Передплатити Підтримати

«Зеленський — вже третій президент, який хоче переписати Конституцію»

Експерти вважають, що президентський законопроєкт змін до Конституції щодо децентралізаці ї — демонтаж автономії місцевого самоврядування

Во­лодимир Хрущак

Президент Володимир Зеленський 16 січня відкликав поданий ним раніше скандальний проєкт закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» (реєстраційний номер 2598) і скерував його на доопрацювання. Однак розслаблятися не варто. Адже це не перша спроба внесення «косметичних правок» у цей законопроєкт.

Нагадаємо, одіозний законопро­єкт щодо децентралізації влади президент Зеленський вперше вніс до Верховної Ради торік 13 грудня. У документі, зокрема, пропонувалося ліквідувати поняття «район», натомість ввести поняття «округ», запровадити інститут префектів замість голів район­них та обласних держадміністрацій, ви­окремити такі адміністративно-тери­торіальні одиниці, як громада, округ, область, А Р Крим. Законопроєкт роз­критикували у своїй спільній зая­ві міські голови міст України, голо­ви об’єднаних територіальних громад, експерти, які працюють у галузі децен­тралізації. Йшлося про те, що ці зміни фактично знищують місцеве самовря­дування, роблячи його підконтрольним президентській гілці влади.

Коли пристрасті в середовищі екс­пертів сягнули точки кипіння, прези­дент відкликав свій законопроєкт бу­цімто для внесення у нього змін. Однак 27 грудня після внесення «косметич­них правок» знову виніс його на роз­гляд парламенту. «Спроба номер два» також видалася невдалою, адже тепер до українських експертних кіл долучи­лися і закордонні. 13 січня з’явилася друга спільна заява міських голів, го­лів громад, експертів у галузі децентра­лізації, під якою підписалося ще більше осіб, ніж попереднього разу, — близько тисячі. Підписанти заяви закликали на­родних депутатів не голосувати за за­конопроєкт. А також своє обурення ви­казав і світ. Так, посольство Німеччини, посольство Канади, посольство Шве­ції, посол ЄС в Україні виступили про­ти змін до Конституції у такому вигля­ді й наголосили, що ці зміни обмежують демократичні процеси, не відповіда­ють європейській Хартії місцевого са­моврядування. Міжнародна спільнота підтримала вимоги українських експер­тів щодо необхідності проведення ши­рокого обговорення та консультацій стосовно законопроєкту. І от 16 січня президент, після консультацій, але не з експертами, а з нардепами від парла­ментської монобільшості, тобто фракції «Слуга народу», знову відкликав законо­проєкт. Про перспективи такої законот­ворчості та її небезпеки для місцевого самоврядування України із журналістом «ВЗ» поспілкувався регіональний кон­сультант Асоціації міст України Во­лодимир Хрущак.

— Хто писав перший варіант цього президентського законопроєкту?

— Конкретно ніхто про це не говорить. У Зеленського кажуть, що його писа­ли найкращі експерти з конституційного права в Україні. Але вони написали його таким чином, що це викликало суціль­не обурення. Коли почалася критика за­конопроєкту, була думка фракції «Слуга народу», що вони цей законопроєкт все одно приймуть і для цього скличуть по­зачергове засідання ВР. Але потім вони, очевидно, під тиском усіх цих заяв, дали задній хід.

Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія повідомив, що ці зміни будуть узгоджувати в першу чергу з Асоціацією міст України, яка першою сказала йому категоричне ні. Тобто текст цього зако­нопроєкту шукатимуть шляхом консен­сусу. Але виникає просте питання: чому цього не зробили раніше? Адже є Асоці­ація міст України, є U-LEAD (паралель­на структура, яка працює у галузі децен­тралізації і фінансується Євросоюзом), є архітектори реформи децентраліза­ції, які займаються нею уже багато років. Тож треба було сісти за круглий стіл із людьми, які цю реформу робили чотири роки, і все це проговорити. Оскільки цьо­го не зробили, виникає питання: може, вони навмисне хотіли зробити такі змі­ни до Конституції, щоби фактично похо­вати місцеве самоврядування? Тому що ці зміни дуже погані.

— Нагадайте, які зміни пропонува­лися до Конституції?

— По-перше, впровадження посади префекта (замість голови обласної дер­жавної адміністрації і голови районної державної адміністрації), який здійсню­ватиме функції виконавчої влади і вод­ночас контролюватиме органи місцевого самоврядування. Це, по суті, інструмент тиску на місцеве самоврядування, адже префект може зупинити будь-яке рішен­ня органу місцевого самоврядування (ОМС), може впливати на будь-що, навіть на кадрові рішення. Наприклад, не спо­добався йому якийсь голова — він може його шантажувати, постійно зупиняючи рішення його сесії. Поміж тим, зупинення актів ОМС суперечить ст. 8 Хартії місце­вого самоврядування (яку Україна підпи­сала) щодо адекватності заходів адміні­стративного впливу.

