Передплата 2024 «Добрий господар»

Наталка Карпа: «Закон про україномовні квоти – іспит для артистів»

Від того, як його складуть наші виконавці, залежатиме і успіх цього закону, і стан українського музичного ринку.

Після того, як закон про квоти на українську пісню у радіопросторі набув чинності, представники українського шоу-бізнесу розділилися, так би мовити, на два табори. Одні сприйняли цей закон «на ура!», для інших він став як кістка поперек горла. Відтепер кожна четверта пісня у нашому  радіоефірі має звучати українською. Попри те, що у репертуарі Наталки Карпи домінує українська пісня, журналіст «ВЗ» поцікавилася, що означає для співачки прийняття цього закону і чи допоможе він українським виконавцям.    

  - Наталко, чи стимулюватиме вас  закон про квоти писати нові пісні?

-  Закон, що набув чинності 8 листопада, - знаковий для розвитку українського шоу-бізнесу. У всьому світі професійні продюсери, менеджмент і виконавці працюють з медіа як злагоджена система. Ми зараз на етапі становлення таких механізмів, тобто ось цих маленьких шурупчиків і гвинтиків, які  необхідні, щоб запустити увесь двигун. На перший погляд,  закон про українські квоти -  парадокс. Як ми можемо приймати закон про квоти для української музики в ефірі? Але засилля російської музики від російських виконавців на початку 2000-х практично витіснило україномовну пісню з ефіру. Українські виконавці, які співають російською, розчинилися і підлаштувалися під ситуацію, розширили свій особистий ринок на всю СНД. Україномовні ж виконавці з кожною піснею мало не штурмом пробивались до радійників і телевізійників, але, як правило, потрапляли до слухача хіба вночі. Після Майдану ситуація дещо змінилася: російських артистів перестали ставити в ефір, і медіа стали відкритішими для нових українських імен і української музики загалом, незалежно від мови. Наприклад, «Літо Літо», «Сонцезалежна» мали дуже хороші ротації на всеукраїнських радіостанціях ще до запровадження квот. Тому зараз я не ідеалізую ситуацію. 

Я не скажу, що квоти — це панацея, але механізм запущено, і кожна четверта пісня на радіостанції відтепер лунає українською мовою. Та зараз це переважно або пісні українських артистів, які останні два роки вже звучали в ефірі, або пісні з архівів.  

Вже наступного дня після 8 листопада я їхала в авто і перемикала радіостанції. Була приємно здивована: почула і свої пісні, і пісні своїх друзів, і навіть ті пісні, які давно забули. Звичайно, це стимул створювати нову музику для мене і для багатьох моїх колег, проте це і велика відповідальність, бо кожен трек має бути максимально якісним. 

- Тобто якщо є потреба на українські пісні, значить,  українські автори матимуть роботу?

- Матимуть роботу поети, які пишуть тексти, композитори. До творчості залучатимуться нові люди, які автоматично отримають роботу і гонорар. Але, як відомо, кожна монета має дві сторони. У тій ситуації, коли прийняли закон про квоти, артистам влаштували “іспит”. І від того, як ми його складемо,  на якій висоті  покажемо якість і сучасність української пісні, буде залежати подальша ситуація. Наші пісні мають звучати не гірше від американських чи європейських, з їхніми студіями і капіталами. В їхні пісні вкладені сотні тисяч доларів. Треба, щоб український контент міг з ними звучати в одному ефірі, тримав високий рівень.  Для українських артистів цей закон — ой яке складне випробування. Не маємо права схибити. Тому треба писатися тільки на добротних студіях, робити контент, актуальний часу. 

- Деякі власники радіостанцій нарікають на те, що із запровадженням квот буде важко знайти хорошу українську пісню...

- Є живі приклади радіостанцій у Західній Україні, які не крутять жодної російськомовної пісні. Для прикладу, “Львівська хвиля”, Радіо Люкс, FM Галичина і багато інших.  Недавно стартувала перша мережева радіостанція «Країна FM» зі 100-відсотковим україномовним ефіром. Матеріал є, просто треба буде музичним редакторам піти назустріч виконавцям, змінити схему роботу. Звісно, плисти за течією набагато простіше. Хоча трапляються і проблеми. Одна моя подруга, музичний редактор, якось мені сказала: “Через мене щотижня проходять десятки кліпів. З них 80 відсотків, що прийшли з-за кордону чи Росії, яскраві, видно, що у них вкладено багато коштів. А 20 відсотків наших, в які вкладено, так би мовити, «три копійки», сірі, неяскраві, із затертими до дірок сюжетами. Глядач такого не захоче дивитися. Від такої сірості падає рейтинг каналу...”. Нам треба зараз робити концерти, а ті кошти, які заробимо на концертах, вкладати у свої кліпи і записи нових пісень на якісних студіях. Тільки тоді ми станемо конкурентоздатними.

- Після прийняття закону про квоти виконавці поділилися умовно на два табори. Одні переконують, що цього не треба було робити, інші радіють, що тепер кожна четверта пісня буде українська. Чи ви на цю тему з кимось сперечалися? Для прикладу, ваша подруга і дружка на весіллі Світлана Тарабарова в основному співає російською...

- Тарабарова — одна з найпатріотичніших виконавиць України. Її хіти “Повертайся живим”, “Хочу жити без війни”, “Я кажу так” звучать зараз на кожній радіостанції. Світлана з Херсона і справді російськомовна, але вона співає і пише пісні також українською. А щодо суперечок з іншими виконавцями... Я — не конфліктна і в суперечки, як правило, не вступаю. Свою позицію висловлюю через соціальні мережі, роблю це вчинками, розповсюджую кліпи і пісні українських виконавців. Попри те, що в репертуарі маю і англомовні пісні, моя пісня — українська. Та, яка закладена у мені з дитинства. У кожного своя історія, тому критикувати когось не берусь.

