«Політика у нас давно перетворилася у бізнес із 1000-відсотковою рентабельністю…»

Після анонсу про закриті від зайвих очей «збори на президентському килимі» депутатів зі «Слуги народу» глядачі ПОЛІГРАФшоу поспішили запаси попкорну поповнити. В очікуванні наступної, ще гостросюжетнішої серії політичного детективу про спробу підкупу «Зе!нардепів» з фінансово-митного комітету Верховної Ради. Але «забійних» сцен із вироками «партійного трибуналу», словесним «розстрілом» фігурантів скандалу, грюканням дверима незгодних і гучними заявами про розкол у фракції не дочекалися.

Зрештою, сподівання, що у «Слузі народу» почнуть косити депутатські голови наскоком, не дочекавшись результатів офіційного розслідування історії з можливим підкупом нардепів, зі самого початку наївно виглядали. Профілактичну бесіду зі «слугами» провели. Наскільки ефективно, і чи обмежаться лише словесною «мікстурою» — у розмові з політичним експертом Андрієм Золотарьовим.

— Результати внутрішньофракційного розбору польотів у «Слузі народу», не задовольнили тих, хто очікував першої крові. Чи, може, враження, оманливе, і виховна розмова — лише попереджувальний постріл у повітря, за яким може і «куля» в ногу послідувати?

 — Наразі вдалися до гібридного, компромісного варіанту. Депутати пішли на поліграф. І хоча у фахівців є певні претензії щодо чистоти дотримання процедури, але факт залишається фактом: суспільству показали, що нардепи, яких підозрювали в отриманні хабара, пройшли перевірку. Не було жорстких висновків і щодо фігурантів двох інших скандалів — Євгена Шевченка (за виступ на пропагандистському «раша"-каналі. — «ВЗ») та В'ячеслава Медяника (до нього виникли запитання через зафіксовану у сесійній залі переписку, в якій нардеп обговорював, як вирішити питання з прокурорами. — «ВЗ»).

Те, що відбулося, виглядає як намагання дисциплінувати фракцію, не поглиблюючи конфронтацію всередині і не загострюючи конфліктність, яка і так є. Щоб втримати цей величезний конгломерат із кількох груп як єдину політичну силу, потрібні чималі зусилля і потужні політичні можливості. Поки зберігається досить високий персональний рейтинг президента, усе це буде триматися — рейтинг скріплює. Але чим далі, чим більшими будуть рейтингові проблеми у Зеленського, «Слуги народу», тим втримати буде набагато важче. Виховної роботи лише додаватиметься. Загострюватимуться проблеми з представниками олігархічних груп у фракції, з частиною мажоритарників. Мажоритарники — це взагалі окрема тема. У людей, яких соціальний ліфт виштовхнув на таку висоту, настільки стрімко підвищується самооцінка, що нерідко це підштовхує їх до хибних і досить авантюрних кроків. У декого може знести дах і від заманливих пропозицій. Коли до людини, яка ніколи не тримала у руках більше 20−30 тисяч доларів, підходять з пропозицією отримати такі гроші лише за одне, скажімо, неголосування, то не кожен відмовиться.

У фракції добре розуміють усі ці корупційно-політичні ризики. Усвідомлюють, що рано чи пізно люди, які були «командировані» олігархами, можуть увійти у жорсткий конфлікт.

— Серед тих, хто систематично демонструє відхилення від лінії партії, — нардеп Олександр Дубінський. І керується він, вочевидь, не тільки, точніше — не стільки власними амбіціями та бажанням заявити про себе як про претензійного гравця…
— Не розкрию секрету, заявивши, що ця персона дуже наближена до Ігоря Коломойського. І якщо Коломойський почне грати у власні політичні проєкти, в яких він буде 100-відсотковим акціонером або матиме контрольний пакет акцій, то такі персонажі, як Дубінський з Максом Бужанським — кандидати номер один на те, щоб очолити ці проєкти.

— Чи можна говорити про те, що реакція на скандал у фінансовому комітеті, була попереджувальним сигналом для всіх «слуг народу»? Що депутатів пачками намагатимуться скуповувати охочі розширити своє представництво у парламенті, говорили ще на старті роботи нової Верховної Ради.

— Те, що навколо фракції колами ходять із дуже цікавими пропозиціями, — факт. Готують ґрунт: придивляються, оцінюють, хто з депутатів схильний до таких «компромісів». У керівництві «Слуги народу» це знають. І дали зрозуміти, що заплющувати очі на такі історії не збираються. Думаю, наразі сигнал спрацював ефективно. І про розвал фракції, як дехто намагається трактувати ситуацію, не йдеться. Щоб був розкол, потрібні суб'єкти розколу. А їх немає. Той же Дубінський ще досить «сирий», у нього немає суттєвого особистого рейтингу.

— Висновками на фракції історія з депутатами із фінкомітету не завершується. У Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі відкрили кримінальне провадження за фактом можливого підкупу нардепів. Яким буде розвиток там?

— Враховуючи професійність наших правоохоронців, навряд чи справа скінчиться чимось сенсаційним. Швидше за все вона ляже у шухляду.

— З крапкою чи з трьома крапками?

— З трьома.

— І це може бути свого роду гачком для декого з фігурантів?

