Оля Полякова: «Наші артисти Росії не потрібні. І це плюс: український шоу-бізнес почав активніше розвиватися»

Екстравагантні наряди і аксесуари, вміння перетворити на незабутнє шоу кожен вихід на сцену, гострі коментарі подій, болючі репліки і відмінне почуття гумору — усі ці риси поєднує у собі Оля Полякова. Попри те, що на її аншлагові концерти квитки розкуповують як гарячі пиріжки і жодне шоу не відбувається без її участі, вона понад усе цінує домашній затишок і віддає перевагу сім’ї, безмежно кохає свого чоловіка і обожнює двох доньок. 

- Попри те, що між Україною і Росією іде війна, ви їздите до Росії. І не приховуєте цього, як це роблять деякі інші артисти. Виступаєте там з концертами чи маєте інші причини, щоб відвідувати Білокам’яну?

- Я ніколи не приховувала того, що у Москві живе моя мама, тому для мене питання міжнаціональної ворожнечі дуже особисте. На жаль, війна перетворилася у болісну рану для багатьох людей, чиї родичі знаходяться по іншу сторону. Їх розділяє не тільки кордон, а й сприйняття правди — в кожного вона своя. Ніхто не може погодитися з цим, відбуваються сварки, внаслідок чого люди припиняють спілкування та стають ворогами. Те, що зробили з нами політики, — це жахливо. Виникає одне-єдине запитання: хто миритиме нас? Скільки років ми будемо відновлювати нормальні стосунки? Ніхто не знає.

Стосовно концертів. Останнім часом українські артисти мають все менше приводів їхати з виступами до Росії. Навіть ті, хто відвідував Москву нишком, вже не їздять. Ми там не потрібні, так само, як і російські артисти не потрібні в Україні. Це величезний плюс, тому що саме у цей період наш шоу-бізнес почав розвиватися набагато активніше. Немає російських зірок, тому люди відвідують концерти українських артистів. А ми, артисти, своєю чергою, створюємо нові пісні та програми. Сподіваюся, у нас все буде добре.

- Ви були ведучою російської премії RU.TV. Не боїтеся, що на вас чекає доля Ані Лорак і Таїсії Повалій?

- Ні, не боюся. Я не хочу обговорювати Таїсію Повалій чи Ані Лорак, але скажу, що, на мою думку, артиста з активною громадянською позицією така доля не спіткала б. З самого початку я спокійно висловлювала своє негативне ставлення до військових дій не тільки на території України, а й у Росії, дивлячись людям прямо в очі. Тому кожен, хто є з іншого боку кордону, знає: я - патріотка своєї держави. І на сцену премії RU.TV, про яку ви нагадали, я вийшла у величезному кокошнику з українським тризубом.

- Чи не мали ви проблем з приводу цього у Росії?    

- Ні. Я не почула жодного поганого слова на свою адресу від керівництва каналу RU.TV. Тому можу зробити висновок, що з їхнього боку це теж було щось на зразок акції протесту. Вони свідомо запросили ведучу з активною громадянською позицією, українку, і знали, що я маю такі кокошники. Напевно, це був їхній прихований месидж. 

- Ви на сцені понад 13 років. Якось казали, що своїм успіхом зобов’язані мамі. 

- Скоріше, наперекір мамі, тому що від неї я завжди отримувала мінімум підтримки. Взагалі, батьки ніколи не брали участі у моїй кар’єрі. Я сама вступила до музичної школи, коли мені було 7 років! Зараз дивуюся, якими самостійними ми були тоді. Навіть не маю уявлення, як моя Маша записалась би до музичної школи, адже вона нічого не може зробити без чиєїсь допомоги. І в цьому винні ми, батьки: виховуємо дітей у таких умовах, що вони змушені дорослішати в рафінованому оточенні. А тоді, у своєму дитинстві, я лише повідомила батькам, що відтепер вони повинні сплачувати 17 карбованців щомісяця. Так само я закінчувала школу та вступала до музичного училища. Батьки нічого не знали — на той момент вони жили у Москві. Коли мама повернулася і дізналася, що я не планую закінчувати 10-11 класи та вступати до медичного інституту, вона намагалася забрати документи та переконати мене відмовитися від своєї мети. Врятував ситуацію директор училища. Мовляв, ваша донька дуже добре склала іспити, посіла перше місце у списках, вона - талановита, тому прошу не руйнувати дитині життя. 

- Ви і своїй доньці Маші відбиваєте бажання від кар’єри співачки?

- Намагаюся не брати участі у її музичному розвитку. Знаєте, є педагоги від Бога, а є за освітою. Я належу до останніх. На жаль, вищі сили не наділили мене педагогічними здібностями, тому я віддаю перевагу не вчити свою Машу — щоб ще більше не відбити бажання від музичної кар’єри.   

- А в один зі своїх кліпів «З Новим роком!» взяли старшу донечку Машу...

- Вона там просто стрибала, танцювала — зі співочою кар’єрою це ніяк не пов’язано. Я лише хотіла зекономити на зйомках кліпу та замість чужої дитини взяла свою, якій не потрібно платити. Але вийшло не так, як я гадала. В кінці Маша почала вимагати свій гонорар, причому у подвійному розмірі (вона ж дочка Полякової!). Таким чином, я була змушена заплатити їй не 100 доларів, а 200 (Сміється. - Г.Я.).

- У дитинстві ви не лише займалися музикою, а й зіграли у кількох серіях “Єралашу”. Як туди потрапили?

- Потрапила до «Єралашу» так само, як і інші діти: до школи приходили відповідальні за підбір акторів, придивлялись, потім кастинг, проби…    

- Це було лише ваше бажання?

