Передплата 2024 «Добрий господар»

Віталій БОРИСЮК: «Мій прапрадід прожив 116 років, а свого сина «народив» у 58...»

Віталій Борисюк – не лише талановитий телеведучий, актор театру і кіно з неабиякими вокальними даними, але щира і відверта людина.

Дехто може сказати, що він ховається у тіні своєї, здавалось би, більш популярної дружини — народної артистки України Ольги Сумської. Проте Віталій особливо цим не переймається, бо знає, хто головний у їхній зірковій родині. Про новини у творчому житті, проблеми українського кінематографа, про дітей і батьків, про своє розуміння кохання і Всесвіту Віталій Борисюк розповів кореспондентові «ВЗ».

- Що зараз займає найбільше вашого часу?

— Найбільше зайнятий в антрепризній виставі «Кохання-зітхання» («Любовь-морковь»). Є пропозиція на ще одну антрепризну виставу у тому ж складі, що і «Кохання» (Віталій Борисюк, Ольга Сумська, Володимир Горянський. — Л. П.). Щодо кіно, то воно ситуативне. Але, оскільки ми з Олею — співоча пара і у нас уже є неабиякий пісенний доробок (зокрема, разом працювали в американському мюзиклі «Кандид» після закінчення театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, у Національному театрі російської драми ім. Л. Українки), були й інші музичні вистави, та і я сам співаю…

- Що саме ви співаєте?

— Співаємо українські і авторські пісні, кавер-версії популярних зарубіжних хітів, ремікси… Тобто можна зробити майже півторагодинну музичну програму. Та й досвід з Олею уже маємо. Відновили формат зустрічей з акторами, у якому розповіли глядачам усе, що їх цікавить, показуємо записані уривки з вистав, а також з кінофільмів, плюс музична програма під живу гітару і під «мінусову» фонограму. Глядачі, навіть ті, які народилися пізніше і не знали такого формату, дуже добре це сприймають. А для тих, хто іще пам’ятає такий «формат», творчі зустрічі з акторами — своєрідне відродження таких вечорів. Безпосереднє спілкування з глядачем — це дуже цікаво. Театр, кіно, телебачення… Роботи вистачає. Шкода, що закрили програму на Першому Національному «Легко бути жінкою», де ми з Олею були ведучими. Але сподіваємося, що у новому форматі вона виходитиме з вересня. Зараз з дружиною ведемо програму «Караоке для дорослих», яку вів Павло Зібров, проте рік тому роль ведучих запропонували нам. Програма має великий рейтинг.

- Але у цьому щільному графіку ви знаходите час і для доньок…

— Так. Старша навчається у Москві в театральному училищі ім. Щукіна — там зовсім інший старт, інший майданчик. На жаль, українського кіно як такого немає…

- Проте росіяни знімають фільми в Україні з українськими акторами…

— Тому що в Росії багато вихідців з України. Але Москва була і, на жаль, залишається для українців театральною Меккою. Та й кіноіндустрію і її фінансування не порівняти з нашою. А знімають в Україні, тому що у нас є такі локації, яких немає там. У порівнянні з Кримом навіть Голлівуд відпочиває! В Криму можна знімати усе, що за сценарієм відбувається у будь-якій країні світу. На жаль, наша влада робить усе, аби остаточно знищити українську кіноіндустрію, уже майже не залишилося фахівців — режисерів, операторів… Хоча у нас багато талановитих молодих людей і, незважаючи на усі ці негаразди, молоде покоління прагне робити якісне українське кіно. До слова, Оля зараз знялась в картині «Тіні незабутих предків» — за жанром трилер, у якому працюють молоді режисери й оператори і знімають високопрофесійно і з технічної точки зору, і з точки зору кращих взірців американського кінематографа. У американців є чого повчитися — чіткий добір акторів, чітко вималюваний жанр… Бо часто важко визначити, в якому жанрі зняте кіно: комедія це чи мелодрама — не можуть сказати навіть ті, хто знімає. У американців усе чітко і зрозуміло, інша річ, чи торкає воно серце чи ні, — це уже прерогатива нашого слов’янського народу. У нас багато фільмів, які, хоча й не мали шалених бюджетів, але увійшли в нашу душу, серце, у наше життя. Вони брали іншим — темою, акторською майстерністю, проживанням в картині. Для мене показник кінокартини чи вистави — це коли я забуваю, що на сцені чи на екрані актори, і лише під кінець згадую, що це усе — постановка.