Також закон наділяє префекта майже всіма повноваженнями органу місцевого самоврядування. На відповідній терито­рії ОМС він може видавати будь-які акти. Тобто фактично він може керувати місь­крадою, ОТГ — замість голови. Він поєд­нує функції виконавчої влади та контро­лю, підміняє судову гілку влади.

А от президент отримує право зупи­няти акти ОМС та замінювати їх свої­ми представниками. В результаті ство­рюється вертикаль державної влади замість місцевого самоврядування єв­ропейського зразка. По суті, формуєть­ся авторитарна держава.

По-друге, зменшуються фінансові га­рантії місцевого самоврядування. Скасо­вуються положення Конституції України, які зобов’язують державу в повному об­сязі фінансувати делеговані місцевому самоврядуванню повноваження (освіта, охорона здоров’я, соцзахист, культура, спорт). Це призведе до «знекровлення» місцевих бюджетів, погіршить якість по­слуг для жителів громад.

Як сьогодні відбувається фінансуван­ня освіти в ОТГ? Держава фінансує зарп­лату педпрацівників, які безпосередньо навчають дітей. А утримують школи ор­гани місцевого самоврядування (тобто виділяють кошти на зарплату непедаго­гічного персоналу і комунальні послуги). Це дуже розумне рішення, тому що гро­мада на місці знає краще ситуацію у сво­їх школах, знає, скільки шкіл вона собі може дозволити. Якщо школи малокомп­лектні, їх можна об’єднати, знизити сту­пінь, довозити дітей тощо — залежно від того, скільки громада має коштів. Але якщо держава відмовляється оплачува­ти працю педпрацівників, то може виник­нути ситуація, що громада не зможе собі дозволити достатньої кількості педаго­гів. Тоді доведеться скоротити кількість уроків. Це взагалі абсурд. Хто відповідає у нашій державі за освіту? Міністерство освіти, тобто держава.

Третє: запровадження так званих окружних рад замість районних. Коли починалася реформа децентралізації, у нас було три рівні влади — обласний, ра­йонний і місцевий. Тобто обласна рада, районна рада і місцеві ради (сільські, селищні й міські). Районну ланку ця ре­форма мала ліквідувати. Тому що кож­на ОТГ має повноваження керувати на своїй території всім — освітою, охороною здоров’я, культурою, спортом — тим, що раніше робив замість неї район. Вона та­кож має пряме фінансування з держбю­джету.

Тепер, згідно зі змінами до Конститу­ції, ці райони збільшуються, створюють­ся округи, і в цьому окрузі має бути знову ж таки окружна рада, яку треба фінансу­вати і яка насправді невідомо чим буде займатися. Тому що всі повноважен­ня, які доти мав район, уже має грома­да. Для чого тоді потрібна окружна рада? Це незрозуміло. Тобто створення окруж­них рад, які пропонує проєкт змін до Кон­ституції, звужуватиме повноваження са­моврядування базового рівня, виникнуть конфлікти між окружними радами та ра­дами міст і ОТГ.

— Як можна протидіяти прийняттю цих абсурдних змін до Конституції?

— Тільки відкрито висловлюючи свою позицію. Що власне і робили АМУ, місце­ві лідери і експерти. Фактично вони зупи­нили процес цих змін до Конституції. Те­пер є очікування, що президент все-таки доручить своїм фахівцям, які писали ці зміни, зібратися з експертним середови­щем і погодити найбільш проблемні по­ложення. Іншого шляху немає.

Володимир Зеленський — це вже тре­тій президент України, який хоче перепи­сати Конституцію. Леонід Кучма у 1999 році дуже хотів змінити Конституцію, коли провів свій псевдореферендум. Хо­тів двопалатний парламент, скоротити кількість депутатів і засідати в тому дво­палатному парламенті як почесний се­натор. На щастя, тоді Венеційська комі­сія зупинила цей процес. Та й депутати не хотіли за це голосувати. Потім у 2010 році Віктор Янукович одразу після вибо­рів повернув собі всі старі повноваження, створив суперпрезидентську республіку, і закінчилося все другим Майданом.

А Зеленський — третій. Ми добре зна­ли, хто такий Кучма і хто такий Янукович, але хто такий Зеленський, до кінця не знаємо і досі. Він нам розповідав про те, що збудує чесне і відкрите суспільство, буде боротися із зубожінням, розвива­тиме економіку, подолає корупцію тощо. Коли ж дійшло до діла, то він не припи­няє спроб у той чи інший спосіб узурпу­вати владу. Вже два його рішення оскар­жив Конституційний Суд (про заборону «кнопкодавства» та про запроваджен­ня інституту уповноважених Верховної Ради). І от тепер пропонуються такі зміни до Конституції, які фактично встановлю­ють авторитарний режим, знищують міс­цеве самоврядування.