Передплата 2024 ВЗ

«Зрозуміла, що невипадково ношу прізвище Родіна»

Чому фотомодель і актриса Тетяна Родіна переписала свою національність з росіянки на українку

Одним розчерком кулькової ручки колишня луганчанка Тетяна Родіна, яка живе в Америці і робить там кар’єру моделі і кіноакторки, «вписала» своє прізвище в українські стрічки новин.

«Винуватцем» такої популярності стало зізнання Тетяни у Facebook про те, як зі стовідсоткової росіянки стала затятою українкою. Навіть національність у свідоцтві про народження змінила.

«Всю жизнь с гордостью заявляла, что я русская, просто родилась на Украине и прожила там 37 лет, — написала Тетяна Родіна на своїй сторінці у Facebook. — Не учила украинский в школе, так как детей военных освобождали от изучения национального языка. Поэтому сейчас я, как собака: всё понимаю, но сказать не могу! К своему стыду говорю на украинском в 10 раз хуже, чем на английском (хотя пытаюсь). В одном из своих интервью как-то сказала, что Украина мне ничего не дала. Теперь вижу, как ошибалась. Она мне дала ВСЁ!!! Дом, друзей, семью, карьеру.

Она дала мне понять, что значит РОДИНА, и что я не случайно ношу такую же фамилию!!! Что за свою Родину надо бороться!!! Когда людям не нравятся их имена и фамилии, данные родителями, достигнув совершеннолетия, они могут их поменять. Думаю, я достигла того возраста, чтобы поменять свою национальность».

— Ваше рішення було раптовим поривом, чи йшли до цього поступово? — запитую Тетяну Родіну.

— Почалося усе з Майдану. Люди вийшли на вулиці, протестуючи проти режиму, який інакше ніж бандитським не назвеш. Соромно було зізнаватися, що у моїй країні президентом є людина з двома судимостями, яка безбожно грабує і знищує цю країну. Коли почалися криваві події на Майдані, було нестерпно боляче. Дивилася ролики, які очевидці викладали в YouTube, фільми про «Небесну сотню» і плакала.

Раніше вважала, що наша молодь — нікчемна, що, крім комп’ютера і розпивання пива у підворіттях, її більше нічого не цікавить. Але Майдан показав, на які подвиги здатні ці молоді люди, як готові жертвувати собою заради свободи і справедливості. «Боже, — подумала, — це ж моя країна, мій народ! Вони готові загинути за свою землю». В мені все вибухнуло, було нереальне відчуття гордості. Коли висловлювала свою точку зору і підтримувала Майдан, як тільки мене не називали: зрадницею, фашисткою, бандерівкою. Писали: «Таня, как ты можешь?! Ты же из Луганска!».

Останньою краплею було, коли дізналася, що моє рідне місто знищують найманці, які приходять з Росії і яким Росія поставляє зброю.

Зараз «живу» у Facebook, в Інтернеті, щоб знати, що відбувається. Зв’язок з рідними обірвався. Не можу їм зателефонувати, бо немає світла і їм ніде зарядити мобільні телефони, немає можливості вийти в Інтернет. Тримаю зв’язок з друзями, сусідами, які можуть хоч щось розповісти про моїх рідних. Останнє, що знаю, — моя мама і брат ночують у підвалі продуктового магазину, рятуючись від обстрілів.

Коли дізналася про ці жахіття і звірства, які відбуваються на моїй землі за участі і підтримки путінської Росії, сказала: не хочу бути росіянкою! Хоча розумію, що не всі росіяни погані. Є адекватні люди, які засуджують політику Путіна.

— Серед ваших знайомих, друзів знайшлися такі, які не зрозуміли вас, засудили?

— Друзі — ні. Навіть ті, які, можливо, і були незгідні, змовчали. А ось багато чужих людей закидали мені, що роблю це заради піару. Не стала з ними сперечатися, бо це безглуздо. Я живу в Америці, будую кар’єру кіноактриси, і піаритися на Україні, де не планую ні кар’єри, ні бізнесу, для мене немає жодного сенсу.

Писали, що я зрадниця, проститутка, у тому плані, що була росіянкою, а стала українкою. Мовляв, якби завтра німці прийшли, переписалася б на німкеню. Відверті прокльони писали. Хоча людей, які мене підтримали, було у десятки разів більше. Особливо з Західної України.

