«Що ще має зробити Кремль, аби реакція Заходу була адекватною? Запитання залишається риторичним»

Чим далі від подій у Керченській протоці, тим більше видається, що і цього разу Кремль відбудеться лише черговим, а не останнім «західним попередженням». Риторика щодо покарання Росії за тепер уже відкриту, а не «іхтамнєтовскую» агресію проти України зводиться до двох спільних для Вашингтона і Брюсселя знаменників - «можливо» та «якщо». Можливе посилення санкцій, але одностайної думки досі немає. Росія може пошкодувати, якщо не звільнить захоплених українських моряків. Якби не відмова президента Трампа від зустрічі з Путіним в Аргентині, саміт G20, здавалося, минув би так, наче «керченської кризи» і не було. Не внесла конкретики у ситуацію і брюссельська зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. Як довго Захід вагатиметься і чи готовий перейти від колективного занепокоєння до колективного прочухана? Про це у розмові з Ігорем Тодоровим, професором кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету, директором Центру міжнародної безпеки.

— На жаль, навряд чи можна було очікувати більш рельєфної і жорсткої реакції Заходу, — каже Ігор Тодоров. — Це пояснюється загалом ситуацією, яка триває з 2014 року. Тоді у багатьох були ілюзії, що на анексію Криму, вторгнення Росії на Донбас буде жорстка відповідь. Але цього не сталося. На Безпекових форумах у Києві я кілька років поспіль задавав одне і те ж питання американським, натовським експертам: що ще має зробити Кремль, аби реакція Заходу була адекватною, такою, яка зупинила б Путіна, а не провокувала його на нові агресорські дії? Це питання так і залишилося риторичним.

Після російської атаки у Керченській протоці експерти американської неурядової організації Atlantic Council вималювали цілий список кроків, до яких мав би вдатися Захід у відповідь на агресію Росії. Деякі з цих ініціатив вже лунають і на урядовому рівні. Зокрема, про заборону російським кораблям заходити у порти країн ЄС та НАТО. Чи, наприклад, пропозиція організувати бойкот «Аерофлоту»: не приймати літаки цієї російської компанії і не літати до Росії. Найбільш впливовим кроком могло би бути відключення Росії від світової мережі платежів SWIFT. Але проблема у тому, що навіть коли йдеться про відкриту агресію РФ, бізнесові інтереси залишаються дуже вагомими. Додайте до цього ще й значну кількість політичних сил у тій же Європі, які споживають російські гроші, так званих експертів, котрі теж годуються з російської руки, «корисних ідіотів», які розповідають, що треба зрозуміти Росію, що правда десь посередині.

Поки російська агресія безпосередньо не торкнулася країн Заходу (хоча у гібридному вигляді все ж торкнулася: йдеться про втручання у вибори, впливи на рішення бізнесових кіл), матимемо те, що маємо. Зберігається загальна тенденція на умиротворення агресора.

— Відмова Трампа від офіційної зустрічі з Путіним на саміті G20 викликала неоднозначну реакцію. Одні розцінили це як гучний ляпас Путіну. Інші — як хитрий фінт Трампа, аби уникнути незручної розмови і щонайменше виграти час для подальшої «орієнтації на місцевості». Що у цій ситуації дієвіше: показовий бойкот чи все ж «чоловіча розмова»?

- Те, що Трамп відмовився від зустрічі з Путіним, мотивувавши своє рішення вимогою про звільнення українських моряків, для нас виглядало класно. Але яке істинне підґрунтя такого кроку, насправді важко сказати. Можливо, це була певна гра, тиск на Путіна. Проте, як буде далі, не відомо. Як засвідчує практика спілкування Трампа з Путіним, з одного боку, можемо чути жорсткі заяви, а з іншого — щось на кшталт трампівського «Путін сказав, що не втручався в американські вибори, і я йому вірю». Щодо очільника Білого дому, то можливі абсолютно непередбачувані варіанти. З іншого боку, є налагоджена система, Держдепартамент США, Конгрес, який у переважній більшості розуміє, що Росія — ворог номер один. Сподіваюся, політика Сполучених Штатів стратегічно не змінюватиметься.

