Передплатити Підтримати

Марія БУРМАКА: «Тато вчив мене співати, коли мені було вісім місяців»

Марія – автор десятків глибоких за змістом і легких за подачею бард-рокових хітів

Співачку Марію Бурмаку називають “дівчиною з гітарою”, адже з цим музичним інструменом вона ніколи не розлучається. Марія — автор десятків глибоких за змістом і легких за подачею бард-рокових хітів. Зараз співачка дає багато благодійних концертів для наших бійців. Про перших шанувальників творчості маленької Марічки, новий альбом, конфлікт з директором каналу М1 та чи вважає вона себе частиною шоу-бізнесу, читайте у інтерв’ю з Марією Бурмакою.

— Маріє, чи легко було “дівчині з гітарою” пробитися на вершину успіху?

— Це був шлях довжиною з життя. Першим успіхом у музичній кар’єрі можна вважати фестиваль авторської пісні “Оберіг”, потім була перемога на “Червоній руті”. Хоча у мене не було уявлення про успіх, якого я мала досягти. Навіть зараз не зовсім усвідомлюю, що має означати це слово. У моєму розумінні успіх — те, що завжди прагну якнайповніше реалізувати свої ідеї, творчі плани, залишатися вірною власним ідеалам.

Мене називають “дівчиною з гітарою”, бо йду з нею по життю, це мій інструмент. Саме під її супровід пишу пісні, даю багато акустичних концертів. Особливо, коли вони відбуваються десь у госпіталях або у військових формуваннях. Найпростіше взяти з собою гітару і дати концерт навіть у невеликому приміщенні, де не потрібно ніякого підсилення.

— Хто відкрив ваш талант? Чи підтримували батьки, коли вирішили податися у співачки?

— Тато вчив мене співати, коли мені було лише вісім місяців (усміхається. — Т. К.) Тобто він мені співав. Дуже добре пам’ятаю, як батько розучував зі мною серенаду Шуберта, а мені тоді було чотири роки. Як бачите, моїй музичній освіті велику увагу приділяли вдома. У всіх своїх починаннях завжди відчувала підтримку батьків. До того ж вони бачили у професії музиканта не лише яскраву її сторінку, а й всі складнощі й труднощі, які стоять за нею. Саме батьки мої перші шанувальники… Потім була музична школа з класу гітари, пізніше вступила до Харківського університету, навчалася на філологічному факультеті, закінчила аспірантуру. Зараз працюю викладачем у Київському університеті. Тому музика — не єдине моє захоплення.

— У вашій дискографії дванадцять альбомів. Чим особливий новий “Тінь по воді”? Як створювали цю платівку?

— Альбом випустила влітку, але у цей час брала участь у благодійних концертах. Лише тепер вирішила зробити сольний концерт і презентувати його в українських містах. Зараз кожен може знайти музику в Інтернеті. Тому писала пісні, викладала їх у мережу, де вони швидко поширювалися. Настав час, зібрала свій доробок, і видала альбом. Якоїсь концептуальної об’єднаності тут немає, але це три роки мого творчого життя. А воно було різним: любов, розставання, а ще закоханість, розчарування. Це була війна і був Майдан. За цими піснями можна відстежувати події, що відбувалися у нашій країні. У ньому є і лірично-романтичні пісні, окремі композиції звучали на Майдані. Записані відео до цього альбому будуть показані по телебаченню у Новорічну ніч.

— Кілька років тому здивували своїх шанувальників — випустили “Дитячий альбом”...

— Це одна з найважливіших речей, які я зробила. Минуло два роки, а люди мені і зараз надсилають листи з подяками за платівку. Одна мама з російськомовної родини пише, що її син вже вісім разів прослухав пісню “Розмалюємо писанку” і переписує слова. Це означає, що дитина, коли виросте, буде навчати і своїх дітей любити українські пісні.

— Ви почали писати музику на слова Шевченка. Це пов’язано з подіями в Україні чи відчули у цьому духовну потребу?

— Мої шанувальники часто запитували, чи немає у мене пісень на вірші Тараса Шевченка. Раніше їх ніколи не було, але сподіваюся, що відбудеться проект “Шевченко — Пророк”, де артисти будуть співати пісні на вірші Тараса Шевченка. Коли мені подарували гарне видання “Кобзаря”, поставила собі за мету — написати музику на вірші Шевченка. Вже створила її до кількох композицій, вони ще не виконувалися.

— В умовах війни багато хто змінив свої погляди на життя, але ви завжди були у числі тих, хто обстоював нашу Незалежність...

— Я була активною учасницею різних революційних подій. Моє серце крається, коли згадую ці болючі теми. Минув рік від подій, про які ми зараз говоримо. Тоді мільйони українців виходили на Майдан, щоб обстояти справжню, де-юре і де-факто, Незалежність України. Але ми ще не знали, які випробування нас чекають попереду. Просто так Росія не відпустить нас з-під свого впливу. Коли рік тому починався Майдан, ми пригадували Помаранчеву революцію і сподівалися, що не буде жертв. А тепер бачимо, якою дорогою ціною Україна виборює свою справжню, не бутафорну Незалежність. Про це треба пам’ятати. Всі ми повинні бути патріотами, мати Україну у своїх серцях і душах, слухати українські пісні, любити свою мову. А інакше — це боротьба з вітряками.

