Передплата 2024 «Добра кухня»

Лариса КАДОЧНИКОВА: «Через Іллєнка я пішла зі «Современника», а він повівся зі мною несправедливо»

Ексклюзивне інтерв’ю журналіста «ВЗ» з народною артисткою України про творчість і особисте життя

Лариса Кадочникова зіграла понад 35 ролей. Та найважливішою і найзірковішою для неї стала Марічка у фільмі Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Стрічку, яка від дня виходу на екрани здобула 101 нагороду, цього року включили у ретроспективу українських фільмів на ІV Одеському міжнародному кінофестивалі. Представляти картину пані Лариса приїхала зі своїм чоловіком — колишнім директором драматичного театру імені Лесі Українки Михайлом Саранчуком. Попри те, що пан Михайло не відходив від нас ані на крок, Лариса Валентинівна, не соромлячись, розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ” про зйомки фільму “Тіні забутих предків”, роман з відомим художником Іллею Глазуновим, шлюб з Юрієм Іллєнком і поділилася секретами “домашньої” косметології.

- На ІV Одеському міжнародному кінофестивалі ви представляли картину “Тіні забутих предків”, у якій в юному віці зіграли головну роль. Минуло стільки років, а фільм далі популярний і його показують на кінофестивалях. У чому секрет популярності?

— Тут нема жодної таємниці, бо успіх фільму завжди залежить від сценарію. Це класика, геніальний твір Коцюбинського, крім того, зібралася група однодумців — талановитих людей, які захотіли зробити справжнє кіно: режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художник Юрій Якутович, який шалено любив Карпати, актор Іван Миколайчук, який виріс там і якого Бог створив саме для цієї картини. Можливо, ще й через те, що фільм аполітичний, про щире кохання. Недаремно один французький журнал писав, що це фільм про гуцульських Ромео і Джульєтту.

- Знаю, коли знімали фільм, в Івана Миколайчука були закохані всі дівчата з усіх навколишніх сіл. А ви?

— Неможливо, щоб такої краси герой міг не подобатися, інакше ми би не могли зіграти Ромео і Джульєтту. Але я тоді була дружиною Юрія Іллєнка, наші стосунки були настільки міцними, що, крім симпатії і поваги до Івана Миколайчука, у мене інших почуттів не було.

- На той час, коли ви знімалися у “Тінях...”, вам треба було піти з “Современника”, у якому працювали. Як зважилися звільнитися з театру такого високого рангу?

— Великий вплив мав на мене мій чоловік Юрій Іллєнко. Він настільки хотів, щоб я переїхала з Москви в Україну, що я піддалася його вмовлянням. З ВГІКу у цей театр не брали, тільки з Мхатівського училища. Туди потрапили лише дві особи — я і Людмила Гурченко. Коли мене взяли у “Современник” до Єфремова, зрозуміла, що виграла лотерейний квиток. Моя мама (актриса Ніна Алисова. Зіграла маму Івана Миколайчука у “Тінях...”. — Г.Я.) була на сьомому небі від щастя, бо я не пішла у кінематограф, а — на сцену. А Єфремов був шокований, коли дізнався, що звільняюся. Він навіть не знав, хто такий Параджанов.

- Стільки років минуло від зйомок фільму. Ви коли востаннє навідувалися у Криворівню?

— Ой, я там не була дуже давно. Мене постійно туди тягне, та часу завжди бракує. Це такий край чудовий, там живуть милі люди. Я й досі пам’ятаю, коли я, москвичка, йду селом, а зі мною всі вітаються. Усміхаються. Не могла зрозуміти, звідки вони мене знають? Вони не говорили, а співали: “Добрий день” — така мелодійна їхня мова. Я не розуміла значення слів, але слухати їх могла годинами — такої гарної мови не має більше жоден народ. Люди у Криворівні дуже щиро ставилися до нашої знімальної групи.

- Знаю, вас запрошували у Голлівуд. Але ви не поїхали. Чому?

