Передплатити Підтримати

Марія Бурмака: «Ніколи не думала, що мене так чекатимуть на сході України»

Співачка Марія Бурмака не потребує особливого представлення у Львові – тут її вже давно знають і люблять

Однак чекати артистку з найближчими концертами у Західній Україні не варто — Бурмака зараз дивиться лише на схід. Нещодавно артистка повернулася із благодійного туру на підтримку українських військових, які перебувають у зоні АТО. Співачку вразило те, з якою великою надією учасники бойових дій чекали на українських музикантів... Про музику під час війни, колег-українофобів, і, звісно ж, про кохання, — у розмові «ВЗ» зі співачкою та музикантом Марією Бурмакою.

- Маріє, ви нещодавно повернулися зі сходу країни, де виступали з благодійними концертами. Чи не було страшно?

— Тур під назвою «Підтримай своїх» на підтримку українських військових, які зараз перебувають в зоні АТО, започаткував продюсер Віталій Пастух. Скажу чесно, багато музикантів хотіли допомогти, але боялися їхати. Це зрозуміло, адже музиканти — не бійці. Однак тур минув у чудовій атмосфері, і на цьому не зупиниться. Організатори співпрацюють із Міністерством оборони України і забезпечують разом з військовими усі заходи безпеки.

Я була учасницею концерту для військових у штабі АТО та у місті Ізюмі, який входить у прифронтову зону. Перед поїздкою трохи боялася, але не так за свою безпеку, як за провокації, які могли трапитися з нами в дорозі. Та все ж таки наважилася і поїхала, адже люди дуже чекали нас. Ніколи не думала, що мене так чекатимуть на сході, адже завжди моя музика була більш популярна на заході України.

— Близькість війни, напевно, відчувалася у повітрі...

Так. В Ізюмі навіть серед білого дня вулиці були порожніми, однак на концерт прийшло дуже багато людей. Пізніше місцеві мешканці підходили до нас і казали: «Ви нам привезли мир». А вже під час виступу у штабі АТО ми зустріли багато військових, старших і молодших. У їхніх очах читалися рішучість і сила, попри те, що всі навколо відчували, як близько до нас війна. Це був дуже зворушливий концерт: я акомпанувала на гітарі, а хлопці підспівували. Коли поверталася додому, була дуже щаслива, що таки наважилась поїхати. Тепер з гордістю можу сказати, що не належу до «диванної сотні» (сміється). Більше того, чим раз більше музикантів зголошуються їхати на схід, аби підтримати наших військових. Отож це був точно не останній концертний тур «Підтримай своїх».

— Є й така думка: якщо схід не хоче бути Україною, то для чого за нього боротися...

— Ніколи не погоджусь з тими, хто каже, що схід — це не Україна. Те, що я побачила на Слобожанщині, абсолютно руйнує будь-які міфи — ці люди асоціюють себе тільки з Україною. Ви б бачили, з якою надією в очах вони чекали нас, з якою щирістю казали «Слава Україні! Героям слава!» і співали гімн. Донбас — це теж Україна. Я це побачила на власні очі. Не знаю, як там у Слов’янську і Краматорську, рано чи пізно поїду й туди. Я — народна артистка, тому повинна бути з народом.

— Ви були активною під час Помаранчевої революції, потім днювали і ночували на Майдані, тепер їздите з концертами до військових. Чи це не втомлює?

— Я вирішила розділити долю свого народу: от є Україна, є я — це мій народ, і я його частина. Є такі процеси, які перевіряють нас на совість і на розуміння принципів добра і зла. Тому у мене ніколи не виникало питання, де я повинна бути у цей момент. Штурмували Майдан, і мені стало про це відомо — я встала о 5-й ранку і поїхала. Поїхала не як музикант чи громадська діячка, а як небайдужа людина. На фронт, правду кажучи, вже так просто не зберешся і не поїдеш — тут потрібна чітка організація, аби не нашкодити військовим. Усе-таки ми перебуваємо у стані війни.

Я послідовна у своє­му житті: виступ на фестивалі «Червона рута» у 1989 році, студентське голодування під час Революції на граніті, Помаранчева революція, Майдан... За увесь цей час, здається, я нікого не здивувала своїми діями.

— Як ставитесь до колег по цеху, які займають відверто антиукраїнську позицію?

— Не люблю давати оцінку ні як людина, ні тим більше як музикант. Однак деякі речі мені здаються не те що неправильними, а навіть аморальними, особливо, коли вбивають наших людей. Але — не суди і не судимий будеш. Кожен повинен діяти згідно зі своєю совістю. Не знаю, що діється у головах цих людей, що керує ними, чому вони роблять так — Бог їм суддя. Бог все бачить.

— Що дієвіше — заборонити в’їзд артистам-українофобам чи оголосити бойкот?

