«Якщо і надалі буде таке ставлення до пам’яток, то вони розсипляться на пудру...»

Фасад Інституту архітектури НУ “Львівська політехніка”, що на вул. Князя Романа, 1, — у плачевному стані... Будівля відгороджена будівельною стрічкою. Історичних кам’яниць, які потребують негайної реставрації, у місті безліч. Влада виділяє мізерні кошти на їх порятунок. А львів’янам зараз не до цього... А ось сусідня Польща не шкодує коштів на відновлення львівських пам’яток, які є історично важливими для поляків. Доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини “Львівської політехніки” Олег Рибчинський поділився з кореспондентом “ВЗ” власними спостереженнями щодо відновлення історичної та культурної спадщини.

У Львові, де не присядеш, куди не глянеш, відкривається надзвичайна панорама. Місто змінюється. Але, на жаль, не такими швидкими темпами, як би хотілося. І не завжди на краще. От заход­жу у вестибюль Інституту архітектури. Совдепівська будка для охорони. Скульптури левів частково реставрували, але коштів забракло, і роботи призупинили. На стінах відновили автентичні розписи, з гербами факультетів, які на тлі цього безладу губляться...

Олег Рибчинський веде мене у майстерні. Радує те, що є громади сіл на Львівщині, яким не байдужа їхня історична спадщина. Знайдуть розтрощений надгробок чи скульптуру, зберуть благодійні внески на матеріали і просять викладачів та студентів врятувати їхню пам’ять. До речі, студенти-реставратори мають справу під час навчання лише з оригіналами пам’яток, починаючи з XII ст., і дають собі з цим раду. “Щоб впорядкувати фасад Інституту архітектури зі скульптурами, потрібно 3-5 млн. грн., — каже Олег Рибчинський. — Прикро, що приміщення у такому жахливому стані, але витягнути гроші зі своєї кишені не можу. На зарплату годі самому прожити. На жаль, держава мало приділяє уваги культурній спадщині”.

“Що роблять поляки, французи чи німці? — веде далі пан Рибчинський. — Держава виділяє 30% коштів з бюджету, решту дають підприємці. За це отримують короткотермінові податкові канікули. У нас теж є позитивні приклади, коли громада врятувала скульптуру Меркурія. Проте останнім часом львів’яни збайдужіли до пам’яток”.

Цікавлюся, які споруди потребують негайного втручання? “Успенська церква. Мине ще трохи часу вся розсиплеться. Стіни у чорній патині, яка негативно впливає на камінь. Це продукт хімічної реакції каменю. Дощ, кислоти... Те, що не догоріло у камінах, осідає на поверхні каменю. Утворює щільну корпусну плівку. Через цю плівку не виходять гази і волога з каменю. В один момент це починає сипатися. Якщо і надалі буде таке ставлення до пам’яток, вони розсипляться на пудру... Собор Св. Юра в катастрофічному стані! Деяких облич у скульптурах вже не видно... У реставрації немає єдиного рецепта, є різні способи очищення. Все індивідуально. Можна аміаком чистити, можна лазером. Моя мрія — мати лазер (італійський коштує 50 тисяч євро). І тоді питання з реставрацією навіть каплиці Боїмів буде знято. Каплицю Боїмів без лазера чистити не можна. В Україні жодна реставраційна майстерня його не має. Академія мистецтв у Кракові має три (військовий інститут оптиковолокна РП зробив їх сам). Вони здають їх в оренду і за рахунок цього живуть”.

У навчальних майстернях усюди скульптури. От хрест з Підгірців. Під час пожежі дерев’яної церкви хрест зачепили і розтовкли. Громада села хоче, аби фахівці його відновили і повернули на місце. “Це скульптури “Геніїв” з площі Ринок, 3, — розповідає Олег Рибчинський. — Це унікальна пам’ятка. Безцінна. Гідна бути у Луврі, а не у страшному підвалі... “Геніїв” уже на місце ставити не можна. Вони у вкрай поганому стані. Можемо втратити їх назавжди. Їх треба реставрувати і передати до музею. Замість них виготовити копії і повернути на кам’яницю. Та на матеріали потрібно близько 10 тисяч євро”. Виникає питання, як профільні чиновники стежать за нашою спадщиною? Чому довели “Геніїв” до такого критичного стану? Спершу тримали їх у сирих підвалах, і тільки потім віддали на реставрацію...

Пан Рибчинський каже, у Франції, наприклад, існує суспільна відповідальність за збереження пам’ятки. “В Україні за пам’ятку ніхто не відповідає, — зазначає реставратор. — Треба дітей привчати з дитячого садочка, що є цінним для нас. Через років п’ятнадцять, коли вони будуть обіймати певні посади, для них це буде важливо. А ми не будемо йти по вулиці і відвертатися від зруйнованих кам’яниць. У нас є багато пам’яток, які просто треба почистити, закріпити. Наприклад, скульптуру Святого Флоріана. Через 10 років не треба буде витрачати десятки тисяч доларів на реставрацію”.

Цікава скульптура, над якою працюють реставратори, “Рибачка” (спершу фахівці думали, що це Іван Хреститель). “Бентежило, що рука не чоловіча, дуже делікатна, — каже пан Олег. — Таких скульптур у світі три”. Студенти відновили двох ангелів з костелу Св. Антонія, які свого часу хтось розбив. Таке враження, що майбутні реставратори Богдан Фондов і Богдан Новосад провели пластичну операцію на їхніх обличчях.

Є те, про що фахівці говорять мало, однак їхня робота заслуговує на повагу та підтримку. В університеті є унікальний актовий зал, де невтомно трудяться реставратори. Стіни у ньому були розмальовані під мармур. Нині ці розписи розчищають і відтворюють…

Фото автора