Василь ВІРАСТЮК: «Із виробництвом спортивного одягу якось не пішло – більше вкладав, аніж отримував. Тоді відкрив лазню»…

Василь Вірастюк — дворазовий володар титулу «Найсильніша людина світу». Він також у складі збірної України завойовував звання «найсильніша нація світу» у 2003, 2004, 2006 і 2007 роках. Майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики (штовхання ядра). Силовим багатоборством почав займатися з 2000 року. У 2006-му йому було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту України». У 2008-му богатир пішов з великого спорту. З Василем Вірастюком кореспондент “ВЗ” розмовляла в одному зі столичних кафе. Собі силач замовив каву американо і яблучну слойку.

- Любите солодке?

— Не скажу, що не можу жити без солодощів, але іноді можу собі це дозволити. Всі чомусь думають, що за один присід можу осилити півкабана (сміється. — Авт.). Навпаки, в їжі себе стримую. Коли виступав, набагато більше харчувався. Після виходу зі спорту розпустився: менше тренувався, набрав вагу. Довелося взяти себе в руки. Намагаюся їсти вдома. У сім’ї надаємо перевагу середземноморській кухні, в якій багато морепродуктів. Українські страви калорійні і жирні. Обожнюю рис — можу цілий тиждень їсти. Більшість страв дружина запікає в духовці. Смажене, і тільки на оливковій олії, вкрай рідко буває на нашому столі.

- Ви пішли зі спорту в 2008 році. Не було бажання повернутися: так роблять багато спортсменів, артистів — гучно йдуть, а потім повертаються, мовляв, не все ще показали...

— Після того, як пішов зі спорту, більше року ходив у депресії. Ніщо не може замінити той кураж і адреналін, який дає спорт. Тренуватися продовжував, але не було відчуття боротьби, азарту, коли у тебе перед змаганням руки і коліна тремтять... Мене «рвало», коли судив змагання. Всередині все кипіло, хотілося щось підказати, допомогти. Не всі спортсмени можуть дати собі таку установку — піти, зав’язати, борються до останнього. А потім вилітають з трійки, потім з десятки... Знаю таких, які по три рази йшли зі спорту. Нічого доброго, крім глибокого розчарування, це не принесло. Не всі спортсмени можуть витримати цей переломний період — деякі спиваються або сідають на голку. Найважливіше — знайти себе після спорту. З особистого досвіду знаю: життя після спорту є, яким би важким не був перехід до буденного життя.

- Що стало розрадою?

— Став приділяти увагу сім’ї. До цього не було такої можливості. Коли займався спортом професійно, все інше відходило на другий план. Всі проблеми вирішувала дружина. У мене був режим: двічі на день тренування, повноцінне харчування, процедури, масажі... Жив тренуваннями і виступами — жодних нервів.

- У чому ж знайшли себе після спорту?

— Далеко від спорту не пішов. У 2008 році ми створили професійну Лігу стронгменів України. Мене обрали президентом. Рік тому офіційно зареєстрована Федерація стронгмену України, яка налічує 40 спортсменів — професіоналів і аматорів. Організовуємо турніри, шукаємо перспективних спортсменів. Від держави на рік отримуємо аж 15 тисяч гривень. За ці гроші неможливо навіть півтурніру провести. Шукаємо спонсорів. На один захід, як мінімум, потрібно 100 тисяч гривень.

У мене є невеликий бізнес. З 2006-го зареєстрований як приватний підприємець. Можу надавати рекламні послуги з правом використання мого образу та імені, виготовляти спортивний одяг, надавати послуги у сфері оздоровлення... З виробництвом одягу якось не пішло — більше вкладав, ніж отримував. Рік тому відкрив лазню у Києві на Троєщині. Дружина теж приватний підприємець.

- Участь у змаганнях, тим паче у міжнародних, — витратна справа. Влада, на жаль, забула про спорт. Попри це, наші спортсмени примудряються показувати високі результати на світовому рівні...

— Український спорт треба підтримувати, розвивати, інакше біда. Зараз він стоїть на колінах. Наразі країна не зацікавлена в розвитку здорової сильної нації. Спортсмени на власному ентузіазмі витягають із прірви вітчизняний спорт, ще й непогані результати показують. А коли з олімпіад або чемпіонатів світу привозять призові, то ще повинні податок сплатити. А ніхто не питає, скільки спортсмен витратив власних грошей, аби досягти результату, гідно представити країну. Я, наприклад, тренажерні зали, фармакологію, масажі та багато іншого оплачую з власної кишені. А знаєте, яка зараз у мене пенсія? 800 гривень!

- Коли в спорті заробили перші «cерйозні» гроші?

— У 2001 році на чемпіонаті світу з метання каменю — це національний вид спорту в Швейцарії. За друге місце отримав 2000 євро. Тоді вперше у житті з дружиною поїхали на море в Єгипет — тризірковий готель, аll inclusive...

- Хто зараз у лідерах українського стронгмену?

— Чернівчанин Костянтин Ільїн та маріуполець Олександр Лашин, який, до речі, третій рік поспіль виграє звання найсильнішої людини України. Між хлопцями виникли особисті принципові моменти, через що не хочуть сходитися. У стронгмені спортсмени краще розкриваються після 30-ти років, у деяких пік припадає і на 35.

- Ви пішли зі спорту в 34. Чи не зарано для стронгмена?

— Титул найсильнішої людини планети отримав у 2004-му в 30-річному віці. Через три роки повторив рекорд. На той момент я розкрився максимально. Крім того, накопичилося багато травм — спина не в тій кондиції була. У 2007-му, коли виграв чемпіонат світу в Кореї, поїхали з дружиною на відпочинок. Коли повернувся, почав готуватися до змагань у США. Тоді зрозумів, що не можу тренуватися на повну силу — дійду до певного навантаження, і вибиває спину. Тоді й вирішив більше не виступати. Було важко собі сказати поставити крапку у спортивній кар’єрі.

- Чого боїться найсильніша людина планети?

— Стоматолога. Коли був маленьким, один студент-дантист практикувався на мені. З тих пір, коли сідаю в стоматологічне крісло, мене кидає в піт. Зуби лікую лише під загальним наркозом. Одного разу, коли лікар мене оглядав, мимоволі відірвав у кріслі ручку.

- Сини займаються спортом?

— Звичайно, але про результати говорити рано. Старшому Адаму 10 років, молодшому Олегу — 5. Займаються східними єдиноборствами. Адам ще ходить на плавання. Найголовніше, щоб було бажання, а воно у хлопців є.