Отримала стільки запрошень у гості, що, мабуть, і місяця не вистачить, аби до кожного, хто мене запросив, зайти. Дуже багато слів підтримки, захоплення. Хоча не вважаю, що зробила щось особливе, і здивована, що це отримало такий розголос. У мене навіть послідовники з’явилися. Один чоловік надіслав мені фото свого свідоцтва про народження. Мовляв, я теж росіянин, але хочу бути українцем.

— Які емоції викликає у вас так звана творча інтелігенція, яка навіть після кривавих подій на Донбасі і трагедії з «Боїнгом» продовжує виступати на підтанцьовці у Путіна — підписує листи на його підтримку, дозволяє собі божевільні висловлювання на адресу України й українців?

— Продажні російські ЗМІ зіграли у цьому плані свою брудну і підлу роль. На знімальному майданчику зустрілася з однією російською актрисою (не називатиму її прізвища). У неї подруга, з якою вони разом навчалися, — журналістка. Причому досить відома. Якось вони розмовляли, і ця журналістка прямо заявила: «Я працюю проституткою у Путіна — писатиму і говоритиму те, що мені скажуть». Тих, хто робить такі речі, розуміючи наслідки своєї брехні, людьми не назвеш. Те саме — з артистами. У нас же теж на виборах видно, хто є хто: спочатку за одних співають, потім за інших. Ці люди або не розуміють, що роблять, бо їм зас...ли голови. Або роблять це зі шкурницьких інтересів — за гроші. Але не всі такі. Олег Басилашвілі, Лія Ахеджакова, Андрій Макаревич...

І в Росії є адекватні люди, які не бояться, що їм закриють рота, що їх вб’ють, що у них не буде більше концертів, виступів, зйомок. Це сильні люди, для яких слова «честь» і «справедливість» не порожні звуки, а гроші — не найголовніше у житті. Таких людей поважаю. А тих, які носяться з портретами Путіна, підписують підлабузницькі листи, мені шкода. Таких людей ставлю на одну сходинку з тими, хто колись молився на Сталіна. Його вважали великим вождем, рятівником ледь не всього світу. А потім з’ясувалося, що це — тиран, який знищив інтелігенцію, згноїв у таборах найсвітліші голови. Можливо, рано чи пізно прозріють і ті, хто боготворить Путіна.

— Чимало західних акторів, музикантів публічно висловили свою підтримку Україні. Чи відчувається така солідарність серед пересічних американців?

— Люди співчувають, цікавляться, запитують, що і як. Але не скажу, що для них це — на першому місці, що про це постійно говорять. Вони дивляться новини, і для них — це щось, що далеко. Це те саме, що було, наприклад, під час чеченської війни. Коли бомбили Чечню, ми розуміли, що це війна, що це страшно. Але не усвідомлювали, наскільки страшно, поки війна не прийшла до нас.

- На своїй сторінці у Facebook ви написали, що лише зараз вивчили український гімн. Відчуття себе українкою надихнуло?

— Я народилася і 18 років прожила у Радянському Союзі. Але навіть коли Україна стала незалежною, особливо не утруднювала себе вивченням українського гімну. Навіть були такі моменти, що посміювалася: що це, мовляв, за гімн, який починається зі слів «Ще не вмерла Україна...»? Мовляв, уже вмирає, але ще не вмерла. А потім мені стало реально соромно, що, проживши в Україні 20 років, не знаю державного гімну. Відкрила Інтернет, почала по кілька разів перечитувати слова, аби запам’ятати. З мелодією проблем не було, бо захоплююся співом (Тетяна Родіна брала участь у талант-шоу «Х-фактор». — «ВЗ»).

— Готові повернутися в Україну?

— Жити, напевне, вже не повернуся. Тут у мене — новий дім, тут почала будувати свою кар’єру, займатися тим, про що все життя мріяла, — кіно. Потихеньку, зі скрипом, але все-таки пробиваюся у кіношне середо­вище. Мені усе це дуже подобається, і, напевне, залишуся тут, в Америці. Але дуже хотіла б приїхати в Україну у гості. І побачити її іншою. Коли бачиш, що відбувається зараз, таке враження, що за великим рахунком нічого не змінилося. Думаю, новому президентові треба, як мітлою, вимести усіх у верхівці, і набрати зовсім інших гравців. Бо наш політикум при владі нагадує мені колоду карт. Як не тасуй, а карти все ті ж залишаються. Тільки козирі змінюються.

