«Великий Львів — новий погляд на ідею зі 100-літньою історією»

Уже три роки, як Володимир Квурт (працює міським головою Винників — невеликого 20-тисячного міста неподалік Львова. Львів’яни пам’ятають його секретарем Львівської міської ради (це крісло пан Володимир посідав у 2006−2010 роках). Мабуть, тому, після чотирьох років поза активною політикою, перемігши на виборах мера Винників, Володимир Квурт запровадив у місцевому управлінні безпрецедентну прозорість і відкритість: депутатам заявив, що готовий співпрацювати з усіма, незалежно від партійної належності, запровадив відеотрансляцію засідань міськради. Серйозно, із притаманною йому ретельністю, зайнявся відродженням підупалої господарки міста. Вважає, що з децентралізацією та об’єднанням громад Винники не повинні зникнути з мапи України, як і інші містечка, бо у них є свої традиції, історія. Про те, що став справжнім патріотом міста, свідчить і значок із зображенням герба Винників, який носить на лацкані піджака.

— Пане Володимире, остання резонансна подія у Винниках — завдяки прин­циповій позиції місцевих ак­тивістів і учасників АТО при­пинили діяльність усі салони гральних автоматів. Знаю, ви також долучилися до вирі­шення цієї проблеми…

— Це перемога для Винників і позитивний приклад для ре­шти міст та містечок. Однак за цим бізнесом стоять дуже сер­йозні гравці, які вміють вичіку­вати. Наші активісти прекрасно розуміють, чим це все може за­кінчитися, але не відступають. Коли ці «бізнесмени» з’явилися у Винниках, я переконував міс­цевих власників приміщень не укладати з ними угод оренди. На жаль, угоди на оренду вже були підписані, кошти пропла­чені, в орендодавців не було ро­зуміння того, що цей бізнес тре­ба зупиняти.

Ми у мерії пройшли всю про­цедуру: звернулися до правоохоронних органів, до юстиції із запитом, чи правомірно ці біз­несмени провадять свою діяль­ність. З усіх відомств прийшли відповіді, що вони працюють за­конно.

Насправді ці тисячі салонів грального бізнесу працюють за франшизою від київської струк­тури, що має офшорне коріння. За нею стоять маловідомі гро­мадяни з європейських країн, які в судах продовжили ліцензію на організацію лотерейного біз­несу в Україні.

І, користуючись прогалиною у законодавстві, а саме мож­ливістю проводити електронні лотереї, вони відкрили граль­ні салони під вивіскою «націо­нальної лотереї». У документах вони фігурують як «Чемпіон», «Золото», «Фаворит» та інші, вони заполонили всю державу. Сьогодні вони дуже сильні. ЗМІ пов’язують цей бізнес із нарде­пом Олександром Третьяковим.

Тому боротьба з цим явищем можлива, якщо буде розумін­ня цілого суспільства. Ми звер­нулися до ВР з проханням вне­сти зміни й доповнення у закон про заборону грального бізнесу в частині електронних лотерей. Це дасть можливість зупинити цей бізнес в Україні. Але якщо влада вважає, що країні потріб­ні кошти, що гральний бізнес має право на існування, легалі­зуємо його. Будь ласка: казино, де існує фейс-контроль, пла­тить податки. Повернімо скачки, букмекерські контори, хай пра­цюють офіційно.

— Ви вже три роки є місь­ким головою Винників. Яким прийняли місто і як вдається його розвивати?

— Коли прийшов на цю поса­ду, був великим оптимістом, бо досвіду державного управлін­ня у мене вистачало. Але ніко­ли не уявляв, що ситуація може бути настільки занедбаною. У Винниках були відсутні елемен­тарні речі: інвентаризація, ста­тистика, було невідомо, скільки тут майна, землі, людей. Тому ми майже цілий рік витратили на заповнення цих прогалин.

Черга в єдиний дитячий са­дочок тоді була 1200 осіб, чин­ний садочок мав 120 місць (за фактом — 270). Стан шкіл був жахливий, побори з батьків на вікна, ремонти. Транспортне сполучення — знак запитання, дороги — відсутні. Нижня части­на міста майже не каналізована.

Тоді спільно із небайдужими винниківцями ми запровадили вечори стратегічного плануван­ня, говорили про те, яким хоче­мо бачити місто. На сьогодні ми інвентаризували вже половину земель міста, повністю — майно громади міста. Прийняли про­граму освітлення, вже освітили 96% міста.

Ми розробили програму ка­налізування. До початку літа мо­дернізуємо останню базову ка­налізаційно-насосну станцію і розпочнемо підключення до ка­налізації приватних помешкань, вулиць.

Виконуємо програму водо­відведення. За ці три роки сфор­мували та відновили близько 20 кілометрів ровів, тепер функціонує система, яка відводить від Винників воду.

Наш пріоритет — освіта й освітні заклади. У Винниках був один міський садочок і один приватний садочок на 27 місць. Торік ми запустили додатково садочок на 500 місць, запрацю­вали ще два приватні садочки, ведемо перемовини із забудов­ником щодо ще одного дошкіль­ного закладу на 150 місць. Та­ким чином знімемо напругу з місцями у садочках Винників.

Дуже хочу, щоб громадське життя Винників не залежало від того, хто міський голова. Дуже хочу, щоб жителі міста відчували зміни на краще.

— Активність громади і є проявом громадянського суспільства, роль якого в са­моврядуванні — надважли­ва. Як громада Винників і ви бачите майбутнє свого міста у контексті реформи децен­тралізації?