- Так, батьки не брали у цьому участі. Взагалі, мені здається, що усі доленосні зустрічі, кастинги, рішення я приймала самостійно.

 - У дворічному віці ви з батьками потрапили на Кубу. Це правда, що вашим хрещеним батьком є Фідель Кастро?

- Якщо враховувати, що він затятий комуніст та атеїст, то назвати його хрещеним батьком складно. (Сміється. - Г.Я.). У 30 років мій тато був призначений послом Радянського Союзу на Кубі (тоді ці держави товаришували), і це була моя перша подорож у цю країну. Оскільки Фідель Кастро був близьким приятелем мого батька, ми нерідко бували у нього в гостях, та й він заходив до нас. Під час таких зустрічей я сиділа у нього на колінах…

- Ви з ним ще хоч раз зустрічалися?

- Ні, відтоді я більше ніколи не була на Кубі. Ми дуже хотіли, навіть вже планували подорож. Нам було цікаво подивитися на цей чудовий «совок», який там й досі залишився, зустрітися з Фіделем. Але батько тяжко захворів, три роки лікувався, потім пішов з життя… Можливо, колись я все ж таки відвідаю Кубу з чоловіком та дітьми, але ця подорож вже не буде стосуватися Фіделя Кастро.

- Вас називають людиною-святом. Чи у повсякденному житті у вас також все святково?

- На щастя, я навчилася отримувати задоволення від кожного нового дня та радіти найменшим дрібницям, адже з них складається усе наше життя. Тому коли виходжу на сцену, не граю на публіку, а насправді так відчуваю. Якщо ж прикидатися, глядачі швидко це зрозуміють. Щастя — всередині нас, і тільки від нас залежить наш настрій. 

- Чоловік не ревнує вас до сцени?

- Зовсім ні. І ніколи не ревнував! Він завжди відправляє мене до глядачів розрядитися, тому що знає: якщо я не буду на сцені, вдома станеться вибух! (Сміється. - Г.Я.). Вадику подобається моя творчість, тому ніяких проблем не виникає.

- В одному інтерв’ю ви сказали, що чоловік ревнує вас до Сильвіо Берлусконі. Чому саме до нього?

- Я б не сказала, що ревнує, швидше, жартує. (Сміється. - Г.Я.). Близько десяти років тому я познайомилася з Сильвіо Берлусконі на президентському саміті, де я виконувала пісні італійською. Судячи з усього, я справила на нього враження, тому він  знайшов десь мій домашній номер телефону, запрошував до Італії, навіть хотів влаштувати прийом у посольстві на честь нашої другої зустрічі… Тоді ми тільки починали наші стосунки з Вадиком. Він був, м’яко кажучи, не у захваті, та зробив все, щоб я навіть не думала про цього італійця. З того часу, коли чоловік бачить його по телевізору, каже: «Дивись, твій дружок виступає!». (Сміється. - Г.Я.).

- Як ви познайомилися з чоловіком? 

- Це сталося на кораблі, під час святкування його дня народження. Я була у яскраво-червоній короткій сукні, позаду мене був красивий багряний захід сонця, вітер розвівав моє волосся… Вадик також вразив мене з першого ж погляду, але я довго не зізнавалася — хотіла здаватися неприступнішою, але довго не протрималась. Він дуже гарно залицявся та витратив на мене усі свої гроші, тому мені гріх скаржитися. (Сміється. - Г.Я.).

- Що було у ньому такого, що ви віддали перевагу саме йому і вийшли за нього заміж?

- Я вийшла заміж за свого кращого друга та вважаю, що це найрозумніший та найправильніший вчинок у моєму житті. На мій погляд, жінка повинна пов’язувати себе лише з другом, тому що зараз мені не потрібен ніхто. Вадик поєднує у собі всі ролі, які тільки може виконувати  чоловік. Я не страждаю без подружок, вечірок, не шукаю друзів для спільного відпочинку. Всі емоційні потреби повністю задовольняє мій чоловік. Крім того, він дуже турботливий. У цьому плані моїм дівчатам не пощастило. Адже знайти такого самого чоловіка, як їхній батько, буде дуже складно.    

- У вас - колекція кокошників. Хто придумує дизайн і скільки їх у вас є?

- Понад 50, і кожен з них унікальний та цінний для мене. Найважчий кокошник зроблений з монет та разом з піротехнічною установкою важить більше дванадцяти кілограмів. Є екземпляри більш легкі — з пап’є-маше або зі штучними квітами. Але найулюбленіший — це кокошник з тризубом. Як і попередні, його розробила талановитий дизайнер Ганна Бублік, разом з якою ми створюємо костюми для усіх моїх кліпів.

- Коли ви все встигаєте? Репетиції, концерти, гастролі... А вдома — ціла господарка: кури, кози... Для чого тримаєте домашніх тварин?

- У мене двоє дітей, а це найкращий стимул все встигати. Я хочу, щоб вони споживали натуральні продукти, але зовсім не впевнена, що у сирах або йогуртах з магазину справді є молоко, тому єдиний вихід — це тримати своє господарство. Діти люблять мої домашні сири, та й приємно влітку скуштувати полуницю з власного городу.

- Попри свою зайнятість, ви ще й другу дитину народили. Мабуть, чоловік переконував, що час вже йому народити сина?

- Ні, не переконував, тим більше стать дитини залежить саме від чоловіка. Тому якщо він зробив двох дівчаток, то всі питання з цього приводу — до нього! (Сміється. - Г.Я.).

P.S. 16 листопада у Львівській філармонії відбудеться концерт Олі Полякової.