіше працює під за­мовлення — коли пише портрети, а та­кож жанрові багатофігурні компози­ції, натюрморти… Сім’я у мене творча, старший син теж малює.

— Чи були якісь незвичні замовлен­ня?

— Це більше стосується робіт, над яки­ми працюю віднедавна, а саме — в жан­рі монументального живопису. Дово­диться професійно рости, освоювати нові прийоми і техніки. Глибше опану­вав комп’ютерні графічні програми. Ви­рішую вже завдання не в рамках одно­го полотна, а комплексно в інтер’єрі — з меблями, декорами, щоб усе було сти­лістично витримано. Це і складно, і ці­каво.

— Ця техніка, в якій зараз працює­те, без пензля, як це відбувається? Це складніше, ніж малювати пен­злем?

— Мастихін — це металеві ножі, які ви­користовують для очищення палітри, для знімання фарб. Ними можна також малювати, вони дають можливість ро­бити живопис рельєфнішим, більш ви­разним. Складність полягає у тому, що нанесений на полотно мазок не бажа­но поправляти, він має бути впевне­ним і переконливим. Для цього потріб­но багато вправлятися. На полотні це відчувається. Художник, котрий воло­діє мастихіном, пише картину, можли­во, і швидше, але потребує більше часу, аби оволодіти цим мистецтвом. Коли працюєш пензлем, не дуже вдалі місця можна виправити, підмалювати.

— Хто ваш улюблений художник?

— Багато художників минулого нади­хали, як і сучасники. Колись малював класичні речі, любив копіювати ікони. Дуже любив Веласкеса, Ван Гога копі­ював. Вивчаючи різні напрямки мисте­цтва, заглиблюєшся в них. Багато хто мій стиль називає імпресіонізмом. Ма­буть, він мені найближчий, я відійшов від «сухого» академізму. Імпресіоніс­ти створюють живість, легкість, настрій. Мої роботи теж створюють певне вра­ження, вводять глядача в казку, це не є дзеркальне відображення реальності. Я можу дещо порушувати, міняти. Мені важливо створити настрій, а не «сфото­графувати». Якщо хтось добре розби­рається в архітектурі чи у фасонах одя­гу, може дослідити, що в якійсь будівлі бракує вікна, а люди вбрані в одяг, який не зовсім відповідає зображеній епосі… Завжди присутня певна стилізація, уза­гальнення, деякі композиції наближа­ються до абстракції.

— Художники, композитори, пись­менники часто залежать від такого явища, як натхнення. Є такі періоди, коли вам не малюється?

— Думаю, художники вас вводять в оману, якщо розповідають, що не мо­жуть малювати без натхнення. Якщо за­ймаєшся справою, яку ти любиш, то вже не твій настрій впливає на те, що ти ро­биш, а те, що ти робиш, впливає на твій настрій. Ти стаєш за мольберт, береш полотно, і навіть якщо в тебе настрій не дуже, він покращується. І не потріб­но чекати якогось особливого моменту, коли прийде натхнення.

— Ваша дружина — теж художник. Дві творчі особистості під одним да­хом — це складно чи, навпаки, полег­шує співіснування?

— Для нас це краще, цікавіше, можна почути пораду, фахову думку. У нас дуже багато спільного. Були роботи, які ми разом виконували. Працювали разом над розписами храмів. Брали участь у виставках. Хоча є сім’ї, які навіть не уяв­ляють, як би могли цілий день бути ра­зом в одній майстерні. Мій старший син Ігор, який уже вчиться в коледжі Труша на бакалавра, каже, що не уявляє, ким ще можна бути, як не художником.

— У вас є ще молодший син Артур…

— Між старшим і молодшим різниця майже 19 років. Меншому лише рік і чо­тири місяці, але вже тягнеться до пензлів.

— Як проводите свій вільний час?

— Не може людина 24 години на добу стояти за мольбертом… А у моєму ви­падку може (cміється. — Авт.). Хтось сказав: знайди роботу, яку ти любиш, і ти жодного дня не будеш працювати. Малювання для мене — і відпочинок, і робота. Проте ми багато подорожува­ли, об’їздили усе Середземномор’я, Єв­ропу, були в Африці, в багатьох країнах Азії. Там ми вже не малюємо, лише на­бираємося вражень і відпочиваємо.

Фото надані Ігорем Кухарським