— Пам'ятаю, коли я вже пра­цював на тютюновій фабриці у Винниках, у місті якраз прохо­див перший референдум: чи доцільно, щоб Винники повніс­тю увійшли до складу Львова. Винниківці були проти. Тоді як львів’янин я не розумів цього, адже вони отримали б переваги великого міста.

Водночас історія Винників унікальна. Це місто першого пам’ятника Тарасові Шевченку у Західній Україні. Місто, де жили й працювали три міністри уря­ду УНР, митрополит Огієнко. Тут є пам’ятник Січовим стрільцям, який вистояв німецьку й радян­ську окупації. І це все просто так перекреслити не можна.

А будь-яка реформа покли­кана покращити життя людей. Тобто створити умови, щоб люди могли стати господаря­ми у себе в місті чи селі. Зако­ни щодо децентралізації не по­бачили інтересів малих міст. Це стосується не тільки Винників, а всієї України. Сьогод­ні готуються певні пропозиції, зміни, в тому числі від Асоціа­ції міст України, щоби врахува­ти ці речі.

У нас ситуація ще більш уні­кальна, бо ще в далекому 1964-му був Указ Президії Ради УРСР про те, що утворюється облас­ний центр Львів з містом Винники, Рудном, Брюховичами. Відповідно, з того часу ми вва­жаємося одним великим ці­лим. Львівська обласна рада побачила нас у перспективно­му плані як частину агломера­ту, об’єднання громади з містом Львовом.

Це логічно, ми є частиною великого Львова, але проблема така: законодавець не побачив, що не можна об’єднати місто з містом, хтось має зникнути і, відповідно, так виглядає, що ця доля може чекати місто Винни­ки. Звичайно, погодитися з цим ми не можемо.

— Що ви пропонуєте нато­мість? Агломерація довкола Львова — наскільки це реаль­но?

— Агломерація — це вели­ке місто, об’єднане з довко­лишніми населеними пунк­тами спільним ринком праці, скоординованим просторо­вим розвитком, вибудувани­ми взаємозв’язками. Приклади успішних агломерацій — Париж, Берлін, Штутгарт, Варшава… Довкола них є багато населе­них пунктів, своє самоуправлін­ня, мери. Люди звідти їздять на роботу у центр. Але це фактично єдина спільнота. У нас подібна ситуація: згідно з неофіційною статистикою, 90% винниківців також їздять на роботу до Льво­ва. Подібна ситуація із Пустоми­тами, багатьма іншими населе­ними пунктами довкола Львова. Це свідчить про існування у нас спільного ринку праці.

Ці процеси можна викорис­тати для розвитку довколишніх громад і міста Львова. Користь для Львова у тому, що він із май­же 800-тисячного міста має шанс стати містом-мільйонни­ком. Тобто агломерація Велико­го Львова може стати мільйон­ною агломерацією. А це зовсім інше ставлення інвесторів, нові можливості для розширення бізнесу, інвестицій.

— Зрозуміло, Винники в та­кому разі збережуть терито­рію і певну самостійність, од­нак чим це може бути цікаво Львову?

— Львів, безперечно, мав би стати центром цих процесів. Це королівське місто, найбільше україномовне місто світу. Щоб зберегти позиції лідера політич­ного й економічного життя краї­ни, стати регіональним лідером і для закордонних сусідів (Поль­ща, Угорщина тощо), Львів по­винен демонструвати темпи економічного зростання. Окрім розвитку туризму, мають бути зрушення у промисловості, ло­гістиці, економіці загалом.

Як на мене, Львівська агло­мерація, або «Великий Львів», — це Львів і 30-кілометрова зона довкола нього. Це спільне пла­нування, яке дозволить про­класти не тільки радіальні до­роги, а й нову кільцеву дорогу довкола Львова у 30-кілометро­вій зоні. І найголовніше — ство­рити передумови появи нових підприємств, нових робочих місць не лише для львів’ян, а й для жителів поза межами так званого «історичного Львова».

Досвід співпраці Львова, Винників, Рудного та Брюхови­чів — це і є приклад об’єднання, яке можна назвати агломераці­єю. Особливо в частині обрання депутатів від наших населених пунктів до Львівської міськра­ди. Агломерація дозволить не тільки зберегти самоврядуван­ня, статус міст і сіл, а й поповни­ти місцеві бюджети нарахуван­ням ПДФО.

Сама ідея Великого Льво­ва не нова — це насправді новий погляд на міркування зі 100-літ­ньою історією. Великий Львів — унікальне визначення. У 1910 році науковець Львівської полі­техніки Ігнатій Дрекслер видав книжку «Великий Львів». Згодом книгу про сучасний Львів випус­тила хорунжа УПА, науковець, географ Олена Степанівна. Так, зараз кажуть, що треба роби­ти місто комфортним, забира­ти транспорт з вулиць тощо. Але все це має бути відображено в архітектурі, логістиці в цілому. Сьогодні треба звертатись до тієї ж Львівської політехніки, до фахівців, яким не байдужа доля нашого міста. Потрібно оцінити чинний генеральний план, ви­значити подальші кроки.

Новий міський голова має розуміти, що у Львові є напра­цювання, є бачення громади, як має розвиватися місто. Це бачення має стати планом дій міського голови, спільної ро­боти міської та обласної влади. Треба діяти заодно, нам нема чого ділити. На першому місці мають бути інтереси громади. Ми будуємо місто, а місто фор­мує нас.