Депутат від Аляски повісив у кабінеті шкуру ведмедя

Помічниця народної депутатки Оксани Юринець, Ярина Капітан розповіла журналісту «ВЗ» про свої враження від поїздки за океан. Ярина поїхала до США за американською програмою Open World.

Помічники нардепів мали змогу побачити, як державні структу­ри США, на кшталт українських, співпрацюють із американськими громадянами.

— Спочатку ми приїхали до Ва­шингтона, — розповідає Ярина Капі­тан. — Мали зустрічі з конгресмена­ми, сенаторами й членами Палати представників. Це люди, які фактич­но управляють Америкою. Найбіль­ше запам’яталася зустріч у коміте­ті закордонних справ. Заступниця голови комітету навіть розплакала­ся, коли ми розповідали про росій­ську агресію. Про те, скільки у нас хлопців і дівчат загинуло… Також ми потрапили на особистий при­йом громадян сенатора Джона Дага. На прийом до сенатора у Вашинг­тон люди прилетіли з Алабами (ко­жен штат представляють два сена­тори). Один сенатор розповів таку історію: до нього у місцевий офіс прийшов чоловік. Розповів, що під час війни емігрував до Америки. А в Україні у нього залишився брат, і він хоче його знайти. Вони звернулися в українське посольство і знайшли цього чоловіка. Щоб перевірити, чи це справді він, вирішили постави­ти йому питання про їхнього бать­ка. Запитали: якого кольору у нього було волосся? Хоча насправді їхній батько був лисим… Чоловік відповів правильно. Брати не бачилися по­над 40 років і нарешті зустрілися.

— На вашій сторінці у Фейсбук бачила фото з одного із кабінетів у Сенаті, де на стіні — шкура ведме­дя… Що це означає?

— Американські депутати у вашинг­тонських офісах намагаються за до­помогою різних атрибутів представи­ти свій округ. Зазвичай виставляють продукцію, яку виробляє той чи інший округ. Наприклад, горішки, картоплю-фрі, поп-корн. Шкура ведмедя на сті­ні — оригінальний спосіб представле­ний штат Аляска. Якби ми у кабінеті нардепа повісили шкуру ведмедя, нас би точно не зрозуміли… Але там інше суспільство. Воно відкритіше. І не на­стільки прискіпливе до таких речей.

— Правда, що американці мало спілкуються між собою?

— Це міф! Так, не будуть готува­ти, аби стіл валився. Можуть прийти у гості з пивом, чипсами, посидіти. Те, що харчуються лише у рестора­нах, теж неправда. Хоча частіше купу­ють готову їжу, ніж ми. Американці за­ходять на інтернет-сторінку магазину, роблять замовлення, магазин їм спа­ковує замовлене, а вони лише приїж­джають до спеціального виходу і усе заносять до авто. Ціни в американ­ських магазинах вказані без податку (очевидно, податок постійно зміню­ється).

У Вашингтоні ми харчувалися у кав’ярнях. Вони там не такі доглянуті, як у нас. Може бути невитертий стіл, плями від горняток, склянок. Ніхто до уваги цього не бере. Вражають вели­чезні порції. Одна порція — три жінки могли б наїстися! Не розумію, чому американці не змінять цю традицію. Половину цієї їжі викидають.

У ресторанах є обов’язковими ча­йові. Найвища невихованість, якщо не залишаєш чайових.10% від рахунку мусиш дати, цього правила дотриму­ються усі. Навіть якщо розраховуєш­ся карткою, просиш зняти стільки-то чайових.

Ярина розповідає, на вулицях в Америці усюди «швидка їжа»: бургери, хот-доги, лаваші. Щодо повсякденно­го одягу американці невибагливі, го­ловне, щоб був чистим. «Полюють» за знижками так само, як і українці. На­томість американці швидше звернуть увагу на мамочку з візком і допомо­жуть їй, ніж на дівчину, у якої волосся пофарбоване у всі кольори веселки…

— У чому феномен США?

— У тому, що пересічні американ­ці почуваються вільними та захище­ними. У Штатах сильна судова систе­ма. Це те, чого в американців вчиться цілий світ! Якщо тебе скривдять або щось з тобою станеться, американ­ський незалежний суд стане на бік справедливості. В Алабамі у нас була зустріч з окружним суддею. Жінка сім років очолює той суд. У штаті діє смертна кара. Суддя сказала, їй ще не доводилося виносити вирок зі смерт­ною карою. Не знає, яке це відчуття. Але зараз розглядає справу, де чоло­вік жорстоко убив свою дитину. І каже, що позивач, напевно, проситиме про смертну кару. І вона буде змушена це клопотання розглядати… Хоча таке рі­шення одноосібно приймати не буде. Для цього є суд присяжних.

— Корупція в Америці теж є, — веде далі Ярина Капітан. — Іноді й депута­тів ловлять на корупційних злочинах… Проте у судах корупції немає. У США на посади суддів людей рекоменду­ють політичні партії. Я жила у сім’ї, де чоловік — республіканець, а дружина — демократка. Він голосував за одного кандидата у президенти, вона — за ін­шого.

— Нинішній президент Америки — мільярдер Дональд Трамп. Аме­риканці задоволені таким вибо­ром?

— Не всі. Трамп робить багато ре­чей, які суперечать усій попередній політиці. Йому усі попередні прези­денти Америки кажуть: «Потрібно де­кларувати доходи! Це не передбачено законом, але це передбачено сові­стю». А він відповідає: «Я Трамп! Я не хочу». Захотів біля Білого дому побу­дувати готель «Трамп» — і побудував. Трамп керується власними принци­пами, і суспільство не має на нього впливу. Для багатьох стало великою несподіванкою, що він став президен­том… Але в Америці державна систе­ма працює злагоджено. Якщо навіть прибрати президента, державна сис­тема й надалі працюватиме.

— А сім’я, у якій ви жили, знала бодай щось про Україну?

— Жінка родом з Росії, переїхала до Америки, коли була студенткою. Вийшла заміж. Їм, до речі, ніхто не платить за те, що приймають вдома гостей з-за кордону. Це їхній добро­чинний внесок у розвиток демокра­тії у світі. Годують гостей за власний кошт. Надають житло (обов'язковою умовою є окрема кімната). У нашій сім’ї готував чоловік. Він військовий. Його дружина працює у компанії, яка пов’язана з комунікацією та інфор­маційними технологіями. Коли ми приїхали, чоловік стояв біля плити. Смажив котлети. Тож це міф, що аме­риканці не готують.

Ярина розповідає про темношкіро­го міського голову Бірмінгема (штат Алабама), який вразив усю делега­цію. У цьому місті 70% - темношкіре населення. Мер сучасний, його під­тримує молодь.

— Ми спочатку подумали, що це якийсь репер зайшов, — усміхаєть­ся Ярина Капітан. — Потім побачи­ли у приймальні журнали, і він на об­кладинці — у навушниках. Йому доволі важко управляти містом. У Бірмінге­мі високий рівень злочинності, багато наркозалежних. А ось питання расиз­му у таких містах уже не є гострим. У Монтгомері нещодавно відкрили бе­тонну інсталяцію — на пам’ять проти насильства над темношкірими. Щоб наступні покоління не повторювали трагічних помилок.