— Я тоді навчалася в інституті. Приїхали представники і мене відразу запросили і пропонували підписати контракт на сім років. Треба було кидати навчання. Не наважилася. Можливо, зараз би вчинила по-іншому. Потім мене викликали у деканат і пояснили: якщо буду далі мріяти про Голлівуд, мене відрахують з інституту.

- Те, що ви стали актрисою, заслуга вашої мами? Чи ви свідомо вибрали собі таку життєву дорогу?

— Мама категорично була проти. Вона знала, як важко бути актрисою — нескінченна відсутність грошей, а робота забирала море часу, тож готувати-прати і займатися вихованням дітей нема можливості. Її ніколи не було вдома. Мама розуміла, що з моїм здоров’ям — я часто хворіла, була така худа — не витримаю такого навантаження. Крім того, я була закомплексованою: вважала себе негарною і була страшенно сором’язливою. Я мріяла стати балериною. Привели мене до лікаря, вона подивилася і каже: “Та ви що, вона на першому ж занятті впаде і помре!”.

- У вас був шалений роман з відомим художником Іллею Глазуновим. Вас не зупиняло, що він був одружений?

— Нас познайомила його дружина. Вона сказала, що Ілля буде малювати мій портрет. Вона сама шукала для нього унікальні обличчя. Я стала його музою. Не жінкою, а саме музою. Ілля був генієм, а геніям можна все. Я тоді ще була дитиною, не до кінця розуміла — що можна, а чого ні.

- Сподівалися, що він покличе вас заміж?

— Якщо людина кохає, сподівається, що і вона має бути щасливою. Я ж не хотіла бути коханкою, мріяла бути коханою на все життя. Це не надія була, а мрія! На нашому романі треба було ставити крапку, бо ми не одружувалися, а навпаки, терзали одне одного. Він приїжджав на знімальні майданчики, ревнував мене... Я сиділа на парі в інституті, Глазунов міг прийти і при всіх забрати мене з занять. Він був деспотичною людиною. Я хворобливо перенесла наш розрив.

- А потім з’явився Юрій Іллєнко?

— Ми разом вчилися. Він — на операторському. Молоді хлопці, вічно закохані... Це був мій рівень.

- І ви прожили з Іллєнком 18 років...

— Так. Коли я працювала у “Современнике”, він шалено ревнував, тому й хотів будь-якою ціною забрати мене в Україну. А коли я знімалася у його фільмах, він вже перейшов стадію “хлопчика”, став режисером. Це вже інша професія, вже він вибирав, хто у нього зніматиметься. Юра був розумним і красивим, мав ім’я і перейшов рівень Глазунова. З часом мій добрий Юра став жорстоким. Зійшов на Олімп, бо на екрани вийшов “Білий птах з чорною ознакою”, який отримав визнання і море премій.

- А ви його ревнували?

— Майже ні. Він був настільки завантажений роботою, що для “стрибків у гречку” часу не залишалося. Коли приїжджали до нас у гості його родичі, він казав: “Зупиніть Ларису. Вона ревнує мене до чайника”. Він усе вигадував, батьки його дивувалися. А потім настав кризовий період, коли група талановитих режисерів збиралася на кіностудії і почала зловживати алкогольними напоями. У це товариство, крім Юрія Іллєнка, входив Іван Миколайчук, Кость Степанков, Леонід Осика... Брондуков почав їздити до Москви на зйомки, тому й відколовся від них. Серцевиною цієї компанії був Параджанов. Хоча сам не пив. Ніколи! Як це роблять східні люди — частують, а самі не вживають. Коли я почала зніматися за кордоном у польському фільмі, братам Вадиму і Михайлові Іллєнкам казала, що у Юрія зараз криза. Просила, щоб телефонували йому, не залишали на самоті. Бо він у важкому психологічному стані. Але вони не виконали мого прохання. Кожен жив своїм життям. Криза у творчості та у наших стосунках і призвела до розлучення.

- Хто першим вирішив, що на стосунках треба ставити крапку?