— Вам часто дорікали за пісню “Я втомилась від цих революцій”…

— Ніхто не дослуховував її до кінця, адже там зовсім інший сенс. “Я втомилась від цих революцій, що такими не є насправді, що такими даремно лиш звуться, я сама собі буду правда...» Саме останні слова є ключовими. Ідеться про те, що як би там не було, але ми все одно будемо боротися.

— Як оцінюєте теперішню ситуацію у музичному просторі України?

— Напевно, ви бачите, що на центральних каналах українського телебачення ще досить рідко звучить українська музика. Мабуть, це наша головна біда і проблема, а не концерт Ані Лорак. Подібна ситуація — не причина, а наслідок. У той час, коли на російських телеканалах роздають “золоті грамофони”, пісні наших артистів, номінованих на цю премію, крутяться десятки разів у телеефірах. Пробитися туди з популярною українською чи народною піснею неможливо.

Акція перед Палацом “Україна” проти виступу популярної співачки виглядає досить таки фальшиво. Давайте боротися за те, щоб був у пошані український продукт, наші артисти. Про конфлікти з Лорак вже не хочеться й говорити, думати, чому люди ідуть на такі концерти, купують дорогі квитки. Свідома частина людей насправді лишається у меншості. Люди ідуть на концерти тих виконавців, яких часто бачать по телевізору.

— У мережі активно обговорювали ваш конфлікт з директором каналу М1 Валентином Ковалем через кліпи, які входять у ротацію...

— Мені досить грубо відповів директор цього телеканалу, але ніхто не вступився за мене і не запропонував підтримки. У принципі все, що хотіла сказати, — сказала. Рада, що це набуло широкого розголосу, тому що у такій ситуації хтось мав би сказати правду. І треба говорити це вголос, незважаючи на те, що моєї музики тепер ніколи не буде на М1. Я не звикла, щоб мене ображали, принижували і плювали в обличчя та говорили, що на каналі падає “телесмотрение”, коли крутять українські пісні.

Дуже люблю книгу Кін Кізі “Політ над гніздом зозулі”. Там є такий момент, коли головний герой намагається вирвати арматуру з бетонної підлоги, і всі розуміють, що у нього не вийде це зробити, але він спробував. Завжди треба хотіти щось змінити на краще. Якби я це не сказала, мені було б соромно. Настав такий час, що не хочу і не можу мовчати. А як воно озветься, хто і як до цього поставиться, чи матиме воно наслідки, я не переймаюся. У цій ситуації було аморально дорікати українським музикантам, що вони не знімають дорогих кліпів, у той час, коли, наприклад, гурт “Антитіла” з лідером Тарасом Тополею збирають мільйони коштів для наших солдатів. От що роблять зараз українські музиканти. А на каналі М1 у цей час крутять російськомовні пісні. Мені боляче, що на українському каналі не звучить наша музика у той час, коли наші хлопці захищають рідну землю під артобстрілами “Градів”.

— Вважаєте себе частиною шоу-бізнесу?

— Оскільки частина моєї роботи — концертна діяльність, а це частина шоу-бізнесу, то по-іншому ніяк не назвеш. Даю багато благодійних концертів, але не можу, щоб вони були всі такими. Виробництво музичного продукту, запис пісень потребує фінансових вкладень, які я повинна сама заробити, їх мені ніхто не дає. Ми звикли, що український шоу-бізнес орієнтований тільки на попсу чи щось масове і невибагливе. А Стінг — це частина шоу-бізнесу? Нора Джонс? Це частина індустрії своїх країн, і я теж.

— Ви потрапили у рейтинг 100 найвпливовіших жінок України. Чи було це для вас несподіванкою?

— Так, дотепер у жодні рейтинги не потрапляла. Але це ні на що не впливає у глобальному сенсі.

— Ваша донька Ярина не хотіла піти маминим шляхом і стати музикантом?

— Вона вчиться в Інституті журналістики. Дуже гарно грає на гітарі, співає, отримала хорошу музичну освіту. Тому, можна сказати, іде моїм шляхом, адже у мене теж гуманітарна освіта, закінчений університет, і я реалізую себе у різних сферах.

Довідка «ВЗ»

Марія Бурмака — українська співачка, народна артистка України, кандидат філологічних наук. Народилася 1970 року у Харкові. Кар’єра співачки стартувала після перемоги на «Червоній руті» 1989 року.

У різний час працювала на багатьох українських телеканалах. Вела авторську рубрику «Музика сніданку» на каналі «1+1», а також була ведучою проекту «Музика для дорослих з Марією Бурмакою» на каналі ТВі. У дискографії співачки — 12 альбомів. Виховує доньку Ярину, живе у Києві.