— Наскільки поведінка Трампа продиктована так званим рашагейтом? Якби не було цієї історії з розслідуванням зв'язків трампівської адміністрації з Кремлем, можливо, у Білому домі були б менш обережними і більш лояльними в оцінках на адресу Росії?

- Думаю, саме цим (втручанням Росії в американські вибори і відповідно залежністю від цього Трампа) значною мірою можна пояснити таку хаотичність і непередбачуваність дій американського президента. З одного боку, Трамп хоче довести усім, що ніякого втручання, мовляв, не було, і його позиція щодо Росії достатньо жорстка. А з іншого, бачимо відверте загравання. Така суперечливість, вочевидь, спостерігатиметься доти, доки не буде остаточного юридичного висновку у справі щодо втручання Росії в американські вибори.

— Німеччина розтягнулася у шпагаті між спільним із Росією проектом «Північний потік-2» і неможливістю відмовчуватися на російську агресію у Керченській протоці. Що візьме гору: меркантильні економічні інтереси чи розуміння, що кожне наступне «останнє попередження» для Росії лише підігріває азарт і ставки Путіна у російській рулетці, яку він нав'язує на міжнародній арені?

— Думаю, якщо нічого більш радикального не станеться, проект «Північний потік-2» буде реалізований, як це не сумно констатувати. Позиція Німеччини продиктована не лише суто економічними інтересами. Дається взнаки і той факт, що у громадській думці не переважає сприйняття Росії як ворога. Результати опитувань свідчать, що більше німців бачать ворога в особі Трампа, а не Путіна. Це сигналізує про те, що трансатлантична єдність, яка була основою перемоги Заходу в «холодній війні», втрачається.

— Париж і Берлін висловилися проти посилення антиросійських санкцій. Один з аргументів, яким намагаються пояснити таку позицію: Франція і Німеччина не хочуть лізти на рожен, намагаючись зберегти свій статус і значимість як посередників у конфлікті між Росією й Україною. Чи цей той випадок, коли мета виправдовує засоби, а точніше — їхню відсутність?

- Це продовження так званої позиції умиротворення агресора. Але тут є і деякий позитив. Якщо питання, пов'язані з прямим зіткненням Росії й України, будуть розглядатися у нормандському форматі (таку ініціативу вже озвучили і президент Франції, і канцлер Німеччини), то це буде кардинальною зміною самого змісту цього формату. Бо досі Росія виступала там як посередник, який впливає на «повсталих донецьких шахтарів і трактористів», але не є безпосереднім учасником конфлікту. Якщо ж Росія визнає, що вона — учасник конфлікту, то це вже інша розмова.

— Посилення санкцій — під сумнівом. Заклики про закриття Босфору для російських суден, недопуск їх в європейські й американські порти, захід кораблів НАТО в Азов теж виглядають радше як намагання видати бажане за дійсне. Що отримаємо у сухому осаді?

- Думаю, усе так і залишиться на рівні розмов. Захід не консолідований і не готовий до більш жорстких та дієвих кроків, спрямованих на стримування агресора. У Кремлі ж чергове глибоке занепокоєння розцінюватимуть як карт-бланш на подальші агресивні дії. Думаю, масштабної наземної агресії проти України все ж не буде. Але можна очікувати ескалації на східному фронті та продовження різноманітних провокацій, у тому числі і в Азовському морі. Активізується «п'ята колона». Росія діятиме так, як вже звикла, намагаючись зберегти напружену ситуацію в Україні напередодні виборів.

— Чи буде Захід наполегливим не лише на словах, а й на ділі у вимогах щодо звільнення полонених українських моряків?

- Думаю, розв'язкою у цій ситуації швидше за все може бути обмін наших моряків на російських військових, які в Україні.