Оксана МУХА: «Тільки з української пісні українці можуть черпати силу»

Цієї зими  «Різдвяний вечір» Оксани Мухи відбудеться у Львівській опері (8 січня), у Тернопільському драмтеатрі (9 січня), у Дрогобицькому драмтеатрі (12 січня)… Українські колядки і щедрівки, обрамлені теплим акустичним аранжуванням, звучатимуть у супроводі «Різдвяної оркестри». Святкова програма Оксани Мухи — це по-новому переосмислене давнє, бережно перенесене у сучасний світ. Спеціальним гостем львівських концертів співачки 8 січня в Оперному театрі буде октет солістів хорової капели «Дударик».

- Оксано, вже стало традицією, що кілька років поспіль на Різдвяно-Йорданські свята даєте концерти. Цьогоріч знову виступаєте у січні, майже на Різдво…

- Час Різдва, час колядок —  один із найкращих періодів у році. Зокрема для того, щоб зустрітися і поспівати разом. Це наче спільна молитва. Це те, що єднає нас, українців. Адже у нас не так багато таких об’єднувальних моментів. Різдвяні традиції — одні із найсильніших. Коляда — це  не тільки зібратися за святковим столом і поїсти шинки з бурячками, це час, коли можна наповнитися чимось світлим та добрим. І наповнення це відбувається у колі родини, друзів, близьких, коли щиро колядуємо. Це час абсолютного добра, коли не згадуємо поганого, а думаємо лише про хороше. Час просто побути разом.   

- Чим здивуєте львів’ян і гостей міста?

- У програмі «Різдвяний вечір» підібрали такі українські колядки (серед них є багато давніх, рідкісних), які несуть особливу енергетику — енергетику любові і тепла,  чого нам так бракує. Ми не готуємо якогось шоу чи кічу,  подаруємо людям чистий еліксир правди і добра. Музично усе буде наживо.  А це — повна свобода! Друзі-музиканти, з якими буду на сцені, — справжні художники-імпровізатори. Навіть я до кінця не уявляю, якими барвами  розмалюють колядки цього разу.    

Мене завжди дивувала кількість українських колядок. Здавалося б, одна і та ж тема — народження Ісуса Христа, одні і ті ж персонажі — Ісус, Марія, Йосиф, три царі… А скільки колядок придумав наш народ! І усі неповторні. Чим більше колядників на свята завітає у наші оселі — тим щасливішим буде рік.    

- Зрештою, не так багато народів мають колядки…

- Українська нація мала непросту долю. І пісня була тим поодиноким, що давало людям розраду, завдяки чому відновлювалися, чим наповнювалися. Українці співали завжди і про все. Тому у нас багато тематичних народних пісень: купальські, обжинкові пісні, колядки… У цьому наша особливість, наша цінність. Один народ знаний танцями, інший - карнавалами. А ми, українці, - піснею. Колядок так багато ще й тому, що ми — віруюча, духовна нація.  

- У вашому репертуарі є багато народних пісень. Це - один з найважчих музичних жанрів. Звідки це глибинне відчуття народної пісні?

- Це — спадок родини, спадок сімейних традицій. У нас вдома завжди співали.  Мій тато — акордеоніст, мама, хоч і медик, має чудовий голос. Нас із сестрою змалку виховували у пісні, це був стиль нашого побуту. Пригадую, як ми з сестрою Уляною у дитинстві їздили до бабці на село допомагати садити та копати картоплю. І при цій справі ми всі дружно співали. Це додавало нам сил!     

- Це одна із ваших місій — допомогти зберегти українську пісню?

- Не знаю, чи вдасться допомогти у збереженні нашої пісні, але  точно знаю, що можу допомогти людям полюбити народну пісню. Господь дав мені голос і серце, які допомагають мені самій відчути усю глибину нашої пісні. І я хочу ділитися цим відчуттям з іншими. Тільки з української пісні українці можуть черпати силу. Зараз стільки не свого вбираємо у себе. Вже не чую так часто про Андріївські вечорниці, як про Гелловін… Чуже треба також поважати, але тільки своє дає ґрунт під ногами, дає нам змогу бути собою.

- Влітку ви концертували у Великій Британії та у Сполучених Штатах. Що найбільше запам’яталося з цих подорожей?

- У Лондоні я була вперше, ще й потрапила туди на свій день народження. Виступала на прийнятті від Українського католицького університету.  Найбільше  поїздка запам’яталася тим, що мала нагоду ознайомитися з Лондоном — десятки кілометрів пішки щодня. Щовечора втомлена, але щаслива поверталася до своїх друзів, у яких зупинялася. Це так приємно, якщо в людини у кожному куточку світу, куди б не їхала, є друзі! Такі друзі є у мене і в Америці! У США у 2017-му я була тричі, зокрема на найбільшому фестивалі української культури «Союзівка», який відбувається недалеко від Нью-Йорка, на благодійних концертах у Філадельфії, Сан-Франциско та Лос-Анджелесі, де збирали кошти для українських воїнів.   