- Яка ваша найновіша кіноробота?

— Здебільшого мене запрошують зніматися в екшенах чи кримінальних стрічках. Найновіша робота — у фільмі «Агент». Я граю професора. Це негативний персонаж, але цікавий. Тут зайнятий також Олексій Серебряков, Оля грає одну з головних ролей… Фільм знімають росіяни, але технічна група — наша.

- Ви у розмові постійно згадуєте дружину — Ольгу Сумську. І робота у виставі «Кандид» — це уже друга після «Кривавого весілля», де ви грали закоханих…

— Так, «Кандид» — це така тема, де не можна не закохатися в партнера… Але була іще перед цим наша студентська робота у мюзиклі «Тітонька Чарлея», з якою ми поїхали за кордон — грали її у Кракові, в Театрі ім. Юліуша Словацького. Грали з таким натхненням і мали такий шалений успіх, що мене в антракті глядачки — дівчата з коледжу та університету — виносили на руках. Не зовсім розумів, що відбувається, але думав: «От якби так було все життя!» Ще, здається, Щепкін говорив, що, коли актор уміє грати водевіль, то йому під силу будь-який матеріал. У цьому жанрі потрібно працювати так само, як працюєш для дітей, — тут не пробачають фальші і брехні. А «Кандид» — це уже справжній мюзикл з чудовою музикою Бернстайна. Ми працювали над ним дев’ять місяців, це була чудова школа поєднання танцю, вокалу, акторської майстерності драматичного актора. І так у нас усе це зійшлося — і кохання, і нові почуття… Кохання на сцені переросло у кохання чоловіка і жінки у реальному житті.

- Якось і ви, і Ольга говорили, що хотіли б іще народити сина…

— Так, але… Молодша донечка далася Олі дуже важко. Коли згадую це, «мурахи» бігають по тілу. Був великий ризик втратити або дружину, або дитину. Звісно, хотілося б ще і хлопчика, але… Як Бог дасть. Думаємо про це, а от що думає Всевишній?.. Хоча було чимало випадків, і навіть у нашій сім’ї, коли народжували у досить поважному віці. Мій прапрадід Григор Перший прожив сто шістнадцять років, а мого прадіда — свого сина — «утнув» у 58. А мій дід, який у 1942 році загинув під Москвою, був чотирнадцятою дитиною у сім’ї. У мами була сестра і троє братів, і мама зі своєю рідною тіткою були одного віку. Та й в Олі і по батьківській, і по материнській лінії були багатодітні сім’ї.

- Чим радує вас молодша донечка?

— Своїми талантами. Їй Бог дав і те, що було у наших батьків, і те, що є у нас. Хочеться, аби дитина отримала у житті набагато більші можливості, ніж були свого часу у нас, і досягла набагато більшого. Вона захоплюється малюванням, бісероплетінням — може по 6-7 годин просиджувати за цим заняттям. До Великодня розмальовувала писанки воском — це найдорожче, що може бути, — виріб, зроблений руками твоєї дитини. Усі подарунки для рідних вона робить власноруч. У неї такі картини! Якась така своя філософія — уже зовсім не дитяча, таке враження, що дитиною керує хтось зверху. У неї ідеальний слух, співає у хорі «Дорадо». Вони виступають у храмах, де чудова акустика. Одного разу, коли співали «Аве, Марія!», у мене в очах стояли сльози. Хочеться також, аби вона знала якомога більше іноземних мов. Старша — Тоня — уже досконало володіє англійською, вчить французьку, а коли з модельним агентством їздила до Італії, то опанувала й італійську мову. Коли старша донька приїжджає додому, то з молодшою спілкуються англійською.

