Дмитро СТУПКА: «Знімали «Гвардію», а надворі – мінус 14. Але ж нашим бійцям на Донбасі не легше»

«Гвардія» — це історія про перших добровольців, які після кривавих подій на Майдані відгукнулися на заклик записатися до лав Національної гвардії України. Різні за віком, соціальним статусом, сімейним станом, вони прийшли у тренувальний табір. Тут різні, а іноді конфліктні хлопці повинні пройти школу справжнього бійця. Чи зможуть кадрові правоохоронці і новобранці, які ще вчора стояли по різні боки барикад, стати єдиною командою, здатною захистити свою країну? Одну з головних ролей зіграв внук легендарного Богдана Ступки — актор Дмитро Ступка.

— Різдво для нашої родини було завжди величним святом і обов’язково родинним, — розповів Дмитро Ступка. — Збиралися усі. Коли була жива моя прабабуся Марійка — мама дідуся Богдана, ми щороку їздили до неї. На Різдво вранці усі йшли до церкви. За столом збиралася вся родина, гостилася. Було тепло і затишно.

— Які страви готувала прабабуся?

— Усі 12 страв, як і має бути на Різдво. Бабуся старенька була, то їй допомагала татова дружина Іринка.

— А якщо Богдан Сильвестрович Ступка був зайнятий у ці дні у театрі чи, скажімо, був на зйомках?

— Якщо дідусь працював, ми все одно їхали до Львова, бо на нас чекала бабуся. Та і ми собі не уявляли Різдва, якщо не побували у цьому старовинному місті.

— Уявляю собі, як гарно колядували — дідусь, тато...

— Колядували у хаті. А я малим ще й ходив колядувати не лише до родичів і знайомих. Ми тоді колядували по всьому місту. І нас всюди пускали, давали гроші і шоколадки. Коли старшим був, колядували у Києві. Нам щедро платили. Пригадую, хтось навіть 100 гривень дав. На той час це були великі гроші.

— Про те, що ви станете колись актором, було відомо з пелюшок?

— Воно все якось само вийшло (сміється. — Г. Я.). Я ж був закулісною дитиною. Мої рідні на сцені — а я за лаштунками бавлюся. З маленької дитини брав участь у різних виставах — спочатку у масовці, навіть “світлячків” грав, потім мені доручали і другорядні ролі. Сєчін ставив виставу про Дон Кіхота, мені доручили роль Андреса. Після шостого класу я вступив до Академії мистецтв, де, окрім загальноосвітніх предметів, вивчав і театральну гру, і майстерність, і пластику-гімнастику...

— Пригадуєте, коли вас вперше вивели на сцену?

— Запам’яталася вистава, коли дідусь грав Тараса Шевченка, а я — малого Шевченка. Думаю, мені було не більше п’яти років.

— Страшно було?

— Дуже. Я думав, що взагалі не переживу цього. Але страшніше було, коли я вийшов на сцену у виставі “Майстер і Маргарита”, де зіграв маленького хлопчика, який прокидається зі сну. От я вийшов, всі на мене дивляться, на мене вся увага, я мало не заплакав. Це була моя прем’єра. Потім мене привітали, подарували морозиво.

— Прізвище Ступка відкривало перед вами усі двері?

— По-різному бувало. Прізвище може допомагати, а може, навпаки, нашкодити. Є багато заздрісних людей, які хочуть нашкодити і зробити моїй родині погано, тому і вставляють палиці у колеса.

— Те, що ви зіграли у фільмі Кшиштофа Зануссі, — дідусева заслуга?

— Це була ідея польського режисера — зняти трьох Ступок в одному фільмі. У мене там була епізодична роль. Могли навіть мене не запросити, а взяти будь-якого чужого хлопчика, який би також впорався з цією роллю. Бо у мене там навіть слів ніяких не було. Якби це була дідусева заслуга, відповідно, мені би дали роль більшу.

— Богдан Сильвестрович був вимогливим до вас — не як до онука, а як до актора?

— Завжди мені казав, щоб говорив голосніше, щоб чула гальорка. А з майстерності — нічого. Бо він не викладач. Міг дати пораду, де треба зіграти емоційніше, де голосніше. Приходив за можливості на мої вистави, міг дати зауваження чи похвалити. Але викладацької ролі на себе не брав.