Подивіться: Єфремов, людина, яка, по суті, принесла війну у Луганськ (нічого цього б не було, якби не сепаратистські заклики: «давайте відокремимося», «будемо частиною Російської Федерації»), сьогодні чудово почувається у Києві. Ті, хто закликали до сепаратизму, розмахували російськими триколорами, зараз вільно розгулюють Києвом, відпочивають, смажать шашлики і навіть у Верховній Раді сидять. Бачачи усе це, люди запитують: «А за що ж ми боролися?». Дуже боюся, щоб усе те, за що українці гинули на Майдані і продовжують гинути у нинішній війні, не було даремним, щоб це не перетворилося на безглузді смерті сотень і тисяч людей.

— 18-річний син, який живе з вами в Америці, теж активно цікавиться Україною?

— Він навчається у коледжі, працює. До війни часто літав в Україну. Там — друзі, родичі наші залишилися. Син переживає, підтримує Україну з юнацьким максималізмом: зараз, мовляв, полечу туди і буду наводити порядок. Його бісить, що знищується наше рідне місто, яке ніяк не можуть визволити. Те, що читаємо в Інтернеті, часто у голові не вкладається. Коли російські бойовики і військові, наприклад, обстрілюють наші війська, а наші хлопці не захищаються. Їх просто розстрілюють. Я цього не розумію: чи це бездарне командування, чи що? Чому бойовики так просто розстрілюють наші військові колони, пости, літаки? Син теж через це обурюється. Навіть рвався в Україну — воювати.

— Якби ви залишилися в Україні, і вашому сину прийшла повістка, відпустили б його?

— У нього бажання вступити в американську армію. Чи відпустила б на Донбас, не знаю. Якби була впевнена, що його забирають у спецгрупу, яка буде добре обмундирована і навчена, напевне, відпустила б. А якщо хлопців кидають як гарматне м’ясо, у них стріляють, а вони навіть не зможуть відстрілюватися, якщо у них немає елементарного, навіть бронежилетів — це неприпустимо. Розумію тих матерів, які лягають на рейки, перекривають автошляхи, аби їхніх дітей не везли гарматним м’ясом на Донбас. Так війна не ведеться. І так війни не виграють.

— Чим займаєтеся у вільний від зйомок час?

— Працюю моделлю — знімаюся для каталогів, у рекламі. Серйозно зайнялася танцями (танцювала і раніше, але професійно цим не займалася) — виступаємо з колективом. На більше часу не залишається. Зараз, коли розмовляємо з вами, у мене на годиннику — о пів на п’яту ранку. О шостій вже маю бути на зйомках. Часто буває так, що їду з самого ранку, а повертаюся додому о дванадцятій ночі.

— У такому ритмі вам вдається у свої 41 виглядати максимум на 30-ть. У чому секрет?

— По-перше, мабуть, гени. А по-друге — здоровий спосіб життя. Ніколи не курила (жодної затяжки) і не збираюся. Дуже рідко вживаю алкоголь, зовсім мало. Та й то — лише вино, легкі коктейлі. Стараюся висипатися. І стежу за своїм харчуванням — лише здорова їжа: більше овочів, фруктів, ніякого фаст-фуду.

З досьє «ВЗ»

Тетяна Родіна — фотомодель, акторка, бізнес-леді. Народилася 1973 року в Луганську. Вищу освіту здобула у Луганському державному педагогічному університеті (нині ЛНУ імені Тараса Шевченка), закінчивши факультет музичного мистецтва.

Учасниця багатьох конкурсів краси: від «Міс Україна» до «Місіс світу» (97-го отримала титул віце-місіс). Заснувала й очолювала модельне агентство «Королева» у Луганську.

Нині живе і працює у США. Знімається у кіно, рекламі, бере участь у показах мод. На знімальному майданчику працювала з такими іменитими акторами, як Леонардо Ді Капріо, Камерон Діаз, Кевін Бейкон, Майкл Емерсон, Джеймі Фокс.

Схожі новини