Олександр і Євген Литвиненки: «Легше зняти кіно, ніж домогтися, щоб український фільм вийшов у прокат»

У прокат вийшов український фільм “По той бік”. Це перша робота українських кінематографістів — братів Литвиненків. Режисер Олександр Литвиненко та продюсер Євген Литвиненко не вміють зупинятися на досягнутому. Їм було замало успішних рекламних роликів, тому вирішили знімати велике кіно. Брати впевнені, що віра у себе і підтримка один одного допомагають брати будь-які “бар’єри”. Тому зняли свій перший фільм і подолали море перешкод, щоб картина “По той бік” з’явилася на українських екранах. 

- Чому вирішили знімати фільм “По той бік”? Кому з вас спала на думку така ідея?

Євген:Сашкові, він є сценаристом картини. У березні 2013 року поставили собі за мету, що влітку будемо знімати короткометражний фільм. У списку мали низку ідей, однак зупинилися на “По той бік”. Та після того, як Саша почав прописувати поепізодний план, зрозуміли, що це історія для повнометражного кіно. Зважили всі “за” і “проти” і почали готуватися до зйомок. 

Олександр:Ідея фільму спочатку була записана у моєму телефоні двома словами. І була вона приблизно між 20-ю і 40-ю ідеями. Коли вирішили, що будемо знімати саме документальне кіно, я, гортаючи свій список, зупинився на назві “По той бік”. Чому саме на цьому рядочку — не знаю. А ідея з’явилася відразу після того, як я почув реальну історію, що лягла в основу одного з ключових епізодів. 

- З якими труднощами зіткнулися під час створення фільму?

Олександр: Труднощів не бракувало, однак всі вони разом взяті — мізерні, порівняно з тими труднощами, що з’являються на шляху виходу фільму у широкий прокат. У мене склалося враження, що набагато легше зробити кіно, ніж домогтися того, щоб український фільм вийшов у прокат у нашій країні. 

- Як підбирали акторів на ролі у своєму фільмі?

Євген:Склали список з тих акторів, з якими вже працювали на рекламах і у кліпах і у яких були впевнені. Коли писався сценарій, Саша чітко бачив і розумів, які саме мають бути персонажі у фільмі “По той бік”.

- Трапляється, рідні брати не завжди живуть дружно. А ви ще й разом знімаєте кіно. Як це — працювати з рідним братом?

Олександр:(Сміється. - Г. Я.). По-різному буває. Іноді сваримося, сперечаємося. Але швидко забуваємо все негативне і продовжуємо працювати на результат. Головне, що розуміємо, чого хочемо, і це у нас співпадає. Ми доповнюємо один одного — і це нам йде на користь. Братам Коенам варто над цим замислитися, бо тепер наш вихід.

Євген:Мене все влаштовує. Хоча іноді “караємо” і “ставимо один одного в кут”. Але це все творчий процес. Як відомо, у суперечці народжується істина. Подарунком долі вважаю те, що ми зі Сашею не лише брати, а й друзі. Я багато чого навчився у нього і переконаний: Саша буде великим режисером!

- Як оцінюєте сучасний стан кіноіндустрії в Україні?

Олександр:Працюючи над створенням фільму “По той бік”, а також просуванням його у кінопрокат, дійшов висновку: кіноіндустрія у нашій країні у поганому стані. Нема одного великого, відпрацьованого механізму, щоб колесо вітчизняної кіноіндустрії добре котилося і вивозило українські фільми у широкий прокат. Однак є у цьому і позитивні моменти: наша країна багата на талановитих спеціалістів у галузі кіно, які можуть робити якісний продукт.

Євген: Я би додав, що зараз в Україні відбувається етап становлення кіноіндустрії. І люди, які роблять кіно, страшенно ризикують. Бо кіно — недешеве задоволення. Якщо порівняти бюджети українських фільмів з голлівудськими чи європейськими, відразу можна дійти певних висновків. Вливання інвестицій у вітчизняну кіноіндустрію — мізерне. А кількість кінотеатрів у країні не дає можливості виробнику заробляти достатньо коштів для того, щоб впевнено триматися на плаву. До цього варто додати те, що нема стабільності довіри з боку кінотеатрів і глядачів до свого продукту. Ситуація на даний момент така, що якщо український фільм у прокаті відбиває гроші, витрачені на його виробництво, — це вже великий успіх.

- Чому ви обидва вирішили пов’язати своє життя з кіно?

Євген: Ще наразі не пов’язав, а лише намагаюся зробити першу петлю у кіновузлі. І лише після того, як фільм “По той бік” вийде у прокат, зможу сказати, наскільки сильно цей вузол затягнувся. Будь-яка людина, що працює у кіновиробництві, мріє увійти у світ великого кіно. І ми з братом — не виняток. Особливо після того, як у 2012 році зняли документальний фільм “Один день Євро” для телеканалу “Україна”, де Сашко виступив у ролі режисера-постановника, а я адміністратором проекту. Цей проект надихнув і підсадив нас на наркотик під назвою “кіно”.

Олександр:“По той бік” - це наш перший фільм. Побачимо, що з цього вийде. Можливо, після такого стресу більше не захочеться робити кіно, а захочеться, до прикладу, поїхати у глухе село і зайнятися фермерством (сміється. - Г. Я.). Це все жарти, бо кіно, насправді, затягує. І попри усі негаразди, проблеми і складність, мрію і маю бажання далі знімати. Досі я знімав рекламу, а це для мене, як маленькі фільми, у яких так само треба викликати емоції у глядачів, та ще й стимулювати їх до того, щоб вони купили те, що ми рекламуємо. Всі етапи виробництва реклами — сценарій, продакшн, пост-продакш — все так само, як і у кіно. Тому нарешті втілив свою мрію і зробив щось більше, ніж 30-секундний чи хвилинний ролик. А у мого брата Жені, який у нашій студії займає посаду продюсера, не було інших варіантів після того, як у чотирирічному віці він знявся у кліпі Іво Бобула. Мабуть, саме тоді і було закладено фундамент його кар’єри у кіновиробництві. Це, звичайно, жарт. Насправді він не мав шансів не займатися кіно, бо ми — одна команда.