- За останні чотири роки ви нерідко виступаєте перед військовими, у рамках соціально-мистецького проекту #ПісніВійни заспівали сучасну коляду «Молитва на Різдво» - разом з її автором, нацгвардійцем Зиновієм Медюхом та вокальною формацією «Піккардійська терція»…

- Дуже цінно, що «Молитву на Різдво» написала людина, яка була на сході і на власні очі бачила те, що ми знаємо з новин. Зиновій Медюх був у гирлі страшних подій… І  зумів пережите передати у пісні так правдиво,  по-дитячому щиро. Тут є біль, а в кінці — надія,  світла й безмежна: дівчинка Оленка таки дочекалася свого тата з війни — його врятували молитва рідних, Богородиця, Миколай і всі святі! Говорю про це  — і знову мурашки по спині… У чотири хвилини пісні Зеник зумів вкласти цілу історію — історію, яка  стосується багатьох українських родин… Заплющую очі — і бачу фільм: і того тата з його побратимами, і тих дітей, і  заплакані очі мами, і  дитячі фото у кишені військової форми… «Та молитва на Різдво берегла його в АТО, / І Оленка дочекалась свого тата. / Миколаї всі святі зберегли його мені, / І не треба більш нічого дарувати». Не можу співати цих рядків без сліз… Особливо зараз, у час Різдвяних свят, коли розумію, що не кожен матиме змогу вечеряти у колі сім’ї…   

- Нещодавно набула чинності друга черга закону про квоти на українську пісню на радіо. Тепер української музики має звучати 30 відсотків. Наступного року буде ще більше. Чи зі збільшенням квот пісні у вашому виконанні знайшли своє місце у тих 30 відсотках?

- Більшість пісень у моєму репертуарі для радіо  неформатні, неротаційні. Вони  виконують просвітницьку місію. А радіо зазвичай підлаштовується під масового слухача. Хоча  хотілося б, щоб кожна радіостанція, незалежно від стилю музики, бодай годину на добу, і не у нічний час, відкривала своїй аудиторії «неформатних» виконавців. Не заради того, щоб зробити послугу нам, «неформатним» співакам, а задля прищеплення гарного смаку своїм слухачам, задля їхнього розвитку. Легких пісень для відпочинку не бракує, а от матеріалу, який дає щось для думки,  — катма. Питання у тому, хто чий смак формує: музичні редактори чи слухач? Мені здається, що музичні редактори не повинні на сто відсотків підлаштовуватися під аудиторію. Зрештою, в Інтернеті «неформатні» пісні, у тому числі мої, активно прослуховуються.         

- Влітку ви записали новий сингл культурно-мистецького проекту «Від Шевченка до Костенко» - «Якби з ким сісти хліба з’їсти»…

- Із Тараса Шевченка, із «Зоре моя вечірняя» на мелодію «Місячної сонати» Бетховена, шість років тому й розпочався увесь проект «Від Шевченка до Костенко». У цьому проекті композитор та продюсер Дмитро Кацал кладе на музику вірші видатних українських поетів. Цьогоріч у Львівській філармонії, у Шевченкові дні, ми зробили великий сольний концерт із таких пісень у супроводі симфонічного оркестру. Почали записувати ці композиції на студії — презентували уже «Вечірнє сонце» Ліни Костенко, «Якби з ким сісти хліба з’їсти» Тараса Шевченка, «Листопад» Богдана-Ігоря Антонича… Мрію про те, щоб нам із Дмитром вдалося записати цілий альбом таких пісень і організувати всеукраїнський тур «Від Шевченка до Костенко».

- Як у вашій родині святкують Новорічно-Різдвяні свята?

- Минули ті часи, коли ми з сестрою Уляною були студентами і святкували до ранку у шумних компаніях, у далеких поїздках… Потім у нас з’явилися діти — і Нові роки стали тихішими, скромнішими і домашніми. Ялинку ставимо напередодні Різдва, і тримається вона аж до Стрітення. На Різдвяні свята усі збираються у нашому домі — у великій кімнаті-світлиці. За святковим столом буває до 20-30 гостей. Ліпимо вареники, печемо пампушки, фаршируємо рибу… Кутя — за татом як головою сім’ї. Колядуємо цілий вечір! У нашій родині  найбільше люблять колядку «Тиха ніч» і успадковану від бабці  коляду «Пасли пастирі вівці на горі». Спершу колядуємо усі акапельно, потім тато бере акордеон, згодом починають приходити сусідські діти-колядники. Буває, водимо козу від хати до хати. Кілька років поспіль до нас із колядою приходять «дударики».

- Кінець року — час підсумків. З якими думками проводжаєте 2017-й?

- Рік, що минає, був для мене повчальним: багато що зрозуміла, багато чого пізнала. Подорослішала, стала сильнішою. Це був рік випробувань, відкриттів та переусвідомлення. Творчо цей рік видався плідним. Відкрила для себе нових людей і нові країни. Почала ширше дивитися на світ і на все, що відбувається довкола. У 2018-му хочу, щоб усі рідні та близькі були здоровими, хочу відчувати душевну гармонію і хочу, щоб люди були добрішими та краще розуміли одні одних.       

Довідка «ВЗ»

Оксана Муха народилась у Львові. Закінчила Львівську музичну спеціалізовану школу-інтернат ім. С. Крушельницької,  клас скрипки,  а згодом - Музичне училище ім. С. Людкевича та Музичну академію ім. М. Лисенка. У репертуарі - твори від стародавньої української народної пісні і до сучасної авторської та експериментальної музики. Дебютний сольний альбом «RE:SHETO» вийшов у 2010 р. У 2011-му стала володаркою Гран-прі Першого міжнародного фестивалю-конкурсу ім. Квітки Цісик, де її назвали «українською Квіткою Цісик». Ініціювала та видала перший CD пластових пісень «При Ватрі» - до 100-ліття Пласту (2012 р.). У 2014 р. вийшов альбом різдвяної музики «Колядки та щедрівки».

Фото Альони НИКОЛАЄВИЧ.