— Я вважаю, що бойкот — це найбільш дієва річ. Не буде людей — не буде проданих квитків, не буде концертів. Кожен артист повинен заробляти кошти, аби рухатися далі, записувати нові пісні та альбоми, тому своє слово повинні сказати люди. В Україні ми спостерігаємо, коли на барикадах кричать одне, а потім у квітні приїжд­жає одіозний російський артист і збирає повний зал у палаці «Україна». Люди повинні демонструвати своє ставлення до артистів, які відповідають за те, що роблять і говорять. Людям повинно бути соромно слухати музикантів, які підтримують дії держави, яка вбиває наших хлопців.

— Як знаходите у собі сили, як жінка і музикант, боротися з негативними емоціями, не опускати рук і вірити у краще?

— Мене часто запитують, як вдається знаходити сили... Та ніяк. У час, коли молодих хлопців мобілізують до армії, і з кожним днем їх стає все більше і більше, і серце плаче, і душа кров’ю обливається, — треба просто жити далі. Інакше для чого це все? Скажу відверто, мене рятує творчість. От саме зараз пишу музику на слова Тараса Шевченка. 25 років не могла цього зробити, а зараз взялася за музику до вірша «Мені однаково». Увесь біль, усі емоції я виливаю у творчість. Сили завжди додає якась дія, а сидіти вдома і лише боятися — не буде ні людям допомоги, ні собі. Якщо не знаєте, як допомогти, можете в один день просто встати з дивана, піти в госпіталь і допомогти пораненим солдатам.

— Попри ці всі події, ви встигли випустити кілька нових відео, записати новий альбом і взяти участь у кількох благодійних концертах...

— Коли у квітні нарешті наважилася випустити альбом «Тінь по воді», мене переслідувало відчуття невідомості завтрашнього дня. Тому подумала, що треба це зробити саме зараз. До альбому також увійшло багато пісень, написаних раніше.

Також вдалося зняти кліп на пісню «Місто ангелів і дощів» у Парижі. Режисером кліпу став чоловік відомої ведучої Соломії Вітвіцької Влад Кочетков. Це відео — це щось дуже про мене, щось дуже ніжне і ліричне, щось про справжні почуття. У той же час у приміщенні Українського культурно-інформаційного центру при посольстві України у Франції відбувся благодійний концерт. Зібрані кошти передали до Міжнародного благодійного фонду «Таблеточки» — для потреб Центру дитячої гематології на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні Охматдит.

Відео на пісню «Тінь по воді» знімали разом з Русланом Горуєм у Михайлівському монастирі. Ця пісня вкотре нам нагадує, що ми повинні діяти так, як нам совість каже. Ви знаєте, найбільше сили дає любов і людина, яка є поруч. І щасливі ті, у кого така людина є. Щасливі ті, хто знає, що його любитимуть будь-яким. Щасливі ті, які кожного дня ризикують життям, але знають, що вдома їх чекають і люблять. Раніше ми дивилися на війну збоку — у фільмах, в літературі, а тепер бачимо це наживо... Треба жити кожним днем, не зупинятися і постійно щось робити.

— Ви сказали, що важливо мати особливу людину у своєму житті, яка додає сил і натхнення. Поруч з вами є така людина?

— Якби мене зараз попросили написати статус у “ВКонтакте” чи Фейсбуці, я б написала «Все складно». Любов не надихає, надихає все те, що є довкола. Любов просто додає сил і дає відчуття безпеки. Я дуже сподіваюся, що у майбутньому таке відчуття безпеки буде і в мене.

- У вашому репертуарі багато сумних пісень про нещасливе кохання...

— Не скажу, що в мене їх аж так багато. Тут суть в іншому — хто слухає, той чує щось своє. От, до прикладу, пісня «Не забувається любов» не про те, що коханий пішов, а про те, що кохання завжди живе. Мені неодноразово казали, що пісня «Не бійся жити» повертала людей до життя. Також маю в репертуа­рі багато пісень патріотичного характеру. Кожна людина знаходить свою пісню. Це залежить від того, в якому емоційному стані вона перебуває.

У моєму житті щасливого кохання було значно більше, ніж нещасливого, а кохання без відповіді не було майже ніколи. Тому усім раджу не припиняти вірити у любов, адже саме вона дає життя і дарує віру.

Довідка «ВЗ»

Марія Бурмака — українська співачка, народна артистка України, кандидат філологічних наук. Народилася 1970 року у Харкові. Кар’єра співачки стартувала після перемоги на «Червоній руті» 1989 року.

У різний час працювала на багатьох українських телеканалах. Вела авторську рубрику «Музика сніданку» на каналі «1+1», а також була ведучою проекту «Музика для дорослих з Марією Бурмакою» на каналі ТВі. У дискографії співачки — 12 альбомів. Виховує доньку Ярину, живе у Києві.