Марат БАШАРОВ: «Незручно ходити у спідниці – задуває вітром»

- Трохи дивно вас бачити у жіночій ролі...

— Довго добирали образ. Приміряли майже 30 перук. Не могли ніяк підібрати колір “до лиця”. Але, все вийшло чудово. Взагалі, у нас зараз продюсерське кіно: що нам, акторам, кажуть робити — те ми й робимо.

- Вам сподобалося “бути жінкою”?

— Зйомки серіалу «Думай як жінка» тривали п’ять місяців. Увесь цей час мені довелося ходити у жіночій сукні, на підборах і з макіяжем. Незручно ходити у спідниці — задуває вітром (сміється. — Г. Я.). Нормально на стілець сісти не можна, як і не можна вільно розвалитися у кріслі. Не можу зрозуміти, як жінки ходять з такими довжелезними нігтями?! Це якийсь жах! Зі столу по-людськи нічого не можна взяти — ці нігті постійно за щось чіпляються, якщо почухав ногу, колготки відразу ж порвалися... Складно все це!

- Хто у сім’ї має бути лідером — жінка чи чоловік?

— У сім’ї має бути взаємодовіра, взаємоповага. Тут не може бути лідерів...

- Про вас ходять легенди як про ловеласа. Це правда?

— Чоловік не має права хвалитися своїми любовними перемогами. Але це моя природа. Щоразу насолоджуюся новим “трофеєм”. Це як з машинами. Купив одну марку, їздиш на ній і ніби задоволений. А через якийсь час тобі вже інша машина подобається — і ти нею мариш і хочеш мати саме таку. Купуєш її, тішишся, а потім... остигаєш.

- Це ви зараз про себе конкретно сказали чи про чоловіків загалом?

— За всіх чоловіків казати не буду. Бо ж є й такі, що купили “п’яту” модель і щасливі з нею усе життя: леліють її, порошинки здувають, насолоджуються нею...

- У вас від першого шлюбу росте донька Амелі. Балуєте її?

— А чого б її не балувати?! Це ж моє найдорожче створіння, тим більше дівчинка. Але дуже ревнива. Якщо у якійсь компанії поцілую спочатку одну дівчину, а не її, то Амелі може й заплакати при всіх від образи.

- Якщо випадає вільна хвилина від зйомок, де любите відпочивати?

— Найбільше люблю лежати на лежаку з дівчиною (сміється. — Г. Я.). Але й люблю відпочивати зі своєю донькою. На Новий рік їздили кататися на лижах. Я її у трирічному віці поставив на лижі, і ми щороку їздимо з нею в Альпи, у Францію.

- Ви забобонний?

— Залежить від випадку. Скажімо, якщо чорний кіт перейде дорогу — зачекаю. Якщо впаде сценарій — сідаю на нього.

- Який із зіграних персонажів вам найбільше сподобався?

— Подобаються всі мої ролі. Вчинки кожного персонажа намагався виправдати. Усіх їх пропускав крізь себе — як вчили мене в інституті. Щоб стати добрим актором, треба довго вчитися. Хоча зараз багато акторів швидшко вчаться і так само швидко стають акторами, а потім і продюсерами. Питання в іншому: якість продукту, який видають “на-гора”. Іноді лише для того, щоб заробити багато грошей і стати популярним. Це такі професії, яких треба вчитися.

- А що, є професії, яких не треба вчитися?

— Всього треба вчитися. Навіть щоб стати ковалем і зробити підкову — треба вчитися. Щоб потім ця підкова «ходила» під конем, вбирала кінську енергію. Вважаємо підкову щасливим талісманом, бо ковалі у неї вкладають душу. Так само і ми, актори. От я, скажімо, пропускаю крізь свою душу, серце, витрачаю силу й енергію, сльози. І потім народжується продукт, що має зачепити глядача, примусити його над чимось замислитися. А якщо це зробити нашвидкуруч, народ це “проковтнув”, “виробники” свої гроші отримали — і про картину забули. Це непрофесіоналізм, і це нікому не потрібно!

- Якби ви не стали актором, то ким?

— Хотів би бути послом на Сейшельських островах. Жив би там! З дівчиною. Це також тяжка, копітка, дипломатична робота... (сміється. — Г. Я.).