— Можливо, і так це буде використано… Для того, щоб вийти на якість ґрунтовні правові висновки, крім свідків, треба мати й інші докази — наприклад, документування фактів пропозиції чи дачі хабара депутатам. А так буде слово одних проти слова інших.

— Побачимо нарешті спробу копнути проблему глибше? Чи і після нинішнього гучного скандалу у тих, хто зі скликання у скликання практикує скупку і «тушкування» депутатів, приводів для серйозного занепокоєння не буде?

— Уже понад 20 років Верховна Рада залишається місцем для заробляння грошей, а не майданчиком, де втілюються політичні програми, ідеї. І це, як на мене, найбільша вада української політики. Політика у нас давно перетворилася у бізнес із 1000-відсотковою рентабельністю. Люди за політичну кар'єру примудрялися змінювати, як шкарпетки, партквитки, перебігати по п'ять-шість разів з фракції у фракцію, маючи за це досить непогане грошове утримання.

Проблема настільки серйозна і задавнена, що вирішити її наскоком неможливо. Це не той випадок, коли можна знайти прості варіанти вирішення складної проблеми. Спроби будуть. Але для їх успішної реалізації політичної волі замало — потрібна відповідна команда і ресурси. А ось щодо цього є питання. Прийшов новий генпрокурор, якого президент називав «на 100% своєю людиною». Але що бачимо на прикладі тієї ж справи Гладковського? По суті, знову відбувається «обілечування» — видача квитків на свободу.

— Профілактику для «спокусливих» депутатів провели, але остаточно проблема не знята. Що буде наступним кроком — запровадження імперативного мандату?

— Швидше за все. Буде спроба юридично закріпити позбавлення депутатства не лише за вихід (що і зараз є), а й за виключення з фракції.

— Такі намагання вже були, і закінчилися депутатським бунтом. Головно з боку мажоритарників, яких, відповідно до змін, запропонованих у закон про депутатський статус, теж намагалися підвести під статтю про позбавлення мандата — за невходження у фракцію, вихід чи виключення з неї (йдеться про мажоритарників, які балотувалися не як самовисуванці, а під партійним брендом).

 — Можливо, за цієї каденції мажоритарників і не чіпатимуть. А до наступних виборів налаштовуватимуться на те, щоб змінити правила і взагалі прибрати мажоритарну складову.

Зважаючи на те, що спроби купувати депутатів будуть, питання більш жорсткого імперативного мандату залишається для «Слуги народу» актуальним. Думаю, президент особисто пильнуватиме, аби цю ідею проштовхнули. Якщо долучиться Зеленський, то шанси зібрати під це голоси досить високі. Ініціативу можуть підтримати і депутати з «Голосу».

— Розмови про можливий підкуп зациклилися лише на «слугах». Але проблема масштабніша: «купці» і до депутатів з інших політсил стежки, вочевидь, протоптують?

— «Хороводи» водять не лише навколо «слуг народу». Недоотримав вплив у парламенті Ахметов. Бажає збільшити свій «гурток» Коломойський. Тому «прицінюватимуться» і до нардепів з фракцій, і до позафракційних. І тут навіть не обов'язково «висмикувати» депутатів. Є чимало випадків, коли людина, наприклад, не залишає фракцію, але голосує всупереч вимогам і політичній позиції партії.

— Коли прозвучали суми, які буцімто пропонували депутатам зі «Слуги народу», у знавців політичної кухні це викликало саркастичну усмішку. Мовляв, 30−50 тисяч доларів — це копійки, порівняно з цифрами у прайсах, які ходили у попередніх скликаннях парламенту. «Купці» скупішими чи економнішими стали?

— Грошей і справді поменшало. Політика залежить від економіки. Капіталізація стала меншою, що відбилося і на Верховній Раді. За часів, наприклад, президентства Ющенка, суми під парламентським куполом астрономічні ходили…

— У мільйонах?

— Так. Доларів. У Верховній Раді ніхто у гривнях не рахує. За перехід до іншої фракції пропонували семизначні суми. Депутатський запит оцінювали у п'ять-десять тисяч доларів. За Януковича цифри місцями зменшилися. Якщо депутатів з інших фракцій купували, то зі «своїми» простіше було: «регіонали» прекрасно розуміли, де можуть опинитися, якщо щось зроблять не так.

— Практика «доплат» депутатам з партійної каси чи від партспонсорів у Верховній Раді залишилася?

— За цієї каденції з такими фактами (не з чутками, а саме з фактами) ще не зіштовхувався. Раніше «конверти» для депутатів справді практикували. Суми варіювалися, залежно від «ваги» депутата. Середня ставка була близько 10 тисяч доларів на місяць. Були інформаційні вкидання, що «конверти» вже практикують й у «Слузі народу» (суми, які прозвучали, — від п'яти до 50 тисяч доларів, залежно від «калібру» депутата. — «ВЗ»). Думаю, з цією «качкою» боти, пов'язані з «Опоплатформою — За життя», постаралися. Якби це («конвертовані» доплати. — «ВЗ») робилося, то по-іншому: цифри не гуляли б, викликаючи запитання і заздрість серед своїх же депутатів: «Чому мені п'ять тисяч, а тому-то 15 чи 25?».