— У фільмі “Гвардія” граєте одесита Дюка. На вашу думку, чому саме вам довірили цю роль?

— Зараз такий дивний час настав. Деякі канали кажуть, що прізвище Ступка у “чорному списку”. Не знаю, що кому колись зробив поганого, бо особисто я ніколи з жодним з каналів не конфліктував. Деякі канали запускають серіали, а прізвище Ступка ігнорують... Про цей проект я чув ще з квітня, на нього всі з нетерпінням чекали, бо роботи особливо зараз нема. Востаннє я знімався позаминулого літа у фільмі “Київський торт”. Півтора року працював тільки у театрі. Коли почув про “Гвардію”, прийшов на кастинг, а це така довгограюча платівка. Вона все грала, грала... Що я вже й втратив надію. На мою роль було три претенденти, але продюсери вибрали мене.

— Кажете, що деякі канали вас не хочуть запрошувати... А може, це через те, що ви зіграли в антиукраїнському фільмі?

— А до чого тут це? Ми — актори, і маємо зніматися всюди. Треба вміти зіграти різних персонажів — і добрих, і поганих. А цей фільм, про який ви кажете, був так давно. Це була моя перша кіношна роль, мені сказали, що знімаюся у повнометражному фільмі на 35-міліметрову плівку, де будуть вибухи, вій­на, кулемети. Якщо чесно, я навіть сценарію не читав. Погодився відразу, бо дуже хотів зніматися у кіно. Переживав, чи мене затвердили на зйомки у цьому фільмі. А коли затвердили, був на сьомому небі від щастя. Якщо мій батько Остап погодився зніматися, то у мене не виникло жодних сумнівів. А батько пішов у цей фільм, бо також не мав ніякої роботи. Думаю, ми з батьком потрапили у жорна історії, і нас хотіли змолоти. Я грав у цьому фільмі антиукраїнського героя, який потрапив у минуле.

Мій герой не кричав жодних антиукраїнських слів, не закликав до насильства і вбивства. Думаю, що нас деякі канали не кличуть у свої проекти не через цей фільм, а через заз­дрість. От мій дідусь постійно знімався у російських фільмах, але ж за це його не переставали запрошувати в українські картини. Закидали йому, щоправда, і за Тараса Бульбу. Ну чому, коли люди грають і маніяків, і сепаратистів — все нормально, а коли Дмитро Ступка зіграв поліцая у якомусь антиукраїнському фільмі — це вже трагедія? Чіпляються за прізвище і роздувають проблему. Якби нам дали роботу, ми б не знімалися у “чужих” фільмах. За мою роботу мені не соромно, а от сценарій фільму — питання окреме. Я тоді не думав, що у фільмі є підтекст, що хочуть показати Україну з поганого боку.

— Повернемося до нового проекту — фільму “Гвардія”. Може, пригадаєте якісь прикольні моменти під час зйомок?

— Усе тут цікаво. Але фізично зніматися дуже складно. Ми — не бійці, не підготовлені солдати, але ж хочеться зіграти у кожному кадрі якісно. І правдиво. Зйомки тривають від самого ранку і до глибокого вечора. Втомлюємося дуже. На собі доводиться носити бронежилет і незручний одяг. Доводиться бігати у повній амуніції і під БТРом лежати, коли він їде. Коли почали знімати фільм, погода на вулиці була жахлива, на градуснику мінус 14, а ми в кар’єрі: замерзали ноги-руки, не те що ходити — важко було говорити! Але, як я уявляю, як нашим бійцям на сході зараз, то наші зйомки здаються мені не такими вже й складними.

— Через те, що зайняті на зйомках, вирішили відкласти одруження з Катею?

— Ми наразі не поспішаємо. Нам і так добре. Наші батьки хочуть, щоб у нас було гучне весілля. Але зараз не той час, щоб робити пишні забави. Кохаємо одне одного. Я запропонував Каті вийти за мене, подарував їй каблучку. Вона прийняла її і погодилася стати моєю дружиною. Ми зараз разом. А печатка у паспорті — це формальність...