- Чи говорила молодша донечка, ким хоче стати в майбутньому?

— Спочатку категорично заявляла, що в жодному разі не буде актрисою. А тепер передумала. Побачимо. Для жінки у житті найважливіше — щасливе життя, щасливе материнство. Діти — найголовніше. Але й професія має велике значення. Зараз давати дітям освіту — недешеве задоволення. Але це найкраще капіталовкладення. І так було завжди — люди віддавали останнє дітям, щоб ті «вийшли в люди», стали на ноги і були шанованими членами суспільства.

- Щасливі акторські подружжя — швидше виняток, ніж правило. Та й ви з Олею стали щасливими, якщо можна так сказати, з другої спроби…

— Це все дуже індивідуально. Наприклад, окрім творчого довголіття таких метрів, як Володимир Етуш (91 рік), Григорій Чапкіс (86 років), Володимир Зельдін (98 років), ці актори можуть похвалитися і молодими дружинами (нехай третіми чи п’ятими за рахунком) — це унікальне життя, унікальна генетика. А говорити, який шлюб щасливіший — перший, другий чи ще якийсь — це складно. У мене є друг, який з дружиною разом ще зі шкільної лави. Усе було в їхньому житті, але вони й досі разом — понад тридцять років. Хтось з першого разу знаходить свою «половинку», хтось з другого, третього… Якщо кохання справжнє, досвід не має значення, бо ти просто шаленієш від кохання. Якщо розкласти по поличках і виділити, скажімо, інтимне життя, то в цьому сенсі, можливо, досвід і має значення. Пояснити феномен кохання неможливо. Знято мільйони фільмів, зіграно мільйон вистав, написано безліч віршів, пісень, картин… — і головна тема все-таки кохання. Якось Володимир Висоцький на запитання «що таке кохання?» відповів: «Якби я знав, що таке кохання, я б не кохав». Ніхто не знає. Коли воно приходить — це біофізико-хімічний процес, і це прекрасно! Це так само, як ми не можемо осягнути — а що таке Всесвіт? Що за нашою Сонячною системою, що в інших галактиках? Що таке Всевишній? Не можемо цього знати і пояснити. Сила, яка розбудовує по-справжньому, — це кохання. Інколи вона і руйнує. Коли ти, як актор, розбираєш психологічно якусь свою роль, — це одне, тоді тобі усе зрозуміло, а от коли це відбувається з тобою у реальному житті!..

- За вікном — літо. Знаю, що літній відпочинок у вашій родині планує Оля, а зимовий — ви…

— Безумовно, зимовий планую я, бо гірські лижі взимку — це найкращий відпочинок. Взимку виїжджати в теплі країни і там валятися на пляжі я не можу, адже є гори, є сніг, мороз… Уже й рідню привчив до гірських лиж. Тим паче, що і у нас можна прекрасно відпочити в Карпатах — у Буковелі, в Славському… Можна виїхати на вихідні і отримати безліч емоцій, величезну кількість свіжого гірського повітря. А влітку… От ми погуляли з Олею кілька годин по Львову і відпочили, споглядаючи чудову архітектуру. Це місто Олиного дитинства. Коли приїжджав сюди на зйомки, то у вільний час обходив усі визначні місця — Личаківський цвинтар, церкви, костьоли, кав’ярні, маленькі ресторанчики. Ця вічна архітектура викликає завжди нові емоції, дає відчуття перспективи. Відпочиваємо і тоді, коли з виставою їдемо у Крим. Кілька днів — і таке відчуття, що відпочивав тиждень…

- У липні у вас ювілей. Як плануєте його відсвяткувати?

— Хочу зробити цікаву програму з музикантами, просто заспівати для друзів. Ювілей для мене — хороший привід зустрітися з людьми, яких любиш, для яких хочеш співати, і вони цього очікують. Були б фінансові можливості, то зробив би якусь програму з Олею і симфонічним оркестром…