— Двоє. Дійшло між нами до таких конфліктів, що ми не могли навіть спілкуватися. Картина “Мріяти і жити” зараз має успіх, а тоді це був провал Юрія Іллєнка. Він тяжко пережив. Тоді від зйомок у цьому фільмі відмовився Іван Миколайчук, сказавши, що у “цьому барахлі зніматися не буде”! Мені він не пропонував зніматися у фільмі, бо шукав молодих актрис на головну роль. Ми розійшлися жорстоко, пізніше навіть не віталися. Через нього я колись покинула “Современник”, а він повівся зі мною несправедливо!

- Кому залишилося помешкання, у якому ви жили з Іллєнком?

— Це була мамина квартира. Тепер там живе донька брата мого колишнього чоловіка. Я звідти нічого не взяла — тільки особисті речі.

- Потім вашим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук. Як він вам запропонував вийти за нього заміж?

— У нас постійно змінювалися головні режисери, директори. Це — нескінченний потік керівного складу. Прийшов черговий директор. Я ніколи не ходжу до начальства, вічно у мене якісь образи, бо те, чого я хочу, мені не дають. У момент кризи він і з’явився у театрі. Мені було на той час 42-43 роки. Відтоді все зав’язалося. Не можу сказати, що між нами не було конфліктів. Але Міша — розумний чоловік, турбується про мене.

- Він красиво до вас залицявся?

— А вони всі спочатку гарно залицяються. Михайло був одруженим. У нього є донька, яку Міша без пам’яті любить. Вони спілкуються по сто разів на день. Мене такі стосунки між батьком і донькою не дратують, бо тішуся, що, попри те, що у її батька інша дружина, — вони не втратили ось цього родинного зв’язку.

- Які стосунки між вами і донькою вашого чоловіка?

— Теплі. Вона знає, що її татові добре. Я Мішу беру зі собою на всі фестивалі, ми всюди завжди разом, як нитка з голкою. Між нами нормальні людські стосунки.

- А яка ви господиня?

— Жахлива! Я нічого не готую. Готує мій чоловік. Але це не означає, що він займає “посаду” хатньої робітниці. Ми часто обідаємо у Будинку кіно, у театрі. Для нас нема проблем, де поїсти. Головне, що ми добре харчуємося. Квартира у нас маленька, а я ще й малюю, помешкання забите картинами

- Свої роботи виставляєте?

— Постійно. Недавно була виставка моїх творів у Щепкінському музеї у Москві і мій творчий вечір. Ці картини наразі залишилися там. А потім я свої роботи повезу на Далекий Схід на фестиваль “Амурська осінь”. Після цього мої роботи побачать у Києві в Українському центрі.

- Вам чоловік часто дарує квіти?

— Міша, ти мені часто даруєш квіти (звертається до чоловіка, який протягом інтерв’ю сидів поруч з нами. — Г.Я.)? Я вже й забула, коли востаннє дарував квіти (сміється. — Г.Я.). А на день народження він постійно запитує, що мені потрібно. Ми йдемо разом, і він купує те, що я хочу. Період “шмаття” минув, я усе це давно пережила. Минули ті часи, коли одяг був у дефіциті. Тепер у мене море одягу і взуття, яких ще жодного разу не одягала.

- Вам уже далеко за... А виглядаєте дуже добре. У чому секрет вашої молодості?

— Щоранку роблю маску з домашнього сиру. Сир і сметана — тільки з базару. До цього додаю оливкову олію і будь-які фрукти. Збиваю і накладаю суміш на обличчя на 20 хвилин. А весною збираю бузок, складаю у морозильну камеру, заливши його водою. Цим льодом з бузком роблю масаж рук і обличчя. Такі маски зволожують і призупиняють старіння шкіри. Роблю це щодня, незалежно від свят і вихідних днів. Не ходжу у косметичні салони.

- Якому одягу надаєте перевагу — класичний стиль, романтичний?

— Люблю, щоб одяг був максимально комфортним, тому перевагу надаю брючним костюмам. Якщо спідниця — то має бути довга, ідеально “сидіти”. І взуття на підборах. Не люблю головних уборів, навіть взимку. Якщо дуже холодно, одягаю кепку.

Фото з родинного архіву Лариси Кадочникової. Одеса.