«Свій перший „гонорар“ заробив на хлібозаводі»

Попри те, що актор розпочинав свою кар’єру в КВН і завжди вирізнявся особливим почуттям гумору, найчастіше отримує запрошення на ролі негідників та злочинців. Але зараз Олексій Смолка опинився на боці закону — у новому 24-серійному детективі «Звонар», що йде на каналі 2+2, актор зіграв керівника РВВС — майора Волкова. Про нову роль, перший заробіток на заводі, знайомство з метрами кіноіндустрії та концерт Майкла Джексона Олексій Смолка розповів журналісту «Високого Замку».

— Олексію, зараз на вашому твор­чому рахунку понад 100 зіграних ро­лей, постійна зайнятість у кіно та гастролі по всій Україні з власною ви­ставою. А ви пам’ятаєте свої перші зароблені гроші?

— Аякже! І ці гроші я заробив не твор­чістю. У 14 років батьки відправили мене на хлібозавод, аби я дізнався, що таке справжня праця. Це були два місяці пе­кла. До того я працював у бабусі в селі, там теж було важко. Треба було встава­ти о шостій ранку і займатися господар­ством, а я, хлопець з міста, до цього не звик. Але порівняно з хлібозаводом, це були квіточки. Я стояв на завантажен­ні хліба на конвеєр, який ніколи не зупи­нявся. Нас було троє, і коли один з нас йшов на обід, починалось найважче. Ми працювали по вісім годин, практично без відпочинку. У мене навіть пальці під кон­веєр потрапляли! Але я отримував хоро­шу платню — 114 рублів за місяць. Стіль­ки ж заробляли мої батьки. Ех, пам’ятаю, як виглядала ця пачка грошей. А от куди витратив — згадати не можу (сміється. — Г. Я.).

— Ви з дитинства були привчені до праці…

— Мама хотіла, аби я у майбутньому займався чимось таким — був вчителем трудового навчання чи фізики. Але мені ця ідея не подобалась. Знайшли компро­міс — я вступив у Чернігівський педагогіч­ний інститут, щоправда, на спеціальність «Образотворче мистецтво. Художник».

— А зараз малюєте?

— Ні. Образотворче мистецтво потре­бує часу, зусиль, дисципліни і постійного навчання. Те саме можна сказати й про акторство. А займатися і тим, й іншим складно, як кажуть, одними сідницями на двох стільцях не всидіти. Важливо зосе­редитись на чомусь одному. Думаю, коли вийду на пенсію (сподіваюсь, нескоро), куплю собі мольберт, поїду на природу і буду малювати у своє задоволення.

— Повернемось до вашого сту­дентства. Адже саме в цей час вас помітили на грі КВН і запросили до театру…

— Я був капітаном команди КВН у пе­дагогічному інституті. Між факульте­тами проходили чергові ігри, і саме на них запросили керівника Молодіжно­го театру Геннадія Касьянова. Він і за­пропонував мені стати частиною трупи, зіграти Яшу у виставі «Вишневий сад». Перший рік я працював, будучи студен­том. На другому році роботи закінчив інститут. У 24 роки зрозумів, що хочу бути актором, і вступив у Київський те­атральний інститут імені Карпенка-Ка­рого.

— Вам щастить на людей…

— Це правда. В 1999 році я познайо­мився зі Сергієм Юрським та Миколою Волковим. Потім мені пощастило зігра­ти в десятисерійному фільмі «Слід переверт­ня». У мене була ціка­ва роль. Саме там я зустрів Валерія Бари­нова, Олексія Горбуно­ва, Віктора Сарайкіна, Володимира Долин­ського. До речі, Долин­ський якось порадив приносити на знімаль­ний майданчик солодо­щі костюмерам і гриме­рам, бо вони так само потребують турботи на знімальному майдан­чику, як актори. Цієї традиції дотримую­ся майже 20 років.

— Нещодавно на каналі 2+2 стар­тував детективний серіал «Звонар», в якому ви вкотре зіграли працівника правоохоронних органів. Роль сило­виків не набридла?

— Я не часто граю силовиків, це по-перше. По-друге, цього разу мій герой інший. Якщо в «Ментівських війнах. Київ» у мене був оперативник Леон, то в «Зво­нарі» я дослужився до керівника. Мого героя звуть Волков, але його значно молодші підле­глі називають Вовком. Аби вгамувати пил та деяку нахабність моло­ді, Волков іноді жарта­ми, іноді криками, іно­ді хамством ставить їх на місце. І його вчинки абсолютно виправдані. Розумієте, ми звикли критикувати керівни­цтво у коридорах чи на перервах. А коли така людина, як Волков, — без корони і «зір­ки», отримує посаду, то йому стає важко. Мій герой постійно шукає різні шляхи, як направити своїх слідчих на розслідуван­ня. Спочатку по-доброму, а коли це не діє, застосовує більш радикальні мето­ди. А взагалі, ця роль — шанс для мене зі­грати людину, яка повністю віддана своїй роботі і завжди дотримується букви за­кону.

— Ви не часто розповідаєте про особисте життя. Можете розкрити таємницю — чи вільне ваше серце за­раз?

— На те воно і особисте, щоб про ньо­го не розповідати. Не хочу обговорюва­ти стосунки без людини, яка також при­четна до цього. Краще приходьте на мою виставу «Про що мовчать чоловіки», там трохи більше про моє особисте життя.

— У вашій біографії є цікава історія про концерт Майкла Джексона…

— Це було в 1996 році. Ми з другом дивились телевізор і почули, що Джек­сон прилетів до Москви. Не довго ду­маючи, відпросилися у батьків, якось роздобули гроші на квитки, і вже на­ступного ранку летіли на концерт. Ку­пили квитки за 25 доларів прямо біля сцени. Ви уявляєте, які це були емо­ції? Я був на багатьох концертах, але цей — найкращий у моєму житті. Джек­сон — король!

— Колеги розповідають про ваші неабиякі кулінарні здібності. Звідки маєте такі задатки?

— Мій батько — шеф-кухар. Я почав го­тувати ще у шестирічному віці. Перший власноруч приготовлений «шедевр» — зіпсований торт, за який я отримав про­чухана від батьків. Тоді я не знав, що по­ливати варенням коржі потрібно вже після того, як вони спечені. Уявляєте, що вийшло? Все чорне! Аби ніхто не ді­знався про мою невдачу, торт заховав під ванну, але запах видав його місце-знаходження. Це був мій перший і останній кулінарний провал. Потім швидко реабілітувався — у першому класі приніс до школи торт із крохма­лем. Ніхто такого від першачка не очі­кував.

— Тобто, коли поселилися у гурто­житку, проблем з їжею не було?

— Ніколи. Весь поверх, на якому я жив, їв мій фірмовий борщ. Я його го­тую ідеально.

— А екзотику готувати доводи­лось?

— Коли жив у Красноярську, позна­йомився з тайською та китайською кух­нями. Тепер люблю готувати смажений рис, місо-суп (страва японської кух­ні), телятину у соусі теріякі, сир тофу у власному соусі. Це все готується швид­ко, головне — знати рецептуру, знайти свіже м’ясо, зелень та приправи.

— Про яке ваше захоплення мало хто знає?

— Раніше я полюбляв комп’ютерні ігри. Міг грати днями, не зупиняючись. Але це минуло, бо не маю часу, — по­стійно гастролі, зйомки, репетиції. За­раз, коли є вільна хвилина, дивлюсь за­рубіжні фільми та серіали. Ще обожнюю подорожувати. Навіть маємо з друзя­ми чудову традицію — щозими збирати­ся разом і летіти у теплі країни, якомога ближче до моря.