- Два місяці тому змінилося і ваше особисте життя. Ви стали дружиною Євгена Терехова, більш відомого як Титановий Джексон. До чого доводиться  звикати у новому статусі?

- Коли жила сама, знала, що рішення приймаю теж сама. Планувала свій день так, як мені було зручно. А коли ситуація змінилася і вже нема слова “я”, а є лише “ми”, довелося звикати до того, що наші плани мають бути узгоджені. Наприклад, якщо хочу запросити когось у гості, не можу сказати подрузі: приходь, посидимо, вип’ємо кави... Тепер ставлю до відома чоловіка, вірніше, запитую, чи не буде він проти, якщо до нас прийде хтось. Постійно ловлю себе на думці, що маю сім’ю і тепер моя сім’я на першому місці... Якщо я досі була сильною жінкою і знала, що можу нести на своїх плечах будь-який тягар, тепер розумію — можу розслабитися, бо поруч є надійний чоловік, який підставляє своє міцне плече. Не можу звикнути до того, що вранці прокидаюся о сьомій і  можу гори перевернути, а мій Женя ще спить солодким сном, бо він — сова. Зате я о 23-й вже сплю, а він о тій порі до глибокої ночі може писати статті, дивитися новини. Водночас дякую Богові, що не маємо побутових проблем. Якщо у мене виступ чи якась зустріч, Женя заспокоює — не встигла вечерю приготувати, значить, зараз підемо до ресторану. Як жінка, розумію, що наступного дня вранці маю реабілітуватися. Прокидаюся раніше і йду на кухню готувати коханому сніданок. Вчора Женя мене зрозумів, а сьогодні — я його. 

- Ви багато працюєте — репетиції, концерти, записи кліпів, отже, мало часу приділяєте чоловікові і хатнім обов’язкам.  Женя це сприймає нормально чи нервує?

- Ми страшенно скучаємо одне за одним. Женя молодець у тому плані, що намагається підлаштовуватися під мене. От, скажімо, зараз у мене концерт в Івано-Франківську, плюс зустріч з талановитими дітками, інтерв’ю, кілька ефірів на телебаченні і радіо… Чоловік мені каже: спробую розібратися з  усіма своїми справами і поїду з тобою.  Річ у тім, що він спілкується з АТОшниками з усієї України. І у Франківську також багато людей, з якими має зустрітися. «Я з тобою поїду, підтримаю тебе і владнаю усі свої справи», - так вирішив чоловік напередодні моєї поїздки до Франківська. У відповідь кажу, що і  я його підтримаю в усіх його справах.  А коли він поїде на схід України, я також буду поруч.

- Нещодавно ви повернулися з Франції,  де проводили медовий місяць. Чим вас здивувала столиця кохання?

- Попри те, що об’їздила майже всю Європу, у Парижі була вперше.  Париж вирішила собі залишити для чогось  особливого. Власне, медовий місяць і став тією особливою подією. Наш друг Ігор Захаренко з «Феєрії мандрів» подарував нам подорож у це чудове місто. Попри те, що цілий місяць ми не могли полетіти у Париж через шалений графік, тиждень виділили собі для того, щоб насолодитися красою міста і відчути всю атмосферу столиці кохання. Ми блукали паризькими вуличками, їли смачнющі круасани і пили каву, фотографувалися біля Тріумфальної арки і цілувалися під Ейфелевою вежею…

- Титанового Джексона знаєте майже рік. Які нові риси характеру ви відкрили у ньому під час подорожі до Франції?

- Женя мене з кожним днем все більше дивує. Він — щирий чоловік і дуже щедрий, це людина, якій треба і можна довіряти, у нього добре розвинута інтуїція… Це та потужна сила для мене, якій я не можу протистояти…

- Як правильно називати вашого чоловіка — політиком чи громадським діячем?

- Він — політик і Герой АТО. 

- А він вам пропонував стати політиком?

- У нас це навіть не обговорюється. Він знає, що я горю сценою, бачить, яка я фанатка музики. Зрештою, у сім’ї політиком має бути хтось один. Євген мене не перестає приємно дивувати. Після весілля, коли ми розбирали подарунки, Женя запропонував: давай десяту частину з весільних грошей віддамо на добру справу. От ми віддали гроші на те, щоб дітки і дружини хлопців, які загинули в АТО, мали можливість відпочити у Буковелі. Женя заплатив за їхній переїзд зі сходу України на Буковель, домовився про їхній тижневий відпочинок… Він робить такі добрі справи, що я іноді дивлюся на нього і пишаюся тим, що він — мій чоловік! Він цього не піарить, не робить показухи і помпезності… Усе робить щиро. Якось сказав мені: «Знаєш, Наталю, підійшов до мене маленький хлопчик, взяв за руку і сказав: «Дядєнька, спасибі вам за те, що ми побачили Говерлу. І хоч тата з нами нема, він дивився на нас з небес. Колись тато нам обіцяв, що ми зійдемо на цю гору, але не встиг виконати обіцянку… А ви це зробили за нього». Мені, каже, не треба ніяких нагород. Ось ці дитячі слова — найдорожча для мене винагорода». Він усе пропускає через себе, адже сам воював і бачив очі тих батьків — своїх побратимів, які мріяли підкорити зі своїми дітьми не одну вершину... 

Фото з особистого архіву Наталки Карпи.